Загальна методика психологічного дослідження., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Загальна методика психологічного дослідження.

Психологічне дослідження будь-якого явища, шо має психологічний зміст, повинно являти собою завершений цикл. Завершеність циклу дослідження зумовлює цілісне пізнання його предмета. Загальна методика психологічного дослідження виступає послідовною реалізацією дослідником пізнавальних та перетворюючих дій щодо свого предмета, який на перших етапах дослідження має неструктурований (або недостатньо структурований) вигляд.

Отже, перший етап дослідження — вибір предмета дослідження та первинний аналіз його сутності. На даному етапі дослідник взаємодіє з об'єктивною реальністю як такою, що протистоїть пізнавальному досвіду дослідника у своїх якостях: "бути невідомою, не-даною" та "бути доступною для пізнання". Таким чином, основними пізнавальними діяльностями на цьому етапі для дослідника будуть:

1) узагальнення об'єктивного досвіду науки в пізнанні тих характеристик та особливостей реальності (дійсності), що зумовлюють виділення предмета даного дослідження;

2) первинне визначення сутності предмета дослідження стосовно його сутнісних, формально-логічних, якісних чи інших ознак;

3) визначення цілей дослідження, а також вибір типу дослідницьких дій: суто теоретичних, емпіричних, прикладних, синтезованих та ін., які дослідник має намір здійснити щодо предмета дослідження.

Критерієм завершеності даного етапу є міра позитивного змістового співвідношення: а) сутності предмета дослідження, представленої у робочому визначенні предмета, і б) масштабу пізнавальних дій, спрямованих на предмет, що постає в цілях дослідження. Таким чином можна запобігти неефективним та неадекватним дослідницьким діям під час дослідження.

Другий етап — теоретичне дослідження або теоретизація предмета. На даному етапі дослідник взаємодіє з предметом дослідження, який постає у єдності своїх взаємозв'язків зі світом. Предмет дослідження розглядається як самостійне, цілісне та багатомірне явище, що перебуває у постійних стосунках з іншими явищами: взаємодіє з ними, впливає на них, а також зазнає впливу з їхнього боку. Буття даного явища розглядається як багаторівневе, як таке, що здійснюється у просторі та часі, виявляє свою сутність у реальних, дійсних проявах і створює неповторний світ своїх взаємовпливів з іншими явищами. При цьому сутність даного явища залишається сталою, незмінною незалежно від умов, станів, рівнів свого існування.

Пізнавальні дії дослідника на даному етапі зумовлені: а) вибором методологічної основи теоретизації та б) методами теоретичного дослідження, які використовуються при цьому. Методологічною основою теоретизації обирається той чи інший спосіб філософствування, який є адекватним предмету теоретизації. Так, психолог може використовувати феноменологічний, онтологічний, діалектичний, метафізичний чи інші способи теоретичного пізнання явищ світу.

У психологічному дослідженні спосіб власне філософського пізнання дістає суто психологічні ознаки й у результаті постає як синтезований метод теоретизації психологічних явищ. Методологією психологічного дослідження в кожному з випадків виступатимуть: феноменологія існування людини, або онтологічно орієнтована філософія людини, або діалектика людського життя та ін. Дослідник, обираючи той чи інший спосіб теоретизації, виходить з попереднього визначення сутності предмета та необхідності його повнішого, ціліснішого пізнання, що, безумовно, залежить від того, які методи та засоби при цьому використовуються.

Суттєвим моментом даного етапу є вибір дослідником методів теоретичного дослідження, які забезпечують повний набір (цикл) пізнавальних теоретичних "маніпуляцій" зі змістом досліджуваних ознак предмета. Це такі методи, як "моделювання", "змістова реконструкція", "типологічний метод" та ін. Критерієм вибору того чи іншого методу теоретизації є насамперед визначена дослідником методологічна основа дослідження, яка передбачає організацію конкретного циклу теоретичних дій (наприклад: феноменологічних — "логіка спонтанності та смислу", "логіка чистої та реальної свідомості"; онтологічних — "онтологічне коло", "абрис онтології" тощо) і зумовлює їхню дослідницьку специфіку. При цьому дослідник також керується змістовим масштабом цілей дослідження, які були визначені на попередньому етапі.

