Види підприємств залежно від обсягів виробництва, розміру капіталу., Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Види підприємств залежно від обсягів виробництва, розміру капіталу.

Такий поділ залежить від технологічного способу виробництва і відносин економічної власності за умов капіталізму.

У межах технологічного способу виробництва критеріями поділу є кількість зайнятих, потужність основних видів виробничого обладнання, наявність наукових лабораторій і використання досягнень НТР, потужності енергетичних установ та обсяги їх застосування у виробничих цілях, розвинутість коопераційних зв'язків з іншими підприємствами, рівень концентрації виробництва, виробництво кінцевого або проміжного продукту та ін. Найважливішими з цих критеріїв є кількість зайнятих, обсяг витрат на наукові дослідження і розробки.

У межах відносин економічної власності такими критеріями є: застосування або незастосування найманої праці, привласнення необхідного або додаткового продукту, праця власника або її відсутність, витрати прибутку на індивідуальне споживання або розширене відтворення, величина капіталу (якщо йдеться про підприємства капіталістичного типу), прибутків, обсяги обороту капіталу та ін. Більшість із цих критеріїв у їх зіставленні (наймає або не наймає робочу силу тощо) стосуються розмежування дрібних некапіталістичних підприємств.

Найважливішими критеріями є розмір статутного капіталу, привласнюваних прибутків, обсяг обороту капіталу.

Указані критерії мають неоднакові виміри в різних країнах. Так, у США до малих підприємств належать ті, на яких зайнято до 600 працівників (в обробній промисловості), або працівники яких отримують до 2 млн дол. валової виручки на рік (в інших галузях). У країнах ЄС чисельність працівників на малих і середніх підприємствах не повинна перевищувати 500 осіб, статутний капітал — 75 млн євро. В Україні, згідно з чинним законодавством, на малих підприємствах в промисловості і будівництві кількість працюючих не повинна перевищувати 200 осіб, в науці та науковому обслуговуванні — до 100, в інших галузях виробничої сфери — до 50, тоді як у сфері нематеріального виробництва — до 25, у тому числі в роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

У розвинутих країнах частка малих підприємств переважає в загальній кількості підприємств, причому їх кількість надзвичайно швидко зросла з середини 50-х років XX ст., тобто з розгортанням НТР. Так, у США на початку XX ст. налічувалося 300 тис. малих підприємств, а наприкінці 90-х років — понад 22 млн, що становило понад 95 % загальної їх кількості. За останні 40 років вона збільшилася приблизно на 15 млн. Така сама частка малих підприємств в економіці Японії, країнах ЄС та деяких інших країн. На них зайнято до 60 % працівників, виготовляється 30—40 % ВНП, здійснюється приблизно 20 % інвестицій в економіку. Проте частка малих підприємств у доходах, наприклад у США, не перевищує 10 %. Це свідчить про привласнення частини створеного на них доходу великими компаніями через механізм цін, відсоткові ставки, субпідрядну систему тощо.

В Україні на початку 90-х років малих підприємств було 10 тис. (приблизно 45 % загальної кількості), але вони виробляли менше 10 % валової продукції. На 1 жовтня 2003 року їх було приблизно 255,5 тис, кількість працюючих — до 1,78 млн осіб, але частка виробленого ними продукту у валовій продукції не змінилася.

Швидке зростання кількості малих підприємств у розвинутих країнах з початком НТР зумовлено поглибленням суспільного поділу праці у формі спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, зменшенням обсягів економічно ефективних підприємств внаслідок зниження матеріало- та енергомісткості продукції, впровадження новітніх досягнень науки і техніки у виробництво. Цьому також сприяли певні переваги, притаманні діяльності малих підприємств: зменшення витрат виробництва внаслідок вузької спеціалізації, невисоких експлуатаційних витрат, оперативності в діях управлінського персоналу й переналагодження виробництва, повнішого використання речових та особистісних факторів виробництва; краща адаптація до місцевих умов та індивідуальних потреб споживачів, а також урахування кон'юнктури локальних ринків; можливість мобільнішого використання власних ідей, проектів, які не вимагають великих витрат капіталу; необхідність порівняно невеликого початкового капіталу, менших запасів, можливість інтенсивнішої експлуатації найманої праці внаслідок відсутності профспілок, державної регламентації тривалості робочого дня та ін. Тому малі компанії часто є випробувачами нової техніки, впроваджувачами нововведень тощо. У США, наприклад, понад 20 % успішних комерційних ідей великі компанії запозичили у малих підприємств, а за післявоєнний період невеликі фірми запровадили майже у 20 разів більше нововведень на 1 долар, ніж монополії.

