Старість цивілізації: вади і зваби, Утворення світової держави як свідчення деградації та розпаду цивілізації, Філософія історії Бібліотека українських підручників

4.2.4.15. Старість цивілізації: вади і зваби

Втім Тойнбі, на противагу Данилевському і Шпенглеру, не розглядає, принаймні намагається не розглядати, історичні культури як органічні утворення на кшталт біологічних організмів. Він вважає, що суспільства — це такий вияв діяльності живого, який сам життям не є. За такого підходу цивілізація, навіть підупавши, може ще досить повнокровно існувати вельми тривалий час, переживаючи час від часу періоди повторних піднесень, своєрідних відроджень (палінгенезів) і знову занепадів. Загалом таке існування графічно можна умовно зобразити як синусоїду, яка, проте, врешті-решт, все ж сходить нанівець.

Крім того, "історична виправданість" існування цивілізації після надлому зумовлюється, за Тойнбі, чималою мірою ще й тим, що на післянадломних етапах поступової деградації й не менш тривалої дезінтеграції цивілізації також відбуваються творчі, конструктивні процеси. Це передусім формування універсальної держави, етерифікація і, особливо, створення нової, вистражданої саме цією цивілізацією на основі власного духовного досвіду, релігії. Останню Тойнбі розглядав як своєрідний результат духовних устремлінь цивілізації, один з найважливіших підсумків її духовного розвитку.

4.2.4.16. Утворення світової держави як свідчення деградації та розпаду цивілізації

Розбудову світової держави англійський скептик оцінює досить реалістично, в усіх її нюансах — не лише світлих, а й темних, показуючи досить переконливо, що утворення подібної держави є швидше симптомом серйозної вікової хвороби суспільства, аніж свідченням його сили та могутності. "Однією з найпримітніших ознак розпаду, — доводив він, — як ми вже відзначали, є одне явище на передостанній стадії занепаду і загибелі — це коли цивілізація, що увійшла в процес розпаду, купує собі короткий перепочинок, дозволивши силоміць об'єднати себе в одне політичне ціле — світову державу"86. В історії античного суспільства на передостанньому етапі його існування уособленням такої світової держави для сучасних дослідників постає Римська імперія. Та й для кожної з живих цивілізацій, крім західнохристиянської, період світової держави або вже пройдено, або ж він вже на порозі. Тойнбі був переконаний, що для православного християнства такою державою була Оттоманська імперія; відгалуження православно-християнського світу в Росії проминуло етап світової держави ще в кінці п'ятнадцятого століття внаслідок політичного об'єднання Москви з Новгородом; світовою державою для індуїстської цивілізації була Імперія Моголів та її наступниця — Британська Індія; для головного стовбура далекосхідної цивілізації — Монгольська імперія; для японського ж відгалуження цього стовбура — держава, створена сегунами Токугава. Нарешті, ідеологічним провісником близького утворення світової держави ісламського суспільства історик вважав панісламський рух. Та й стосовно західнохристиянської цивілізації, коли виходити з суб'єктивного критерію, як евфемістично пише Тойнбі, "нашого власного ставлення до теперішньої доби", найпроникливіші спостерігачі заявили б, що й вона вступила вже в тривалу, щоправда, "добу лихоліття", яка передує етапові світової держави.

Який же висновок випливає, за Тойнбі, з усього наведеного вище? "Якщо ми погодимося з тим, що утворення світової держави є знаком занепаду, то дійдемо висновку, що шестеро незахідних цивілізацій, які дожили до сьогодні, надломилися внутрішньо ще до того, як затріщали під зовнішнім тиском західної цивілізації. На подальших етапах цього дослідження, — додає він, — ми знайдемо підстави вважати, що цивілізація, яка стала жертвою зовнішнього відторгнення, насправді вже була надломлена зсередини і зупинилася у своєму розвитку. Для нашої теперішньої мети досить зазначити, що з нині живих цивілізацій кожна вже надломилася й увійшла в процес розпаду, крім нашої власної (тобто західнохристиянської. — І.Б.)"87.