Основні форми та типи монополістичних об'єднань у промисловості. Закон монополізації виробництва. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Основні форми та типи монополістичних об'єднань у промисловості. Закон монополізації виробництва.

З точки зору суспільної форми найповніше сутність монополій у сфері виробництва і обміну виявляється у розвитку форм монополій у промисловості. Ці форми називають більшість підручників, але а боку відносин економічної власності, як правило, не характеризують.

Першою зі сфер суспільного відтворення монополізується сфера обміну. На цій основі виникають найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі та синдикати.

Картель (італ. carta — папір, документ) — об'єднання кількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність І домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ринків збуту, ціну.

На сучасному етапі картелі існують у формі патентних пулів (угод між кількома фірмами про спільне використання патентів), ліцензійних договорів (угод між власником та іншою особою про передання прав на використання ліцензій, патентів тощо), консорціумів (зрощування кількох компаній, монополій тощо для спільного здійснення проекту, НДДКР тощо) та ін.

Синдикат (франц. syndicat — захисник) — об'єднання низки підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на вироблений продукт, а отже, зберігають виробничу самостійність, але втрачають власність на виготовлений продукт, комерційну самостійність.

У синдикатах збут товарів здійснює загальна збутова контора. Нині синдикати існують переважно у сфері торгівлі, деякі — у сфері виробництва. Так, алмазний синдикат контролює світовий ринок необроблених алмазів.

Складніші форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється на сферу безпосереднього виробництва. Тоді виникає необхідність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисловості — вертикальної інтеграції або комбінування. Наприклад, у межах велетенських автомобільних корпорацій можуть об'єднуватись підприємства, що видобувають сировину, виплавляють сталь, виготовляють автомобілі тощо. На цій основі з'являється така форма монополістичних об'єднань, як трест.

Трест (англ. trast — довіра) — об'єднання низки підприємств однієї або кількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений, продукт, виробничу та комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, що дають їм право брати участь в управлінні власністю та привласнювати відповідну частку прибутку.

За допомогою механізму міжгалузевої конкуренції та переливання капіталів вертикальна інтеграція переростає в диверсифікацію — процес проникнення капіталу монополії в галузі, безпосередньо не пов'язані з основною сферою її діяльності. На основі диверсифікації виникає сучасна основна форма монополістичних об'єднань — багатогалузевий концерн. Із 500 наймогутніших монополій США понад 90 % існують у формі багатогалузевих концернів.

Багатогалузевий концерн (англ. concern — об'єднання) — об'єднання десятків і сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює фінансовий контроль за іншими учасниками об'єднання, а отже, управляє власністю з метою привласнення монопольних прибутків.

У 60-ті роки XX ст. в США та деяких інших розвинутих країнах з'явилися і почали зростати конгломерати.

Конгломерат (лат. conglomeratus — нагромаджений) — монополістичне об'єднання, утворене внаслідок поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої й технічної спільності, з метою привласнити прибутки рентабельних компаній, уникнути різких коливань кон'юнктури ринку під час криз та ін.

Різниця між багатогалузевим концерном і конгломератом щодо самостійного ухвалення важливих управлінських рішень полягає в тому, що у першому лише найсильніші підприємці мають право на участь у спільному фінансовому контролі, який здійснюють головна фірма або банк, а у конгломераті право на участь у спільному управлінні має обмежене коло учасників (порівняно з концерном).

На думку деяких західних учених "монополія" означає наявність одного продавця певного товару чи послуги або ситуацію, коли одна фірма забезпечує певний випуск товарів. Такий тип є монополією окремого підприємства, або монополією продавця, який називають абсолютною монополією, зокрема, у США 6 % всієї економічної діяльності (6 % ВВП) відбувається за умов, близьких до абсолютної монополії.

Однак при характеристиці монополій не слід виходити лише із семантичного значення слова, оскільки при цьому:

1) ігнорується досвід монополістичних угод (таємних і явних) між кількома компаніями;

2) до монополій не потрапляють групові монополії (олігополії);

3) економіка багатьох країн не може вважатися монополізованою, чому суперечить, зокрема, наявність антимонопольного законодавства та антимонопольної діяльності спеціально створених органів;

4) виникають парадоксальні ситуації, коли монополістом стає мала бакалійна крамниця у сільській місцевості (єдиний продавець), але ним не вважається гігантська автомобільна корпорація "Дженерал моторз" із оборотом понад 100 млрд дол.;

5) загальновизнано, що нині у розвинутих країнах переважає монополістична конкуренція, яка неможлива без існування монополій (недосконала, як стверджує П.-Е. Самуельсон).

Олігополія (грец. oligos — мало, небагато) — це поширеніша змова чи угода (таємна або відкрита) кількох великих фірм, що дає їм змогу швидше здобути панівне становище на ринку і отримати високі прибутки. В економіці розвинутих країн типовим є домінування в окремих галузях 3—4 великих фірм. Так, частка чотирьох провідних автомобільних фірм у національному виробництві Японії становить до 100 %, у Великобританії — майже 96 %, у Франції — 99,8 %. Олігополія потенційно може переростати в чисту монополію, оскільки має деякі властивості монополій (наприклад, здійснення єдиної цінової політики), а також тому, що олігополії використовують свою владу та методи недосконалої конкуренції для обмеження конкуренції й підвищення цін, їх стабільності. Олігополію називають груповою монополією.

На основі розвитку різних форм і типів монополій діє закон монополізації виробництва і економічної власності.

Закон монополізації виробництва і економічної власності — внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв'язки між конкуренцією монополій однієї або споріднених галузей економіки і процесами концентрації І централізації виробництва та власності, завдяки яким у незначної кількості підприємств, фірм, компаній зосереджується все більша частина виготовленої продукції, наданих послуг і маса привласнюваних прибутків.

Дія закону посилюється внаслідок адекватної для монополій форми існування і розвитку акціонерних компаній, зокрема розвитку національного фондового ринку. Так, за 90-ті роки XX ст. європейський фондовий ринок зріс у 4 рази (американський — в 3), внаслідок чого частка капіталізованої монополістичної власності зросла з 20 до 90 % ВВП. При цьому вартість акціонерних активів на душу населення становила у 2001 р. понад 24 тис. дол. (в США — 57 тис. дол.).

Закон монополізації виробництва також передбачає внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв'язки між законом конкуренції, законом концентрації виробництва і основним економічним законом (виробництва і привласнення додаткової вартості у формі максимального прибутку). Дія законів конкуренції та притаманних їм суперечностей є рушійною силою процесів концентрації виробництва і капіталу. Основним спонукальним мотивом дій підприємців із впровадження нової техніки, розширення виробництва тощо є прагнення отримати більші прибутки.

Сферою дії закону монополізації виробництва є також світове господарство, у межах якого він виражає внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв'язки між конкуренцією гігантських національних компаній та процесами міжнародної концентрації та централізації виробництва і капіталу, внаслідок дії яких виникають міжнародні монополії. У межах національної економіки і світового господарства дія закону монополізації виробництва поширюється не тільки на промисловість, а й на сферу торгівлі, банківську справу, послуги. Внаслідок цього виникають торговельні, банківські та інші транснаціональні монополії.