Однак малі підприємства мають значні проблеми щодо залучення коштів (зокрема, вони здебільшого не можуть випускати акції); отримують кредити під високі відсотки; є об'єктами цінової дискримінації з боку великих підприємств; неспроможні проводити комплексні маркетингові дослідження (або їх малий обсяг); їм хронічно не вистачає оборотного капіталу; у них значно вищий ризик і ступінь банкрутств. Малі підприємства підвищують інтенсивність праці за рахунок залучення членів сім'ї, подовження робочого дня; економлять на техніці безпеки, забезпеченні належних умов праці. Тут нижча продуктивність праці, вони неспроможні впроваджувати новітні капіталомісткі досягнення НТР у виробництво.

Малі підприємства можна класифікувати і за типами та формами власності, сферами діяльності та ін. Так, в Україні у 2000 р. із загальної кількості малих підприємств (164 тис.) до державної форми власності належало приблизно 2900 малих підприємств; до колективної — 105,7 тис; до приватної майже 49 тис; до комунальної — 5,7 тис.

У США таку класифікацію здійснюють з огляду на приватну, групову та корпоративну власність. Із загальної чисельності підприємств (24,4 млн) у 1998 р. 17,4 млн належали до приватної, 1,85 млн — до групової і до корпоративної власності — 4,8 млн підприємств. Переважна більшість малих підприємств займалися посередницькою діяльністю.

Різновидом малих є венчурні підприємства, які працюють над втіленням у виробництво певної ідеї чи проекту. Соціально-економічною формою їх є венчурний (англ. venture — ризикувати), або ризиковий, капітал. Такі підприємства не повертають вкладені у них інвестором кошти і не виплачують відсотки на них. Проте інвестор отримує права на всі запатентовані інновації (ноу-хау) і засновницький прибуток від діяльності венчурних підприємств, якщо вони досягають успіху. Венчурні підприємства можуть бути окремими відділеннями (філіями) великих компаній і фінансових груп. Венчурне фінансування стимулює розвиток науково-технічного прогресу, прискорює впровадження новітніх досягнень науки у виробництво.

Венчурні підприємства вигідні великим компаніям, банкам, страховим компаніям, оскільки вони використовують підприємницький талант дрібних бізнесменів, їх енергію і творчу ініціативу, частково перекладають на них ризик нововведень.

У США наприкінці 90-х років XX ст. понад 20 тис. невеликих фірм проводили інтенсивні наукові розробки, а обсяг венчурного капіталу становив до 50 млрд дол. Середній прибуток на цей капітал приблизно у 2 рази перевищував величину середнього прибутку промислових компаній країни. За даними американського журналу "Бізнес Уїк", кожний долар, вкладений у венчурний капітал, дає майже у 4 рази більше патентів, ніж у звичайні дослідження і розробки. В країнах ЄС обсяг венчурного капіталу в 2000 р. становив 48 млрд євро.

Для максимального використання потенціалу малих підприємств їм необхідна всебічна державна підтримка. У багатьох розвинутих країнах вона виявляється у підготовці кадрів, забезпеченні науково-технічною інформацією, наданні податкових пільг для створення нових підприємств, їх кооперації з середніми і великими фірмами, стимулюванні впровадження нових технологій, субсидіюванні науково-дослідних робіт тощо. Важлива роль приділяється створенню таких підприємств в економічно відсталих регіонах країни.

Розвитку малих підприємств в Україні заважають надмірно високі ставки оподаткування прибутків та інших нарахувань. У 2002 р. вони сплачували податок на прибуток за ставкою 30 %, а загалом — 13 різноманітних податків, за допомогою яких вилучалось до 70 % доходів. Держава не надає малим підприємствам належної інформаційно-методичної, консультативної і фінансової підтримки, ускладнює їх діяльність численними перевірками.

Загалом малі підприємства сприяють формуванню конкурентного середовища і послабленню монополізму в економіці, формуванню і розвитку підприємницьких здібностей частини населення, створюють певні умови для становлення середнього класу тощо. Розвиток їх зумовлює виникнення середніх і великих підприємств. Це відбувається насамперед у процесі дії закону концентрації виробництва. Серед економічних форм розвитку підприємств, їх об'єднань особливо важливу роль відіграють акціонерні компанії.