Етапи творчого процесу у зв'язку з життєвим шляхом людини., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Етапи творчого процесу у зв'язку з життєвим шляхом людини.

В.Вундт указував, що існують основні закони психічного буття, за якими відбуваються розвиток, становлення та розгортання всіх явищ психічного: від найпростіших до найскладніших за змістом та формами виявлення. Ці основні закони поділяються на два класи: психологічні закони відношень, які виявляються в процесах, що лежать в основі виникнення та безпосередньої взаємодії психічних утворень, та психологічні закони розвитку, які є похідними від попередніх, оскільки характеризують складні зв'язки і дії всередині самого психічного, а також виявляють дії психологічних законів відношень у сукупностях більш широких рядів психологічних явищ та фактів.

Можна розрізнити три психологічних закони відношень. Перший — це закон психічних рівнодіючих, за яким кожне психічне утворення складається з більш простих, елементарних утворень, які є самостійними, рівними за цілісністю та завершеністю і саме цим зумовлюють можливість появи нового складного утворення. Закон психічних рівнодіючих вказує на принцип творчого синтезу, основний зміст якого постає у положеннях: 1) на відміну від законів фізичної причинності у сфері духу та сфері психічних процесів має місце "психічне визначення величини" певного цілого, яке застосовується у зіставленні психічних складових з їхніми рівнодіючими і має своїм предметом суб'єктивні цінності та цілі; 2) якщо фізичний вимір допускає градацію тільки кількісних відношень вимірюваних явищ, то психічний вимір завжди має своїм предметом якісно цінні величини, які можуть мати різні ступені щодо природи своїх якостей; отже, має місце вимірювання величини психічної енергії як здатності створювати якісно різноманітні цінності; 3) приріст психічної енергії становить зворотну сторону фізичної постійності цілого, а безперервність фізичних процесів живого має протилежний психологічний корелят — факт зникнення психічних цінностей, даний в дії, досвіді.

Другим із психологічних законів відношень є закон психічного взаємовідношення, котрий хоча й слугує доповненням першого, проте стосується не того відношення, в якому перебувають елементи психічного утворення до вираженої в ньому загальної цінності нового змісту, а того відношення, в якому ці окремі елементи перебувають стосовно одне одного. Як закон психічних рівнодіючих має силу для синтетичних процесів свідомості і психічного взагалі, так закон взаємовідношення — для аналітичних процесів. Будь-який розподіл змісту (свідомості чи інших явищ психічного) на окремі елементи є процес, акт співвідносного аналізу; таким чином, змістом даного закону є принцип, згідно з яким будь-який окремий психічний зміст отримує своє значення за тим відношенням, в якому він перебуває щодо інших психологічних змістів, психологічних цілих.

Третім законом є закон психічного контрасту, який у свою чергу доповнює попередній, оскільки має своїм предметом відношення психічних змістів один до одного. Цей закон спирається на основну умову психічного розвитку — умову розмежування безпосереднього змісту досвіду на об'єктивне і суб'єктивне. Суб'єктивний зміст досвіду, взятий як сукупність, поділяється на протилежності, які, чергуючись одна з одною, взаємодіють за принципом контрастного підсилення. Дія цього закону особливо пов'язана з часовими характеристиками перебігу психічних процесів, утворення психічних з'єднань тощо: будь-який суб'єктивний стан потребує певного часу, щоб розвинутись, проте, досягши максимальної точки в своєму розвитку, він має бути завершеним (або перетвореним в інший стан), оскільки при перебільшенні часу існування його здатність викликати контраст послаблюється. Тобто існує певна середня міра часу та швидкості розгортання психічного змісту, яка є найбільш сприятливою для Його подальшої спонукальної сили.

Поряд із трьома законами відношень існує три психологічних закони розвитку. Перший з них — закон духовного зростання. Суть цього закону розкривається за умови припущення безперервності процесів формування психологічного змісту і полягає в постулюванні постійного набування нових якостей, нового змісту, нових характеристик існування психічного в процесі руху, перебування у співвідношенні з іншими явищами як психічної, так і фізичної природи.

