Філософсько-історична концепція Вольтера , Філософія історії Бібліотека українських підручників

3.2.2.2. Філософсько-історична концепція Вольтера

І все ж, на цьому слід наголосити, родоначальником власне просвітницької концепції історичного процесу є Вольтер. За влучним висловом Олександра Пушкіна, Вольтер першим пішов новою дорогою і вніс світильник філософії у темні архіви історії. Французький мислитель розрізняв міфологічні та історичні часи. Але й в самих історичних часах.

застерігав він, потрібно розмежовувати правду й байки. При цьому під байками філософ розумів не тільки, і навіть не стільки те, що ними повсюдно визнається, а й чимало того, що тлумачилося як загальновизнані факти. "Історія, — писав Вольтер, — це виклад фактів, наведених як істинні, на противагу байці, котра є викладом фактів хибних... З часом байка розростається, а істина зникає, тому походження кожного народу стало безглуздям... Є тільки один засіб достовірно дізнатися про що-небудь із стародавньої історії — розглянути кілька беззаперечних пам'ятників, якщо вони вціліли"8.

Відмітною рисою Вольтерового філософсько-історичного вчення було й те, що він чи не вперше здійснив спробу замість повсюдно поширених історій королів написати історію людей, осягнути розвиток суспільства не лише (й не стільки) як історію окремих осіб, скільки як історію народів. Причому у значно ширшому культурному й географічному охопленні, ніж це робилося до нього. Французький мислитель доречно вважав, на відміну від попередників, що історик має приділяти особливу увагу не коронованим персонам, а населенню, його звичаям, законам, нравам, торгівлі, фінансам, сільському господарству. "Добре відомо, — писав він, — що метод і стиль Тита Лівія, його поважність, його розумне красномовство відповідають величі Римської республіки; що стиль Тацита більше пасує до зображення тиранів, Полібія — для настанов у військовій справі, Діонісія Галікарнасського — для опису старовини.

Але в цілому, — наголошує далі філософ, — брати тепер за зразок цих великих майстрів було б гнітом важчим, а ніж той, що лежав на них. Від сучасних істориків вимагається більше деталей, більше обгрунтованих фактів, точних дат, авторитетів, більше уваги до звичаїв, законів, правів, торгівлі, фінансів, землеробства, населення. З історією справа така сама, як і з математикою та з фізикою. Поле діяльності надзвичайно розширилося"9.

Вольтер першим дав розгорнутий систематичний виклад власне просвітницької концепції, передусім у своїй праці "Досвід про звичаї і дух народів" (1756). Як і Монтеск'є, він виходив з того, що історична наука має грунтуватися не на релігійно-міфологічних уявленнях, а на адекватному знанні реальних основ історичного процесу. Однак географічне середовище, на відміну від Монтеск'є, він не вважав визначальним чинником цього процесу. Головним рушієм історії є, на думку Вольтера, ідеї, думки і погляди людей. Історичний процес — це поступальний рух, що здійснюється під впливом розуму, але не божественного, а людського. Звісно, розум і собі видозмінюється, в тому числі і під впливом географічного середовища. Однак воно е, як вважав Вольтер, другорядним чинником розвитку розуму порівняно з впливом форм політичної влади та релігії. Але

загалом саме розум є рушійною силою поступу людства, більше того, Вольтер гадав, що прогрес — не що інше, як успіхи розуму в пізнанні природи, суспільства і людини і, виходячи з цього, — у практичному перетворенні всіх галузей людського життя — від розвитку ремесла і мануфактури, піднесення ефективності праці та добробуту народу в цілому й окремих людей до розквіту духовної культури і перемоги розуму над забобонами.

Користь історії французький філософ вбачав у "порівнянні законів і нравів чужих країн з власними, котре може зробити державний діяч або громадянин; це (порівняння) спонукає сучасні нації, — вважав він, — змагатися одна з одною у мистецтвах, торгівлі, землеробстві"10.

Розвинуте в загальних рисах Вольтером просвітницьке прогресистське тлумачення історії знайшло свою подальшу конкретизацію у філософсько-історичних концепціях А.Р. Тюрго та Ж.А. Кондорсе.