Теорія оптимальних валютних зон, Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Теорія оптимальних валютних зон

Теорію оптимальних валютних зон розробив лауреат Нобелівської премії 1999 року Р.-А. Манделл1. Вихідним пунктом міркувань вченого було питання, у який спосіб група країн може пристосовуватися до змін попиту на товари та послуги, що постійно виникають у тій чи іншій державі. Він уперше запропонував провести об'єктивне порівняння переваг, які дає встановлення фіксованих обмінних курсів чи перехід до єдиної валюти, тобто створення валютної зони.

Манделл Роберт Александер народився в 1932 р. (м. Кінгстон, Канада). В університеті Британської Колумбії отримав ступінь бакалавра гуманітарних наук, навчався у Вашингтонському університеті, в Лондонській школі економіки. У Массачусетсько-му технологічному інституті став доктором філософії. Був співробітником МВФ, викладав у Стенфордському університеті, працював професором в Чиказькому (водночас був редактором "Журналу політичної економії"), у Колумбійському університетах І у Вищій міжнародній школі П. Ніцше.

Був консультантом Грошового комітету ЄЕС, наукової групи а Міжнародних грошових реформ. Автор книг "Міжнародна грошова система: конфлікт і реформа" (1965), "Людина і економіка" та "Міжнародна економіка" (1968), "Грошова теорія: інтерес, інфляція та зростання в світовій економіці" (1971), у співавторстві: "Грошовий порядок денний світової економіки" (1983), "Світова нестабільність" (1990), "Борги, дефіцит та економічна продуктивність" (1991), "Будівництво нової Європи" (1992), "Інфляція і зростання в Китаї" (1996).

Член Американської академії мистецтв і наук, почесний член Американської економічної асоціації, почесний доктор Паризького університету, почесний професор фінансової академії Росії та Ренмінського університету.

Оптимальна валютна зона (у вузькому значенні) — це регіон, у якому можна використати певну валюту з найменшими затратами. Основну ідею теорії оптимальних валютних зон можна пояснити на прикладі двох абстрактних сусідніх держав з приблизно однаковими територією та чисельністю населення. У кожній країні стійка заробітна плата і рента (у короткостроковому періоді). Держави позначено відповідно А і Б. Кожна з країн спеціалізується на виробництві різних товарів та послуг і має національну валюту. Допустимо, що глава однієї країни образив главу сусідньої держави, і тому на кордоні був установлений контроль, який ефективно відвертав продаж факторів виробництва громадянами обох держав поза їхніми межами. Жителі країни А не можуть продавати свою працю чи орендувати засоби виробництва у країні Б, і навпаки. Однак обмежень потоків товарів і послуг між двома державами не існує. Громадяни країни Б могли б надати більшу кількість праці і капіталу фірмам держави А, у такий спосіб зменшуючи безробіття у країні Б та інфляцію в державі А. Оскільки існують офіційні заборони на переміщення факторів виробництва через кордон, ці інструменти регулювання не діятимуть. Навпаки, обмінний курс валюти країни А знизиться по відношенню до валюти країни Б; ціни на товари і послуги у країні А зростуть порівняно з цінами у країні Б, виключаючи нерівновагу торговельного балансу, яка в протилежному разі може з'явитися.

Для встановлення відповідних цін у цих двох країнах обмінний курс валют слід скоригувати. Це означає, що паралельне страхування національних валют у цьому випадку має перевагу. Основною причиною є той факт, що фактори виробництва не можуть переміщатися між державами, і обмінний курс валют двох країн буде коригувати рівень цін.

У цьому прикладі країни А і Б мають оптимальну валютну зону. Громадяни обох країв виграють від існування національних валют, оскільки обмінний курс відновлює рівновагу економіки, коли ринкові умови на загальній території змінюються. Це пов'язано з такими витратами, як втрати від валютного ризику чи затрати, зумовлені його обмеженням. Виграш полягає в регулюванні цін, пов'язаному з коливаннями обмінного курсу валют, оскільки вони знижують рівень безробіття та інфляції, відображаючи зміни попиту на товари та послуги.

Щоб з'ясувати переваги від запровадження єдиної валюти, можна уявити, що глави держав помирилися і стали добрими друзями. Вони відмінили заборони, зняли прикордонний контроль та дозволили громадянам вільну торгівлю товарами, послугами і факторами виробництва. Невдовзі після цього знову упав попит на вироблені фірмами країни Б товари і послуги. Але тепер жителі країни Б можуть відреагувати на таке падіння попиту збільшенням пропозиції праці для фірм країни А, так що безробіття та інфляція будуть усунуті. За нових економічних умов немає необхідності для коригування обмінного курсу, отже, його можна зафіксувати.

