Становлення тоталітарної держави, Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. Бібліотека українських підручників

Становлення тоталітарної держави

Після відкритого повороту 1948 р. до сталінської моделі соціалізму в Болгарії сформувалася тоталітарна політична система, заснована на цілковитій монополії комуністичної партії. Сутність цієї системи полягала в остаточному злитті політичної й економічної влади та зосередженні цієї безконтрольної влади в руках комуністичного партійно-державного апарату. Ця диктатура партійної верхівки видавалася за диктатуру пролетаріату. Стабільність системи забезпечувалася, з одного боку, придушенням будь-якого вільнодумства й масовим політичним терором, а з іншого — інформаційною ізоляцією населення від зовнішнього світу і внутрішньою пропагандою, спрямованою на формування загального для всіх способу мислення.

Після того як на поверхню виплив конфлікт між Сталіним і Тіто, у 1949 р. в Болгарії, як і в інших країнах Східної Європи, почалося "полювання на відьом". Яскравим епізодом цієї терористичної кампанії стала справа заступника голови Ради міністрів Трайчо Костова. Проти нього було висунуто звинувачення в націоналізмі, приводом для якого стало розпорядження Костова припинити надання секретної економічної інформації радянським радникам на підставі прийнятого парламентом закону про державну таємницю. У липні 1949 р. він був заарештований. Після тривалих тортур Т. Костов підписав зізнання в тому, що був англійським і югославським шпигуном, готував переворот, убивство Г. Димитрова і т. ін. За вироком "суду" Костова повісили. Інших звинувачених засудили на довічне чи тривале ув'язнення. Після цього процесу почалися масові репресії, в ході яких потрапили за фати понад 1 тис. чоловік. "Червоний терор" був спрямований на пошук ворогів і в самій компартії. Тісне співробітництво каральних органів Болгарії з катами беріївського відомства фактично перетворювало балканську державу на колонію радянської імперії, яка на свій розсуд розпоряджалася у країні.

2 липня 1949 р. помер Г. Димитров, котрий слухняно виконував як керівник партії та уряду волю радянських державців, хоча й намагався іноді несміливо і непослідовно зберігати сліди "народно-демократичного" експерименту. На посаді голови Ради міністрів його замінив В. Коларов, який невдовзі також помер. Уся влада в країні зосередилася в руках Вилко Червенкова, колишнього функціонера Комінтерну й директора Міжнародної ленінської школи, який в післявоєнні роки обіймав різні посади в апараті БКП. Червенков суміщав посади генсека ЦК партії і голови Ради міністрів.

Єдиновладдя Червенкова та його культ, як продовження усталеної тоталітарної традиції, тривали недовго. Після смерті Сталіна на січневому пленумі ЦК 1954 р. Червенков формально був усунений з посади партійного керманича, але продовжував керувати урядом. Першим секретарем ЦК БКП став 43-річний Тодор Живков. Новий лідер на квітневому пленумі ЦК 1956 p., що відбувся невдовзі після XX з'їзду КПРС, засудив культ Червенкова й заявив про остаточний розрив зі сталінізмом.

Кінець 50-х — початок 60-х років мали для Болгарії таке саме значення, як і хрущовська "відлига" для Радянського Союзу. З найбільш явними й потворними проявами сталінізму — вбивствами, терором, концтаборами — було покінчено. Методи й форми управління тоталітарної держави ставали гнучкішими. Започатковано заходи щодо демократизації політичного життя: реабілітовано репресованих, дещо зросла роль БЗНС, Вітчизняного фронту, профспілок та інших громадських організацій. Були зроблені кроки, спрямовані на підвищення ефективності роботи державного апарату, обмеження надцентралізму й бюрократизму. Однак для того, щоб остаточно порвати зі сталінською моделлю керівництва й управління, ще не було умов ні у внутрішньому, ані в міжнародному плані.