Темперамент., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Темперамент.

Поняття темпераменту вживається з V ст. до н.е. — з того часу, як відомий грецький учений і лікар Гіппократ позначив таким чином стійкі індивідуальні особливості людини, динамічну своєрідність психічного, душевного життя. За Гіппократом, усі тіла — як мікрокосмос, так і макрокосмос — складаються з одних і тих самих стихій. Переважання однієї з чотирьох стихій визначає темперамент.

У перекладі з латинської темперамент — це належне співвідношення частин, змішування їх. Правильне змішування чотирьох рідин забезпечує здоров'я людини, неправильне призводить до хвороби. Виходячи з учення про чотири рідини, стихії, що їх часто називають гуморами (лат. — волога, сік), відомий лікар античності Клавдій Гален (II ст. до н.е.) розробив першу типологію темпераментів, відому й сьогодні. Переважання крові (лат. — сангвіс) створює сангвініка, переважання слизу (гр. — флегма) — флегматика, переважання жовчі (гр. — холе) — холерика, переважання чорної жовчі (гр. — мелана холе) — меланхоліка.

Темперамент визначає динаміку психічної діяльності людини, це спосіб розподілення життєвої енергії. Найстійкіші психічні якості, притаманні людині від народження, є якостями темпераменту. Як ситуативний феномен темперамент слід розглядати насамперед з його зовнішнього боку, з боку реакцій, що спостерігаються. Характерну для певного темпераменту реакцію визначають ситуативні моменти вчинкової дії.

У нормальних умовах темперамент впливає лише на індивідуальний стиль діяльності, не позначаючись на результатах. Екстремальна ситуація, яка потребує додаткової енергії, специфічної мобілізації, змінює й результати діяльності. Вимоги, що їх ставить ситуація, адресуються тим чи іншим рисам темпераменту. Так, ситуація відповідальності, конкуренції, конфлікту, залежна і незалежна від людини, провокує відгук певної інтенсивності, особливої форми залежно від темпераменту людини.

Риси темпераменту є найбільш сталими, константними порівняно з іншими особливостями людини. Динаміка психічного життя залежить і від мотивів, і від інтересів, і від емоційних станів тощо. Всі вони змінюють характер психічної діяльності. На відміну від них якості темпераменту виявляються у людини однаково, одноманітно, незважаючи на різні мотиви чи психічні стани.

Як впливають риси темпераменту на перебіг психічної діяльності? Вони змінюють швидкість виникнення психічних процесів та їхню стійкість (наприклад, швидкість сприйняття, жвавість розуму, тривалість концентрації уваги, довгочасність запам'ятовування), психічний темп і ритм, інтенсивність життєдіяльності (наприклад, активність вольового зусилля, глибина та яскравість переживання), спрямованість назовні чи всередину, на світ людей чи ідей.

Риси темпераменту — це фундамент індивідуальності, який закладається ще до народження дитини. Темпераментні реакції малечі нічим не замасковані, і спосіб поведінки, коли дитина чимось роздратована чи засмучена, говорить сам за себе. Дехто спрямовує агресивні прояви на себе, дехто — на оточення, хтось починає кричати, хтось — тихо плакати. Саме емоції стають мотиваційним поштовхом, що зумовлює виникнення темпераментної реакції.

Відому спробу пояснити природу темпераменту зробив І.П.Павлов, вивчаючи вищу нервову діяльність тварин. Він довів, що основу темпераменту становлять властивості нервової системи, а саме сила нервової системи, що залежить від працездатності нервових клітин, рівновага процесів збудження і гальмування, рухливість, тобто здатність нервових процесів швидко заступати одне одного. Співвідношення цих властивостей створює тип нервової системи. За Павловим, таких типів чотири, і вони однакові для людини і тварин. Це сильний неврівноважений тип — холерик; сильний, врівноважений, рухливий тип — сангвінік; сильний, врівноважений, інертний тип — флегматик; слабкий, загальмований тип — меланхолік.

Дослідження Б.М.Теплова та В.Д .Небиліцина довели, що від кожної з позначених Павловим властивостей нервової системи залежить ще кілька інших властивостей. Було експериментально відкрито нові якості, а саме динамічність — швидкість вироблення позитивних та негативних умовно-рефлекторних зв'язків, лабільність — швидкість виникнення збуджувального чи гальмівного процесу. Крім загальних властивостей нервової системи, виявилися також парціальні (часткові), котрі характеризують роботу окремих ділянок кори головного мозку (слухової, зорової, рухової). Парціальні властивості можуть бути значущими для вивчення певних здібностей.

Тип вищої нервової діяльності є природженим, але деякі властивості нервової системи мають тенденцію до змін. Холерику можуть бути властиві дуже сильні збудження і слабке гальмування, той самий холерик може вирізнятися сильним збудженням і сильним гальмуванням, але збудження буде сильнішим. Під впливом зовнішнього середовища тип темпераменту загострюється чи, навпаки, пом'якшується. Якщо жваві, рухливі діти живуть одноманітно, позбавлені радісних емоцій, вони можуть сформуватися боязкими, неврівноваженими, нерішучими, Спокійна, підтримуюча обстановка зменшує природну збудливість, дратівливість, нестриманість.

Тип темпераменту не змінюється з віком людини, але має тенденцію до дозрівання, усталення, набуття нових якостей під впливом життєвих обставин. Загальновідомо, що дитина дошкільного віку, хоч би до якого природженого типу вищої нервової діяльності вона належала, має слабкішу нервову систему, ніж людина доросла, тому й темпераментні реакції дошкільника визначаються підвищеною активністю. Чим молодша дитина, тим вищі її збудливість, чутливість, вразливість. У сім-вісім років сила процесу збудження досягає свого максимуму, котрий є можливим для певного типу темпераменту. Сила процесу гальмування досягає свого максимуму ще пізніше. Врівноваженість нервових процесів складається остаточно в підлітковому віці. Загалом тип темпераменту стає визначеним у юнацтві.

