Страйки, Статистика страйків, Найновіші тенденції у виробничому конфлікті, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

Страйки

Що таке страйк? Відповідь аж ніяк не є очевидною чи простою для формулювання. Скажімо, як розрізнити страйк і нетривалу зупинку в роботі? У статистиці страйків багатьох країн робиться спроба розмежувати ці поняття, причому страйками вважаються зупинки в роботі тривалістю понад конкретний час (наприклад, півдня), або ж за критерій береться певна кількість залучених до страйку робітників. Чи відносяться до страйкової діяльності відмова працювати понаднормовий час або "праця за всіма правилами"?

Тому видається доцільним визначити "страйк" у достатньо вузькому розумінні, бо інакше цей термін втрачає точність. Ми можемо визначити страйк як тимчасове припинення роботи групою найманих працівників з метою висловити незадоволення або поставити свої вимоги (Нуman, 1984). Всі складові цього визначення є важливими у розмежуванні страйків та інших форм протистояння й конфлікту. Страйк є тимчасовим у якщо робітники мають намір повернутися до цієї ж роботи і до того самого працедавця; коли ж вони кидають свою роботу назавжди, цей термін не годиться. Як припинення роботи, страйк слід відрізняти від відмови працювати понад нормований час або від "сповільнення темпу". У страйку має бути задіяна група робітників, оскільки страйк означає реакцію не окремого працівника, а колективну акцію. Страйк спрямований проти працедавців, що допомагає розмежовувати страйки і протести, які організовують орендатори житла або студенти. Нарешті, страйк означає прагнення виказати своє незадоволення або висунути вимогу; робітники, відсутні на роботі лише через відвідання ними спортивних змагань, не можуть вважатися страйкарями.

Страйки являють собою тільки один аспект чи різновид конфлікту, в який можуть втягуватися робітники та управлінці. Інші близькі форми організованого конфлікту є локаути (коли роботу припиняють не робітники а, радше, роботодавці), а також обмеження випуску продукції (рестрикціонізм. — Ред.) і зіткнення інтересів під час обговорення умов угоди. До неорганізованих виявів конфлікту можуть відноситися висока плинність робочої сили, прогули та пошкодження виробничого устаткування.

Статистика страйків

Внаслідок довільних трактувань суті страйку не викликає подиву те, що в різних країнах існує різна практика ведення обліку страйків. Можливими є міжнародні порівняння страйкової активності, які, однак, вимагають обережності при інтерпретуванні. Те, що вважається страйком в одній країні і, отже, включається до статистичних даних, може не реєструватися в іншій. Наприклад, у Британії страйком вважається припинення роботи десятьма або більше робітниками, тоді як у Сполучених Штатах (з 1982 року) у статистиці страйків реєструються акції, в яких беруть участь тисяча і більше робітників.

Здебільшого публікуються три показники страйкової активності — число страйків на рік, частка робочої сили, зайнята в страйках за певний рік, а також кількість робочих днів, втрачених через страйки. Усі три показники, взяті разом, дають приблизну уяву про відмінність в рівнях страйків у різних країнах. Згідно з усіма трьома критеріями, серед найбільш схильних до страйків країн є Італія і Канада, а найменш схильні до них Німеччина і Скандинавські країни. На середньому рівні перебувають Сполучені Штати та Сполучене Королівство. За даними офіційної статистики, між числом страйків і рівнем економічних успіхів не існує якогось певного зв'язку. Інакше кажучи, країни з низьким рівнем страйкової активності необов'язково мають кращі економічні показники, ніж держави, де страйкують більше. Це й не дивно; точність порівняльної статистики страйків у будь-якому випадку сумнівна, а трудові конфлікти чи протистояння можна виразити не тільки страйком, а й іншими способами. Крім того, гармонійні відносини у виробничому середовищі необов'язково призводять до високої продуктивності праці.

Найновіші тенденції у виробничому конфлікті

У добре відомій праці, опублікованій на початку 1960-х років, стверджувалося, що страйки "відживають своє". Згідно з думкою авторів, тривалі та інтенсивні протистояння є переважно рисами початкових стадій індустріалізації. Оскільки, на думку авторів, порядок переговорів у сфері виробництва вже міцно вкорінився, то страйкова активність спадає (Ross and Hartman, 1960). Щойно цю тезу було проголошено, одразу ж у багатьох західних країнах, включаючи Британію, пройшла хвиля виробничих конфліктів. Визначною рисою страйкової активності у Британії 1960-х — початку 1970-х років було різке зростання числа неофіційних страйків. Здається, що у цей період багато робітників були незадоволені своїми офіційними профспілками не менше, як і своїми працедавцями.

У1980-х — на початку 1990-х років центр страйкової діяльності змістився назад до офіційних профспілок. Водночас рівень страйків у Британії значно знизився, що великою мірою пояснюється політичним та економічним кліматом, у якому тепер опинилися профспілки. Це видається загальною міжнародною тенденцією. За двома-трьома винятками, всі західні країни в цей період відчули послаблення страйкової активності.