Філософсько-історичні ідеї Тюрго, Філософія історії Бібліотека українських підручників

3.2.2.3. Філософсько-історичні ідеї Тюрго

Тюрго прогрес розглядає як рису, характерну саме (і тільки) для суспільства. "Явища природи, — писав він, — підпорядковані незмінним законам, замкнені в колі завжди однакових переворотів. Все відроджується, все гине; і в послідовних поколіннях, через які рослини та тварини відтворюються, час у кожний момент лише відтворює образ того, що він сам зруйнував. Послідовний рух людей, навпаки, становить видовище, що змінюється з століття у століття. Розум, пристрасті, свобода безперервно породжують нові події. Всі епохи сплетені ланцюгом причин і наслідків, що пов'язують цей стан світу з усіма попередніми станами"11. Суспільне життя, отже, постає як поступальний розвиток, породжений розумом, пристрастями і свободою людей, підпорядкований певним закономірностям, тлумаченим як вираження каузальних, причинно-наслідкових зв'язків. Іншим засобом сполучення поколінь, як зазначав Тюрго у своїй промові "Послідовні успіхи людського розуму", є знання, які, завдяки мові і писемності зберігаються і нагромаджуються, утворюючи спільну скарбницю загальнолюдського рівня. В результаті і весь рід людський постає для філософа як щось нескінченне, але єдине ціле, що, як і будь-який індивідуум, має свій стан дитинства і свій прогрес12.

Мислитель при цьому не прагне ідеалізувати історичний процес, показує його суперечності, докладно розглядає періоди не тільки висхідного розвитку й панування тих чи інших суспільств, націй, держав тощо, а й часи їх занепаду та загибелі. "Ми бачимо, — писав він, — як зароджуються суспільства, як утворюються нації, котрі по черзі панують і підпорядковуються іншим. Імперії виникають і падають; закони, форми правління проходять одна за одною; мистецтва та науки винаходяться й удосконалюються. Почергово то стримувані, то прискорювані у своєму поступальному русі, вони переходять з однієї країни в іншу. Інтерес, честолюбство, марнославство зумовлюють неперервну зміну подій на світовій сцені й щедро зрошують землю людською кров'ю. Але в процесі викликаних ними спустошливих переворотів вдача пом'якшується, людський розум просвіщається, ізольовані нації зближуються, торгівля й політика об'єднують, врешті-решт, всі частини земної кулі. Та уся маса людського роду, переживаючи почергово спокій і хвилювання, щасливі часи та години бідування, завжди крокує, хоч і повільними кроками, до дедалі більшої досконалості"13.

Розглядаючи прогрес як атрибутивну властивість життєдіяльності кожного з народів, Тюрго водночас відзначав і нерівномірність їх розвитку. Причини цієї нерівномірності він вбачав у відмінності тих ролей, які відіграють у історичному процесі людський розум і природа. Розум як загальнолюдська риса повсюди містить у собі принцип одного й того прогресу. Однак природа нерівномірно роздає обдарування — одних вона наділяє талантами щедро, інших скупо, а то й майже відмовляє в них. Розмаїття всіх цих обставин й спричинює нерівномірність та неоднаковість прогресу народів. На переконання Тюрго, таку нерівність не слід вважати чимось тільки негативним. Адже "в цій нерівності, до безконечності різноманітній, нинішній стан всесвіту, представляючи водночас всі відтінки варварства та цивілізації, певним чином показує нам при одному лише погляді сліди й пам'ятники усіх кроків людського розуму, картину всіх ступенів, через котрі він пройшов, та історію всіх епох"14.

Розглядаючи історію у найзагальнішому плані — у всесвітньому масштабі й на всьому протязі її існування — філософ намагався виявити особливості її перебігу на різних стадіях — від стародавніх, варварських народів аж до сучасного йому суспільства. На основі цього аналізу він доходить висновку, що кожний з етапів історичного розвитку має свої і сильні, і слабкі сторони, хоч слабкі сторони аж ніяк не є чимось негативним. Адже значною мірою саме завдяки їм, з метою та у процесі їх подолання й здійснюється поступальний рух людства. Так, "прогрес розуму за примітивного державного ладу, не утруднюваний примусовістю недосконалих законів, встановлюваних абсолютною владою, більше сприяв облаштуванню нового. Примножені завоювання розширили держави; безсилля варварського законодавства та обмеженої адміністрації примусило їх розділитися. Тут народи, втомлені анархією, кинулися в обійми деспотизму; там тиранія, доведена до надлишків, зумовила зародження свободи. Жодна зміна не здійснювалась без того, щоб не дати у підсумку якоїсь вигоди, бо кожна слугувала досвідом, кожна поширювала, поліпшувала чи готувала просвітництво. Лише через багато століть і завдяки кривавим революціям деспотизм і свобода, нарешті, самі навчилися обмежувати себе й регулювати свою волю; стан держав став менш хитким і міцнішим. І таким чином, почергово, переходячи від хвилювання до спокою, від добра до зла, вся маса людського роду безперервно крокувала до свого вдосконалення"15.

Вважаючи однією з неодмінних рис історичного прогресу його безперервність, Тюрго, проте, застерігав, що йому на певних відтинках часу і в певних регіонах можуть бути властиві: періоди не лише піднесення, а й занепаду, етапи сповільненого і прискореного поступу. Одним з перших, скажімо, він обґрунтовує тезу про те, що прогрес з часом прискорюється, пов'язуючи це прискорення з появою писемності, з подоланням духу сектантства і консерватизму, притаманного першим філософам; доводить, що прогрес швидше здійснюється у містах.

Загалом же всесвітня історія як галузь філософських студій "обіймає собою, — зауважував Тюрго, — розгляд послідовних успіхів людського роду й докладне вивчення причин, що їх викликали. Сюди належать і перші кроки людей; освіта і змішування націй; походження урядів та їх перевороти; прогрес мов, успіхи фізики, моралі, нравів, наук і мистецтв; революції, завдяки яким змінювалися одна за одною імперії, нації, релігії, тоді як людський рід залишався завжди незмінним у своїх потрясіннях, як морська вода під час бурі, і завжди крокував до свого вдосконалення. Вона (всесвітня історія) має розкрити вплив загальних і необхідних причин, вплив часткових причин і вільних вчинків великих людей та відношення всього цього до організації самої людини; вона має показати пружини та механізм моральних причин на їх наслідках — ось те, що є історією в очах філософа"16.