Освіта і політика, Система загальної освіти та її критики, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

Освіта і політика

Освіта тривалий час була і залишається в 1990-і роки полем політичних баталій. У центрі тривалих дискусій опинилася роль загальноосвітніх шкіл — їхні освітні норми та нерівноправне становище у суспільстві. Спершу загальноосвітні школи мали підтримку всього політичного спектра. Як зазначалося, загальноосвітню систему було зініційовано урядом лейбористів, тож підтримка цих шкіл значно більше пов'язувалася з лівими силами, ніж з правими. Ініціатори загальної освіти вважали, що нові школи більше сприятимуть рівності можливостей, ніж це було за системи вибіркової освіти. Вони не надто переймалися самим навчальним планом, оскільки їх більше хвилювала проблема рівного доступу.

Коли прем'єр-міністром стала пані Тетчер, консерватори почали дедалі голосніше критикувати загальноосвітні школи. На їхню думку, класичні школи у своїй більшості не зникли б, якби не запровадження загальноосвітніх шкіл. Вони вирішили створити мережу шкіл середнього рівня, щоб батьки мали ширший вибір навчальних закладів для своїх дітей.

Наприкінці 1980-х пані Тетчер почала говорити про необхідність "революції" в управлінні школами. Така революція мала за мету розформувати численні загальноосвітні школи та послабити вплив місцевих відділів освіти, у віданні яких вони перебували. Окрім запровадження загальнодержавного навчального плану, закон від 1988 року започаткував нову систему під назвою "місцеве управління школами". Ця реформа мала на меті збалансувати неминучу децентралізацію, передбачену в загальнодержавному навчальному плані. Крім того, мала запроваджуватися нова категорія міських технологічних коледжів (City Technology Colleges, або СТС) та шкіл, що перебувають на дотації.

Програма СТС не мала успіху, і на час її завершення в 1993 році існувало тільки 15 коледжів. 1992 року було видано нову постанову, котра мала прискорити процес надання школам незалежності. Місцевим відділам освіти тепер відводиться значно скромніша роль. Субсидовані школи, тобто ті, що вийшли з-під контролю місцевих органів влади, мають підлягати новому державному органові — Агентству з фінансування шкіл.

Система загальної освіти та її критики

На думку критиків системи загальної освіти, вона зазнала невдачі з двох причин. На їхнє переконання, загальноосвітні школи не сприяли рівності можливостей для всіх, а радше навпаки. Обдаровані діти з незаможних родин могли досягти успіху при тестуванні "одинадцять-плюс", а в загальноосвітніх школах вони відстають. Не менш важливо, на думку критиків, те, що загальноосвітні школи дають невисокий рівень освіти, оскільки в них не винагороджується сумлінність і не заохочується спеціалізація.

До запровадження системи загальноосвітніх шкіл 20 відсотків учнів після тестування "одинадцять-плюс" продовжували навчання в класичній школі. Ідея реформи полягала в тому, щоб створити школи, де здібні та менш обдаровані діти навчалися б разом. Передбачалося, що в загальноосвітніх школах навчатиметься 20 відсотків дітей з високим рівнем здібностей.

Насправді вийшло інакше. Як показали результати іспитів, тільки 27 відсотків загальноосвітніх шкіл налічували 20 чи більше відсотків дітей з високим рівнем здібностей. З іншого боку, у 18 відсотках шкіл налічувалося понад 20 відсотків високообдарованих учнів. Такі школи, якщо не формально, то фактично, стали класичними. Школи з нижчим рівнем досягнень у цій системі більш-менш відповідали середнім школам старого зразка. У 38 відсотках шкіл частка високообдарованих учнів становила 10 відсотків і менше, тимчасом як у 16 відсотках навчальних закладів цей показник був меншим від 5 відсотків.

Процеси добору учнів, що спричинили таку ситуацію, розвивалися в кількох напрямках. По-перше, тестування "одинадцять-плюс" не було скасоване цілком. У 95 класичних школах цим методом користуються й досі; а в Північній Ірландії класичні школи дотепер є звичним явищем. У рамках системи загальної освіти селективні процеси відбуваються неофіційно, але вони не стали менш впливовими. У межах своєї діяльності школи мають надавати пріоритет інтересам дітей. Отже, батьки можуть "купувати" для своїх дітей кращі школи, одержуючи натомість Гарантію правильності свого вибору.

У багатьох школах, котрі вийшли з-під контролю місцевих органів влади, на процес прийняття рішення щодо вибору впливають персональні та медичні фактори. Наприклад, одним із таких чинників може бути рішення щодо особи учня — "важка" це дитина чи ні. За результатами нещодавнього дослідження, понад 50 відсотків таких шкіл застосовують селективний критерій у такий спосіб (Ніі?ІІ1,1996). Зроблені консерваторами у 1996 році пропозиції дозволяють усім державним школам добирати 15 відсотків їхніх учнів за критерієм обдарованості або схильності до спеціальних предметів, таких як природничі науки або музика. Маючи спеціальний дозвіл уряду, директори цих шкіл можуть на свій розсуд добирати й більше таких дітей.

Виведення шкіл з-під контролю місцевих органів влади мало на меті створення різноманітних типів шкіл і, отже, надання батькам ширшого вибору. Однак на цей вибір може вплинути одна непередбачена обставина: дедалі більше дітей одержують відмову від дирекції обраних навчальних закладів.

Лейбористська партія сповнена рішучості обстоювати загальноосвітню систему, однак за керівництва Тоні Блера вони навряд чи зможуть повернути в зворотному напрямку процес усіх реформ, започаткованих партією торі. Блер визнає, що стандарти британської освіти в порівнянні з міжнародними є невисокими і що подальше реформування освіти стало справою першочергової ваги. Він також погоджується з різноманітними формами освіти як із бажаною метою. Проблема для нього полягає в погодженні такого розмаїття з намірами лейбористів зменшити нерівність можливостей в одержанні освіти. Ця проблема дійсно дуже серйозна. Платні школи та школи, що одержують дотації, сприяють такому урізноманітненню, проте вони призначені для дітей з більш привілейованих родин, а отже, посилюють існуючу нерівність.

Перш ніж звернутись до системи вищої освіти, розглянемо стисло питання шкільної освіти в іншій країні — США.

СІМ СПОСОБІВ ПЕРЕКОНАТИСЯ, ЩО ВАШІ ДІТИ НАВЧАТИМУТЬСЯ У "ДОБРІЙ" ШКОЛІ

1. Оплачуйте навчання.

2. Переберіться до місцевості, де ще існує система "одинадцять-плюс", і найміть репетиторів.

3.Проконсультуйтеся в агентів з продажу нерухомості, заплатіть гроші картографу, щоб мати правильну адресу. Закладайте все своє майно, щоб оплатити навчання. Або ж називайте неправильну адресу.

4. Переконайтеся, що ваші діти не мають якихось особливих потреб.

5. Познайомтеся з директором субсидованої школи, котрий може прийняти вашу дитину на навчання "за рахунок директорського фонду".

6.Станьте членом англіканської (католицької, іудейської) церкви.

7.Обіцяйте зробити великі пожертви на школу.

Джерело: Observer, 7 Jan. 1996.