Другий психологічний закон розвитку — закон гетерогонії цілей — полягає в постулюванні принципу розвитку: внаслідок низки послідовних творчих синтезів відбуваються видозміни у взаємних відношеннях між окремими елементами психічних утворень, що спричиняє певний саморух, рух ізсередини того чи іншого психічного утворення. При цьому також відбувається синтез змісту певного утворення з іншим змістом, який раніше не був залучений до даного утворення. В процесі синтезу можливими стають не лише зміни співвідношень елементів у наявному утворенні, а й формування нових утворень. Тому цей закон ще називають законом постійно наростаючих змін співвідношень, в основі яких — уявлення цілі, що має бути досягнута в багаторазових актах творчого синтезу. Зіставлення дій та уявлених цілей дає можливість стверджувати закономірність розростання таких цілей за рахунок того, що кожна окрема дія дає серію своєрідних побічних ефектів, зумовлених наявністю певних ситуативних та мотиваційних компонентів діяння, а це, в свою чергу, спричиняє появу нових цілей — інших за порядком, похідних. Так реалізується закон гетерогонії цілей по відношенню до змісту психічного, що постійно перебуває в русі, інтенції змінювання, набуванні нових якостей. Особливо яскраво він виявляє свій зміст в етичній сфері психічного.

Третій психологічний закон розвитку — закон розвитку протилежностей, що відбувається у напрямі від однієї протилежності до іншої. Цей закон тісно пов'язаний із законом підсилення за контрастом: ідеться про здатність психологічних утворень (властивостей, почуттів, спонук тощо), котрі мають певну вихідну, як правило, незначну, інтенсивність, поступово підсилюватися за контрастом з тими утвореннями, які домінували впродовж попереднього проміжку часу. Ці вихідні утворення контрастують з похідними переважно за якістю. В свою чергу похідні утворення спрямовані на набуття домінантних ознак на певний проміжок часу, довший чи коротший, — до наступного акту творчого синтезу за контрастом. Таке чергування змістів психічного може багаторазово повторюватися, результуюча ж залежатиме від того, як виявлятимуться в цьому процесі закон духовного зростання та закон гетерогонії цілей.

Однією з ілюстрацій дії закону розвитку протилежностей може бути вікова диференціація розвитку та виявлення певних психічних функцій індивіда. Так, досить суттєво відрізняються вікові характеристики темпераментальних ознак поведінки людини: легка сангвінічна збуджуваність дитинства переходить у той умонастрій юності, коли враження повільніше опрацьовуються, але засвоюються зі значно більшою енергією, що нерідко супроводжується дещо меланхолійними поведінковими реакціями; це останнє поступається періодові змужніння, коли людина зі зрілим характером, сповнена діяльної сили, буває схильною до дещо поспішних рішень та вчинків, а у літньому віці виявляє схильність до споглядального, спокійного та розміреного діяння. Проте найбільш виразно та яскраво закон розвитку протилежностей виявляє себе в "історичній сфері" життєдіяльності людини і суспільства.

Представлені закони психічного буття перебувають у змістових та формально-логічних зв'язках між собою, а їхня багаторівнева діалектика дає змогу простежити закономірності розгортання сутності психічних явищ (як елементарних, простих, так і складних, синтезованих, генералізованих за змістом). Відповідно до цих законів можна розглянути етапи творчого процесу в змістовому та часовому просторі життя людини.

У творчому процесі життєдіяльності людини певним чином поєднані сутнісні складові її буття, розгортання яких відбувається не хаотично або стихійно, а за певною логікою. Доцільно розглядати такі складові життєтворчості людини: 1) спосіб, або форма, життє-діяння; 2) досвід життєдіяння та 3) продукт, результат життєдіяння. Кожне з цих явищ має складну природу, в них за системою психічних законів відношень певним чином поєднані психічні утворення різної природи та змісту: від біологічних, психофізіологічних та нейропси-хологічних до онтологічних, екзистенціальних, феноменологічних тощо. Кожне з цих явищ має індивідуально-неповторний зміст, в якому відображені за принципом творчого синтезу всі здобутки індивідуальної сутності на шляху до виявлення, ствердження, здійснення себе.