Під впливом важких життєвих випробувань, потрясінь, тяжких хвороб властивості темпераменту можуть змінюватися й на пізніших вікових етапах розвитку особистості. Наприклад, хронічний алкоголізм, який поступово руйнує фундамент індивідуальності, послаблює працездатність нервових клітин, підвищує виснажливість, інертність, неврівноваженість процесів збудження і гальмування.

Серед основних властивостей темпераменту слід назвати передусім сенситивність (чутливість). Вона характеризує найменшу силу зовнішнього впливу, що викликає темпераментну реакцію. Сьогодні вже доведено, що найчутливішим типом, який легко адаптується до нових умов середовища, є тип слабкий, меланхолік. Друга властивість — реактивність, тобто сила й енергія, з якою людина реагує на впливи. Найвища реактивність — це реактивність холерика. Крім реактивності, темперамент характеризує також активність, здатність самостійно, свідомо керувати своєю поведінкою. Пластичність і ригідність є параметрами пристосування до зовнішніх впливів. Екстраверсія-інтроверсія свідчать про загальну спрямованість зовні чи всередину. Серед властивостей темпераменту необхідно визначити також темп психічних реакцій.

Основу темпераменту становлять базові потреби людини, які зумовлюють характер темпераментних реакцій. І.Кант ще у XVIII ст. писав, що основним прагненням сангвініка є прагнення до насолоди, яке поєднується з легкою збуджуваністю почуттів та їх невеликою тривалістю. У меланхоліка панує схильність до суму, журби; кожна дрібниця його ображає, і страждання здаються нестерпними. Холерик виявляє велику силу в діяльності, енергію, наполегливість, коли він перебуває під впливом певної пристрасті; його гордість, мстивість, честолюбство не мають меж. Флегматик хоче усталеності, спокою, йому не потрібно дуже себе стримувати, щоб зберегти холоднокровність.

Кожен тип темпераменту має свої позитивні та негативні особливості. Так, нестримний холерик є дуже активним, безстрашним; легковажний сангвінік жваво сприймає світ, несе оточенню свою життєрадісність; млявий флегматик завжди має сили й ґрунтовність; нерішучий меланхолік є напрочуд чутливою людиною, яка природно співчуває кожному. Однак чисті типи майже не трапляються в житті, існує багато проміжних форм.

Існують типології темпераменту, в яких його властивості безпосередньо пов'язуються з індивідуальними відмінностями в будові тіла. Вони мають назву конституційних типологій. Найвідомішим представником конституційної типології є Е.Кречмер, який у 1921 р. видав нині вже класичну працю "Будова тіла і характер". Головна ідея книжки полягає в тому, що люди з певним типом тіла мають і певні психологічні характеристики та схильність до відповідних психічних захворювань.

Типи статури та відповідні їм типи темпераменту (за У.Шелдоном)

Типи статури та відповідні їм типи темпераменту

Е.Кречмер виділив чотири конституційних типи: лептосоматика (людину високого зросту, тендітної будови тіла з вузькими плечима, довгими тонкими ногами, витягнутим обличчям), пікника (людину невеликого зросту, товсту, з круглою головою на короткій шиї), атлетика (людину з розвинутою мускулатурою, міцною будовою тіла, широкими плечима й вузькими стегнами) та диспластика (будова тіла деформована, диспропорційна, наприклад, занадто великий зріст).

У відповідності до цих типів будови тіла Кречмер розрізняє такі темпераменти: шизотимічний, циклотимічний та іксотимічний. Ши-зотимік має лептосоматичне чи астенічне тіло. Замкнутий, відлюд-

ний, він схильний до значних коливань емоцій — від роздратування до сухості. Це дуже вперта людина з досить ригідними настановами та поглядами. Циклотимік має пікничну будову тіла. Він легко контактує з іншими, має реалістичні погляди, жваві емоційні реакції, що коливаються між радістю та сумом. Іксотимік — це людина з атлетичним тілом. Він завжди спокійний, не дуже вразливий. Його жести, міміка не досить виразні. Гнучкість мислення невисока. Він важко пристосовується до нових ситуацій.

Особистість не існує без тіла, як будинок не існує без стін. Наші потяги, потреби, прагнення мають серед інших і соматичні джерела. Характер виражається в тілі й через типові рухи, ходу, пози, мускульні затиски. Тому відкидати такі типології темпераментів, як типологія Кречмера, У.Шелдона чи К.Конрада, не слід. Інтегрування їх з факторними типологіями Ґ.Хейманса й Е.Вирслш чи С.Берта, чи Дж.Плфорда може бути плідним.

Типи статури за К.Сіго

Рис. 5. Типи статури за К.Сіго: А — дихальний; Б — травний; В — мускульний; Г — мозковий

Темпераментна реакція має свій вчинковий епіцикл. Людина запально відреагувала на щось, спалахнула, тобто відповіла на вимоги ситуації певною дією. Але така дія ще не є свідченням наявності неврівн о важеного типу — холерика. Саме так реагує і меланхолік, коли його астенізація стає досить сильною. Так може "вибухнути" і флегматик, котрий дуже довго стримувався. Та й сангвінік за певних обставин демонструє схожу реакцію. Важливою для діагностики є реакція самої людини на свою дію. Вчинкова дія та післядія стають перевіркою темпераментної властивості. Саме в післядії бачимо можливості компенсаторної поведінки, корекцію настанов, усталених психологічних захистів.