Теоретизація предмета дає можливість не тільки визначити його сутність, а й побудувати змістовий простір дослідження в цілому. Так, дослідник має можливість виробити стратегію: а) пізнавальних та б) перетворюючих дій щодо предмета свого дослідження. Пізнавальний цикл складають дії дослідника, спрямовані на з'ясування сутності предмета дослідження. А тому теоретичне дослідження предмета обов'язково доповнюється власне емпіричним дослідженням та аналізом результатів проведених пізнавальних дій.

Отже, теоретизація предмета дослідження відкриває можливість змістового прогнозу дослідження в цілому, тобто дає змогу:

1) визначити "функціональний поріг" теоретичного пізнання предмета та умови організації емпіричного його дослідження;

2) з'ясувати "діалектику сутності" предмета відносно змістової структури Його існування:

психологічна сутність психологічна властивість психологічна характеристика психологічна ознака

емпіричний критерій (під емпіричним розуміють дійсний, реальний, такий, що підлягає безпосередньому або опосередкованому сприйняттю);

3) визначити специфіку емпіричного дослідження щодо природи та сутності психологічного явища, відображеного в предметі;

4) з'ясувати якісну своєрідність методів емпіричного дослідження, які можуть бути використані для досягнення поставлених цілей пізнання, та методів аналізу і тлумачення явищ, що пізнаються;

5) здійснити прогноз перетворюючих дій щодо предмета дослідження після завершення пізнавального циклу.

Таким чином, другий етап психологічного дослідження виступає як теоретизація предмета, що пізнається, та побудова теоретичної моделі дослідження в цілому.

Третій етап — емпіричне дослідження сутності предмета. На даному етапі дослідник взаємодіє з предметом, сутність, логічна та формальна структура якого теоретично з'ясовані, а тому пізнавальні дії його будуть спрямовані до психологічних ознак сутності предмета; метою цих дій буде визначення емпіричних критеріїв виділених ознак.

Основними пізнавальними діяльностями дослідника на даному етапі стануть:

1) змістова диференціація психологічних характеристик, ознак та емпіричних критеріїв, що у своїй сукупності виявляють сутність досліджуваного явища (предмета дослідження);

2) вибір або побудова адекватних прийомів і методів емпіричного дослідження (спостереження, експеримент, тестові та проективні методи, біографічний метод, бесіда тощо); а також — вибір процедури дослідження, яка є найбільш спорідненою з сутністю предмета (лонгітюдне дослідження або дослідження зрізів, генетико-мо-делюючий або формуючий експеримент та ін.);

3) власне дослідження, що передбачає детальну організацію ситуації дослідження, процедурних компонентів та комплексу умов, які забезпечать найефективніше проходження учасниками дослідження всіх передбачених процедур, а також найповнішу фіксацію даних про хід та результати дослідження.

Отже, побудова емпіричної моделі дослідження, його організація та проведення — зміст дослідницьких дій третього етапу.

Четвертий етап психологічного дослідження — аналіз, інтерпретація та тлумачення змістових і формально-логічних даних, отриманих дослідником під час теоретико-пізнавальної та емпіричної взаємодії з предметом свого дослідження. Це дуже відповідальний етап, оскільки на ньому виявляється дослідницький ефект попередніх пізнавальних дій та дослідження в цілому.

Еемпіричне дослідження предмета (попередній етап) відкриває досліднику світ реальних, дійсних проявів явища, що пізнається. Можливість безпосередньої взаємодії з сутністю даного явища є центральним моментом психологічного дослідження, а вся попередня робота — необхідним підготовчим комплексом пізнавальних дій. Проте для того, щоб взаємодія дослідника з сутністю предмета дослідження була якомога ефективнішою, необхідно мати в дослідницькому арсеналі набір методів аналізу, інтерпретації та тлумачення емпіричних даних, споріднених за змістом сутності досліджуваного явища.

Водночас методи теоретизації та емпіричного дослідження, обрані й використані на попередніх етапах, знову використовуватимуться, але в їх "зворотній діалектиці". Так, реконструкція сутності предмета, на противагу моделі теоретизації (див. вище), буде відбуватися у такій послідовності:

емпіричний критерій

психологічна ознака

психологічна характеристика

психологічна властивість

психологічна сутність.

Якщо в дослідженні використовувався типологічний метод, то на даному етапі його використання входить у свою завершальну фазу, а виділені типи та основи типізації дістають своє практичне підтвердження. Побудована раніше теоретична модель предмета дослідження виступатиме основою аналізу закономірностей суттєвих переходів між критеріями, ознаками, характеристиками, властивостями й сутністю досліджуваного явища.