З технічного боку можна вважати, що вся площа обох держав є оптимальною валютною зоною у широкому трактуванні цього терміна (коли фактори виробництва можуть переміщатися по всій території цих країн). Очевидно, що попереднє визначення оптимальної валютної зони було звужене, і можна запропонувати повне визначення.

Оптимальна валютна зона — географічний регіон, у межах якого можуть бути встановлені обмінні курси валют за збереження їх котирувань до валют країн інших регіонів, а в окремих випадках, коли це пов'язано із зменшенням витрат, може бути використана єдина валюта.

Оскільки країни А і Б можуть мати фіксований обмінний курс, то вони є оптимальною валютною зоною.

Запровадити єдину валюту в обох державах доцільно тоді, коли витрати, пов'язані з конвертацією валют у міжнародній торгівлі, будуть більшими, ніж вигоди від збереження двох національних валют.

Нобелівською премією Р.-А. Манделл відзначений не тільки за розроблення теорії оптимальних зон обігу валют, а й за аналіз монетарної та фіскальної політики в умовах різних валютних режимів. Це формулювання стосується відомої моделі Манделла—Флемінга, розробленої на початку 60-х років XX ст. Співавтором її є М. Флемінг, оскільки окремі її складові він описав майже одночасно з Р.-А. Манделлом восени 1962 р. у праці "Внутрішні фінансові установки в умовах фіксованого і плаваючого обмінних курсів". Учені виявили основні зміни, які відбувалися тоді у світовій економіці. У 50-ті роки обмінний курс валют провідних розвинутих держав було зафіксовано Бреттон-Вуд-ською угодою. Тоді міжнародні торгові потоки відігравали важливішу роль, ніж потоки капіталу. Однак з часом технологічний прогрес у галузі комунікацій та відмова від регулювання руху капіталу настільки збільшили обсяг його міжнародних потоків, що їх значення стало переважати значення торгових потоків. Р.-А. Манделл і М. Флемінг зазначили, що швидкість потоків капіталу набагато вища від швидкості торгових потоків. Міжнародні інвестори одержали значно ширші можливості використати різницю у відсотковій ставці у різних державах для отримання прибутку. Така різниця у двох країнах спричиняла величезні потоки капіталу, які знижували або повністю її усували. Торгові потоки на зміни економічних умов реагували набагато повільніше. Це просте спостереження дало обом ученим ключ до розроблення моделі. Модель Манделла—Флемінга1 виявляє механізм впливу кредитно-грошової і бюджетно-податкової політики на сукупний дохід, а також взаємодію між товарним і грошовим ринками у малій відкритій економіці. Модель складається з трьох рівнянь:

1. Описує ринок товарів: обсяг споживання перебуває в прямій залежності від чистого доходу, інвестиції — в оберненій залежності від відсоткової ставки, а чистий експорт — в оберненій залежності від обмінного курсу.

2. Описує грошовий ринок: пропозиція грошей у реальному вираженні дорівнює попиту на них. Попит перебуває в оберненій залежності від відсоткової ставки й у прямій — від доходу.

3. Засвідчує, що внутрішню відсоткову ставку визначає світовий рівень відсоткової ставки. Припускається, що досліджувана країна настільки мала, що вона може отримувати або надавати кредити будь-яких розмірів на міжнародному фінансовому ринку, не впливаючи при цьому на світовий ріведь відсоткової ставки.

З аналізу моделі Манделла—Флемінга випливає основний висновок: результати будь-якої економічної політики в малій відкритій економіці залежать від того, чи встановлений у ній обмінний курс є фіксованим чи плаваючим. У такий спосіб модель Манделла—Флемінга пояснює (за незмінного рівня цін) причини коливань рівнів доходу і обмінного курсу. Вона показує, що при плаваючому обмінному курсі бюджетно-податкова політика не впливає на сукупний дохід. Стимулююча бюджетно-податкова політика призводить до зростання обмінного курсу і скорочення чистого експорту, що зводить нанівець її звичний позитивний вплив на сукупний дохід. Бюджетно-податкова політика впливає на сукупний дохід лише за фіксованого обмінного курсу.

