Закони розвитку світового господарства, Закон інтернаціоналізації виробництва. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Закони розвитку світового господарства

Закон інтернаціоналізації виробництва.

Якщо дотримуватись принципу примату виробництва, то вирішальну роль у формуванні цілісності сучасного світового господарства мають закони сфери безпосереднього виробництва і передусім закон його інтернаціоналізації.

Закон інтернаціоналізації виробництва — закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв'язки між процесом переростання економічним способом виробництва меж національних країн, з одного боку, і поступовим формуванням механізму поєднання особистісних і речових факторів виробництва, взаємодії людини з природою та створення при цьому необхідних матеріальних і духовних благ, відтворення самої людини на інтернаціональному рівні — з Іншого.

Оскільки поняття "виробництво" використовують у широкому і вузькому значенні, у першому разі закон інтернаціоналізації виробництва охоплює інтернаціоналізацію продуктивних сил і економічних відносин (в єдності техніко-економічних, організаційно-економічних і відносин економічної власності). У вузькому розумінні закон інтернаціоналізації виробництва стосується лише процесу інтернаціоналізації безпосереднього виробництва і відповідних сторін економічних відносин, що функціонують і розвиваються у цій сфері.

У другому разі формами його вияву на рівні продуктивних сил є інтернаціоналізація процесу техніко-економічного поєднання особистих і речових факторів виробництва, взаємодія людини з природою, формування та інтернаціоналізація людини-працівника. Конкретизацією цих форм є вирівнювання рівня розвитку техніки і технології в різних типах країн, загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів працівників, інших рис людини-працівника, форм і методів організації виробництва, процесу інформатизації та інтелектуалізації праці.

Формами вияву закону інтернаціоналізації виробництва на рівні техніко-економічних відносин є подетальна, кооперативна, технологічна (спеціалізація на певних видах робіт, наприклад, лиття, штампування), повузлова спеціалізація одиничного поділу праці (або його інтернаціоналізація). У діалектичній єдності ці дві форми вияву (на рівні продуктивних сил і техніко-економічних відносин) утворюють синтезовані форми вияву закону інтернаціоналізації виробництва на рівні технологічного способу виробництва: створення спільних підприємств, встановлення сталих і тісних зв'язків між підприємствами різних країн, що кооперуються та ін.

На основі інтернаціоналізації технологічного способу виробництва дів закон інтернаціоналізації виробництва у сфері економічної власності. Якщо йдеться про виробництво у широкому розумінні, то закон інтернаціоналізації виробництва у сфері відносин економічної власності виявляється в інтернаціональному процесі привласнення. Оскільки основними суб'єктами привласнення е окремий найманий працівник, індивідуальний капіталіст, колективний капіталіст, держава і наднаціональні органи та ін., то інтернаціоналізація процесу привласнення частково здійснюється на рівні кожного з цих суб'єктів, особливо двох перших. На рівні найманого працівника інтернаціоналізація відображається у вирівнюванні заробітної плати, уніфікації податкових відрахувань із заробітної плати, соціальних виплат держави, що йдуть на відтворення робочої сили та ін., на рівні індивідуальних і колективних капіталістів — у вирівнюванні середніх прибутків, уніфікації ціноутворення, податкових вилучень з прибутків тощо. Якщо йдеться про виробництво у вузькому значенні, то закон інтернаціоналізації виробництва виявляється в уніфікації процесів інтенсивності праці, поділу створеного найманими працівниками продукту на необхідний і додатковий (отже, у гармонізації норми додаткового продукту), формуванні інтернаціональної вартості товару робоча сила тощо.

Внутрішньо необхідні форми зв'язку закону інтернаціоналізації виробництва зумовлені дією таких об'єктивних факторів, як розгортання НТР, доцільність об'єднання зусиль багатьох країн з метою використання всіх досягнень сучасної науки і техніки (оскільки жодна країна не може зробити це самостійно в повному обсязі), необхідність міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва з метою ефективного розвитку власного виробництва на рівні світових стандартів, зниження собівартості продукції, підвищення її якості та ін.; потреби в об'єднанні зусиль багатьох країн для розв'язання глобальних проблем (екологічної, енергетичної та ін.), спільного освоєння космосу, використання складніших інформаційних систем та ін. Внаслідок цього формуються новітні елементи продуктивних сил у світовому масштабі, які втілюють сучасний стан НТР (зокрема, мікропроцесорну, біотехнологічну та інформаційну революції) і з точки зору речових факторів можуть бути названі біоінформаційними продуктивними силами.

Інтернаціоналізація виробництва сприяє підвищенню ефективності виробництва в окремих країнах, прискореному розвитку науки і техніки, підвищенню життєвого рівня населення. Тому вона економічно необхідна для кожної країни, що засвідчує таку особливість закону інтернаціоналізації виробництва, як необхідність і внутрішній характер таких зв'язків.

Країни колишньої соціалістичної системи, в тому числі Україна, ще мало залучені до міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва. Це означає, що закон інтернаціоналізації виробництва діє з різною інтенсивністю у тих чи інших регіонах світового господарства. Для сприяння дії закону необхідні належні умови: розвиток транспортної інфраструктури, розгалужена мережа інформаційних комунікацій, якісні зміни у кредитно-валютній сфері, відповідні закони, усунення нестабільності у сфері національних, політичних, соціальних відносин, запровадження конвертованої валюти та ін.