Особистий подохідний податок. , Податок на прибуток підприємств. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Особистий подохідний податок.

Основними видами податків у розвинутих країнах є особистий подохідний податок і податок на додану вартість, дещо меншою є роль податків на прибутки компаній і на соціальне страхування.

Особистий подохідний податок є переважно податком на заробітну плату, тому його некоректно називати прибутковим.

Питома вага особистого подохідного податку у державних доходах розвинутих країн (держав-учасниць ОБСР, куди входять 29 наймогутніших капіталістичних країн) становила наприкінці 90-х років XX ст. майже 30 %, а в окремих державах (Австралії, Фінляндії, Данії, Німеччині) — до 50 %. Низькі обсяги вилучення цього податку у Франції та Греції — до 13 %. Донедавна в Україні неоподатковуваний мінімум становив 17 грн. Із середньомісячної заробітної плати в сумі від 18 до 85 грн. стягувалося 10 % особистого подохідного податку; від 86 до 170 грн. — 6 грн. 80 коп. плюс 15 % з суми, що перевищує 85 грн.; від 171 до 1020 грн. — 19 грн. 55 коп. плюс 20 % з суми, що перевищує 170 грн.; від 1021 до 1700 грн. — 189 грн. 55 коп. плюс 30 % з суми, що перевищує 1020 грн.; від 1701 грн. і більше — 393 грн. 55 коп. плюс 40 % з суми, що перевищує 1700 грн. В Україні у 1992 р. з доходів громадян, що перевищували 120 дол., згідно з Декретом уряду вилучалося 90 %, пізніше' — до 75 %, потім до 50 %, а до кінця 2003 р. — до 40 %. З 1 січня 2004 року встановлена єдина ставка оподаткування — 13 %. Така ставка посилює податкову експлуатацію найбідніших верств населення (до цього вона становила 10 %), є вигіднішою для середніх верств населення і найсприятливішою для найбагатших категорій громадян.

Податок на заробітну плату був упроваджений у розвинутих країнах на початку XX ст. Основна маса працівників США до Другої світової війни не платила податку на заробітну плату, оскільки їх платня була нижчою за неоподатковуваний мінімум — 1000 дол. Цей мінімум поступово знижувався і після Другої світової війни (1945) із заробітної плати держава уже вилучала від 10 до 15 % заробітної плати найманих працівників, а особистий подохідний податок для них почав асоціюватися з податком на заробітну плату.

У повоєнний період податок на заробітну плату сплачували майже всі наймані робітники і службовці. Це було зумовлено низьким неоподатковуваним мінімумом (600 дол. для самотніх і 600 дол. для кожного члена сім'ї робітника), підвищенням номінальної заробітної плати.

До 1987 р. оподаткування самотніх у США здійснювалося за досконалішою пропорційною шкалою. Після реформи 1987 р. замість 14 категорій доходів, що підлягали оподаткуванню за ставками від 11 до 50 %, було впроваджено 5 ставок індивідуального подохідного податку — з 11 до 38,5 %. У 2000 р. мінімальна і максимальна ставки цієї шкали становили 15 і 39,6 %. У Великобританії ці показники відповідно дорівнювали 20 і 40 %, в Німеччині — 25,9 і 53 %, в Японії та Австрії — 10 і 50 %, у Нідерландах — 6,35 і 60 % (найнижча і найвища серед розвинутих країн), в Україні — 10 і 40 % (з 2004 р. — єдина ставка — 13 %). Неоподатковуваний мінімум у нашій країні у 2003 р. був безпрецедентно низьким (17 грн.), що також свідчить про податкову експлуатацію найбідніших осіб найманої праці.

Податок на прибуток підприємств.

Цей вид податку вилучається державою з прибутків підприємств (корпорацій, фірм та ін.). Він виник у XX ст. У США, наприклад, з 1909 по 1916 рік податок на прибуток корпорацій мав форму щорічного акцизу, а з 1916 р. почав вилучатись із чистих прибутків корпорацій у розмірі 2 % і поступово зростав до 50 % у 1964 р., а відтак зменшувався і становив у 2000 р. 35 %. Найвищим у цьому самому році він був в Італії — 53 %, найнижчим у Швейцарії — 10 %, в Німеччині — 45, Франції — 33, в Україні — 30 %. Його частка у загальній сумі податків скоротилась у США з 31 % у 1943 р. до 9 % у 2000 р. Загалом незначна частка податку на прибуток корпорацій у загальній сумі податкових надходжень розвинутих країн свідчить про зниження його фіскальної ролі.

Шкала ставок податку на прибуток корпорацій диференціюється залежно від величини прибутків. їх оподаткування повинно бути оптимальним. За надмірно високих ставок податку на прибуток корпорацій відбувається відплив капіталу за кордон, знижуються інвестиції всередині країни, а отже, уповільнюються темпи економічного зростання. Надмірно низькі ставки зменшують надходження у державний бюджет, послаблюють матеріальну основу для здійснення соціально-економічної політики уряду.

Великі корпорації намагаються ухилятися від сплати податків через прискорення амортизації, виплату величезних бонусів керівництву корпорацій (директору, президенту, віце-президентам), створення різних організацій і фондів (пенсійних, благодійних), які звільняються від сплати податків та ін. Якби "лазівки" для корпорацій були ліквідовані, у федеральний бюджет США додатково надійшло б понад 500 млрд дол.

В Україні ставка оподаткування прибутків підприємств становить з 1995 р. ЗО %, але разом з виплатами податків у фонд соціального страхування (37 %), фонд зайнятості (2 %) та ін. вони досягають майже 80 % доходів. Зокрема, податок на додану вартість становив 28 %, нині — 20 %, у фонд конверсії — 3 % від собівартості, фонд соціального страхування — 4,44 % від фонду заробітної плати, фонд Чорнобиля — 12 % від зарплати, у пенсійний фонд — 33 % від зарплати та ін. Водночас владні структури іноді надають неоправдані пільги окремим підприємствам, керуючись корисливими мотивами. У 2002— 2003 рр. такі пільги сягали до 90 % зведеного бюджету (який у 2002 р. бюджет становив майже 63 млрд дол.). У 2004 р. податок на прибуток підприємств знижено до 25%.