Модель Манделла —Флемінга підтверджує, що за фіксованого обмінного курсу кредитно-грошова політика не впливає на сукупний дохід. Будь-які спроби розширити пропозицію грошей є невдалими, оскільки вона саморегулюється для підтримки встановленого рівня обмінного курсу. Кредитно-грошова політика впливає на сукупний дохід тільки за плаваючого обмінного курсу.

І плаваючий, і фіксований обмінні курси мають власні переваги. Встановлення плаваючого курсу дає змогу політикам використовувати кредитно-грошове регулювання для іншої мети, окрім підтримання стабільного обмінного курсу. А фіксований обмінний курс послаблює дію фактора невизначеності в міжнародних економічних відносинах.

Наукові дослідження Манделла мають величезне практичне значення. Саме вони стали інтелектуальним підґрунтям для європейської спільної валюти. Висновок ученого про те, що більш ніж одна країна може мати вигоду від використання спільної валюти, стимулював уряди європейських держав до створення євро.

Запровадження євро у безготівковий обіг з 1 січня 1999 року, азі січня 2002 року і в готівковий, є потужним фактором не лише для подальшої економічної інтеграції, а й для політичної. Це безпрецедентна історична подія. Уперше індустріально розвинуті країни Європи добровільно відмовляються від своїх національних валют, щоб створити єдину спільну валюту. На думку Р.-А. Манделла, зона євро до 2010 р. охопить 28 країн. На той час більшість європейських країн захочуть мати у своїх портфелях 50 % валюти в євро і 50 % — у доларах.

Учений запропонував світовому співтовариству також методологію, що дає змогу визначити, як міжнародний рух капіталів може вплинути на спроможність окремої країни керувати своєю економікою. Це актуально з огляду на високий ризик розміщення капіталу в таких країнах з перехідною економікою, як Україна.

За вільного перетинання кордонів капіталом, необхідно зробити вибір: зберегти фіксований обмінний курс чи зробити його плаваючим. Зрештою десятки урядів у всьому світі — від Гонконгу до Росії — пішли шляхом відпускання національних валют (відмінність лише в довжині"повідка"), перед тим зазнавши фінансових криз різної глибини. Україна це зробила надто пізно, втративши значну частину ресурсів. Більше ніж 40 млрд доларів США українських капіталів внаслідок неправильної економічної і передусім валютно-фіскальної політики вивезено за межі України.

Р.-А. Манделл обґрунтував ефективність єдиної валюти, яка може сприяти зниженню тарифів міжнародних торгових угод, а також згладженню рівня порівняльних цін. Зокрема, він вказав на деякі фундаментальні, принципові параметри такого об'єднання: необхідність високої економічної відкритості, тісних торгових зв'язків із країнами-партнерами та кореляції економічних циклів, які розвиваються в окремих країнах, з циклом, властивим основному економічному потенціалу інтеграції. У цьому аспекті ступінь відкритості та залучення економіки України до міжнародного поділу праці є досить високим і загалом відповідає вимогам сучасної світової економіки (стосовно кількісних показників). Дещо нижчим є рівень торгових зв'язків із країнами ЄС, частка яких у зовнішньоторговельному обороті України становить лише 21 %. Зараз ступінь кореляції національних економічних циклів із загальноєвропейськими трендами в країнах ЄС (коефіцієнт дорівнює 0,77) значно перевищує аналогічний показник для країн-претендентів (0,29), а для економіки України він ще нижчий. Вітчизняна економіка поки що живе не за "європейським розкладом". Не збігаються український та світовий цикли й у валютній галузі. Необхідно визначити напрям подальшого розвитку: зміцнювати та посилювати власну валюту чи приєднатися до нових тенденцій щодо створення спільних валют.

Дослідник є активним прихильником ідеї взаємної фіксації обмінних курсів основних світових валют — долара, євро та єни. Розвиваючи її, вважає, що створити монетарний союз трьох економік (Європа, США, Японія) буде легше, ніж союз одинадцяти економік єврозони, оскільки рівень інфляції у цих трьох регіонех приблизно однаковий. Чим більше країн приєднається до такого союзу, якщо він буде утворений, тим сильнішим вів буде і тим більше втратять ті, хто не ввійде до нього. Стане можливим зафіксувати обмінні курси у межах союзу трьох держав, не фіксуючи ціну на золото, хоча, ймовірно, буде легше зафіксувати і ціну золота, вважає Р.-А. Манделл.