Ці явища несуть у собі як культурно-історичний зміст, відображений в культурі та цивілізації людства і сприйнятий певною мірою окремою людиною в процесі онтогенезу та саморозвитку, так і індивідуально-психологічний, набутий особистістю в процесі об'єктивації власного "Я". Так, в індивідуальному бутті людини досить тривалим є етап ви будови способу життєдіяння, впродовж якого людина засвоює надбані людством засоби діяння у світі — пізнавальні та перетворювальні, а також конструює у повсякденній життєвій практиці власний, індивідуально-неповторний засіб діяння. Буттю людини властивий також етап конструювання досвіду життство-рення, впродовж якого окремі способи діяння поєднуються в єдиний та цілісний спосіб — багатомірну систему навичок, умінь, стилів пізнавального, перетворювального та власне конструктивного діяння у світі. Етап продуктивної життєтворчості настає в житті людини, яка оволоділа власною культурнотворчою силою і стає здатною свідомо, поступально та цілеспрямовано реалізовувати її.

Описані етапи життєтворення людини в реальному буттєвому процесі не постають у певній закономірній послідовності: отже, не можна говорити, що один етап передує іншому, а той настає після цього. Існує своєрідна "спіральна залежність" у розгортанні цих етапів: вони сутнісно відрізняються один від одного, проте їх часові та просторові характеристики можуть збігатися, вони певною мірою можуть "накладатися" в окремі періоди життя людини, підсилюючи ефективність один одного, а в інші періоди її життя — перебувати в антагоністичних відносинах тощо. Сутнісна спільність або протилежність цих етапів у певний проміжок життєвого часу особистості якраз і можуть свідчити про особливості індивідуального пересування даної особистості по шляху оволодіння власною життєтворчою силою, здатністю бути творчим суб'єктом.

Поряд із цим у життєтворчості кожної людини завжди має бути етап учнівства, коли переважають репродуктивні засоби діяння у світі, коли людина поступово засвоює певні навички предметно-маніпулятивного діяння, соціальної поведінки, професійного перетворення явищ світу, "мудрого осягнення" сутнісних складових власного життя тощо. При цьому засвоюється культурно-історичний, суспільно цінний та індивідуально-необхідний досвід діяння людини у світі, відображений у здобутках культури людства, історичного покоління, до якого належить дана людина, та в здобутках її роду.

З приходом особистісної зрілості в певній сфері діяння починається етап майстерності, коли людина здатна не тільки творчо відтворити набутий досвід, а й самостійно створювати нове, збагачуючи ним існуючий об'єктивний досвід — національно-етнічний, суспільно-родовий тощо. Людина вже здатна до власне творчої діяльності, продуктивного виявлення своєї зрілості. На цьому етапі поступово приходить і певною мірою засвоюється людиною здатність бути наставником, учителем, майстром, але це вже особливий дар, особлива форма діяння у світі, яку можна кваліфікувати як спеціальну форму буттєвого призначення людини.

Щодо етапів учнівства та майстерності, то також не можна говорити про їхню закономірну послідовність. Життя людини розгортається одночасно в декількох змістових напрямах: отже, продовжуючи учнівство в одній сфері, людина може бути здатною майстерно життєдіяти в іншій; тоді як, досягаючи достеменної майстерності в реалізації певної справи, вона тільки розпочинає етап учнівства в іншому діянні. Отже, поєднання об'єктивних та суб'єктивних закономірностей розгортання життєтворчості людини завжди індивідуально-специфічне, неповторне, як є неповторним її буттєвий дар, життєвий талант.