Поряд із цим використовуються спеціальні психологічні методи, що забезпечують аналіз та інтерпретацію емпіричних даних дослідження. Це такі методи, як контент-аналіз (для узагальнення змістової інформації), матричні моделі (для узагальнення інформації змішаного типу: "зміст + кількісні дані"). Досить часто використовуються математичні методи: кореляційний, факторний, регресійний та інші види аналізу (для узагальнення інформації переважно кількісного характеру та підтвердження наявності закономірних зв'язків між тими чи іншими явищами).

Методи тлумачення обираються дослідником залежно від того, на якій методологічній основі та з допомогою яких методів теоретизації виконувалося дослідження. Так, якщо використовувалися онтологічно орієнтовані методи теоретизації, то засобами тлумачення мають обиратися відповідні за змістом методи: "онтологічне моделювання", "герменевтичне коло", "трансцендування сутності" та ін. Якщо методологічною основою дослідження була обрана феноменологія існування людини, то методи тлумачення будуть відтворювати феноменологічні закономірності побудови пояснювальних моделей психологічних явищ: "реконструкція логіки спонтанності", "реконструкція логіки смислу" та ін. У випадку побудови метафізичної або діалектичної моделі сутності психологічного явища використовуються адекватні за змістом методи тлумачення і т.д.

У цілому аналітична модель дослідження завжди повинна являти собою достатній (у функціональному відношенні) та споріднений (за суттю) з предметом дослідження засіб реконструкції змісту емпіричних проявів предмета в загальну пояснювальну модель сутності досліджуваного явища. Тому дослідник дуже уважно й відповідально ставиться до побудови необхідної дослідженню аналітичної моделі.

Нарешті, п'ятий етап психологічного дослідження — змістова презентація результатів та висновків системи пізнавальних дій, об'єднаних дослідницьким циклом. Об'єктом дослідницької уваги психолога на цьому етапі постає саме дослідження як організований ним процес психологічного пізнання конкретного явища. Основою дослідницької діяльності психолога стане "рефлексія-над-процесом пізнання", яка реалізується під час дослідження та виявляє себе у досягнутих результатах.

На даному етапі дослідник не тільки подає результати та висновки свого дослідження, обираючи для цього найбільш інформативний спосіб і форму: графічне моделювання (графіки, діаграми, структурне зображення), схематичне моделювання (схеми-моделі, які представляють не тільки змістову ієрархію досліджуваних явищ, їхніх характеристик, ознак тощо), а й моделюють закономірні взаємо-переходи та взаємовпливи між ними), ілюстративне відображення дослідницьких матеріалів та ін. Дослідник також оцінює проведене дослідження за такими його змістовими характеристиками: а) цілісність, б) завершеність, в) самостійність, г) самодостатність, д) перспективність.

Завершення пізнавального циклу дій щодо предмета дослідження відкриває психологу можливість планування та організації перетворюючих впливів на психологічні явища, представлені досліджуваним предметом. Так починається цикл перетворюючих дій психолога, основним змістом яких стає здійснення формуючих, змінюючих, розвиваючих та інших впливів на сутність явищ, у взаємодію з якими психолог має професійний намір вступити. Змістова диференціація цих впливів може здійснюватися за ознакою психологічних змін, які можуть бути викликані в сутності або існуванні явища, на яке здійснюється вплив. Таким чином, можна говорити про:

1) теоретико-стверджуючий вплив;

2) психотерапевтичний вплив;

3) професійно-педагогічний вплив;

4) вплив вчительства або наставництва;

5) вплив духовного посередництва.

Саме п'ятий етап дослідження, як завершальний, передбачає можливість попереднього планування та прогнозу перетворюючих впливів психолога стосовно предмета дослідження в наступному циклі взаємодій. Схема-модель (рисі) показує загальний цикл дослідницьких дій психолога щодо психологічних явищ світу, де пізнавальний та перетворюючий цикли подані у їхній змістовій єдності.

Представлений у схемі-моделі цикл відтворює загальну методику психологічного дослідження (перший рівень); кожний з етапів та підциклів дослідження реалізується за методикою конкретного типу наукового психологічного дослідження (другий рівень) — теоретичного, емпіричного, прикладного чи іншого. Методика психологічного дослідження на третьому своєму рівні (див. с.48) як детально описана послідовність реалізації того чи іншого прийому, засобу, способу психологічного пізнання буде подана у реконструкції змісту конкретних методів психологічного дослідження.