Прибуток та теорії прибутку, Економічний зміст прибутку. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Прибуток та теорії прибутку

Економічний зміст прибутку.

Основною метою діяльності підприємств, фірм і компаній є привласнення максимального прибутку.

Прибуток (в економічному аспекті) — перетворена похідна форма додаткової вартості (в якісному аспекті), яка є різницею між продажною ціною товару і затратою капіталу на його виробництво (в кількісному аспекті).

Кількісне визначення прибутку домінує в сучасній економічній теорії. Так, англійські вчені визначають цю категорію як "різницю між виручкою, отриманою від продажу продукції, і певними альтернативними факторами, пов'язаними з виготовленням цієї продукції". У "Великому економічному словнику" стверджується, що прибуток — це "узагальнюючий показник фінансових результатів господарської діяльності; визначається як різниця між виручкою від господарської діяльності і сумою витрат на цю діяльність". У "Сучасному економічному словнику Макміллана" "прибуток, — на думку авторів, — це перевищення доходів від продажу товарів і послуг над витратами на виробництво і продаж усіх товарів".

У цих визначеннях відсутні основні ознаки економічної категорії, насамперед політекономічного аспекту.

Прибуток (у політекономічному аспекті) — найважливіша форма механізму втілення економічної реалізації різних типів капіталістичної власності, в якій (формі) виражаються економічні відносини між капіталістами і найманими працівниками з приводу виробництва, обміну і привласнення створеної додаткової вартості і частини необхідного продукту.

Західні економісти стверджують, що нерідко прибуток є породженням усього авансованого капіталу, всіх сучасних факторів виробництва: праці, капіталу (засобів праці), землі, діяльності управлінського персоналу з організації виробництва, підприємницької діяльності (щодо нових комбінацій техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових джерел сировини, впровадження досягнень науково-технічного прогресу), ризику, інформації, часу. На відміну від цього, марксистська політична економія трактувала прибуток як результат експлуатації найманої праці капіталом та перетвореної форми додаткової вартості. Обидві точки зору дещо однобічні. Насправді прибуток створюється працею, але не лише найманих робітників у сфері матеріального виробництва (хоча така праця є домінуючою), а й менеджерів різних ланок (вищої, середньої, нижчої), функціонуючих капіталістів та інших категорій сукупного працівника. За сучасної фондо- та енергоозброєності ні праця, відокремлена від засобів праці, ні засоби праці, відокремлені від живої праці, прибутку не створюють. Новою продуктивною силою є синергічний ефект (результат їх поєднання), а вирішальну роль у його формуванні відіграє праця, оскільки вона приводить у рух засоби праці.

Якщо підприємець не привласнює частку прибутку у вигляді підприємницького доходу, він, за словами американських економістів, "...переорієнтує свої зусилля з цього напряму діяльності на інший, привабливіший, або навіть відмовиться від ролі підприємця заради одержання зарплати або платні"4.

Ще більший синергічний ефект забезпечує поєднання інших факторів виробництва, зокрема діяльності підприємців або менеджерів вищої ланки щодо впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, вмілого керівництва, успішної маркетингової діяльності тощо. Тому в якісному аспекті категорія "прибуток" також виражає відносини між власниками засобів виробництва і найманими працівниками щодо його створення, обміну і привласнення. Кожен фактор не є самостійним, а реалізується через сукупну дію інших (підприємницьку діяльність, процес управління тощо). Категорія "привласнення частини прибутку" також відображає відносини економічної власності між підприємствами, фірмами і компаніями, з одного боку, і державою — з іншого, у сфері розподілу.

Привласнення прибутку за капіталізму є основною метою і головним мотивом виробництва, а тому — найважливішим критерієм ефективності капіталістичного виробництва, підприємницької діяльності. На викуплених трудовими колективами підприємствах основною метою діяльності є привласнення максимального чистого доходу на кожного зайнятого.

Основними формами існування прибутку є середній прибуток (який привласнюють дрібні та середні капіталістичні підприємства), монопольний прибуток (привласнюють монополії, в тому числі групові, або олігополії), прибуток транснаціональних корпорацій і транснаціональних банків (як різновид монопольного прибутку), прибуток державних підприємств та ін. Частину прибутку вилучає держава (в особі центральних і місцевих органів влади). Певна його частка йде на виплату дивідендів, відсотків за банківські кредити та ін. За сучасних умов деяку частку прибутку отримують власники акцій.

Усі форми прибутку є різновидами валового прибутку суспільства, вилучений державою прибуток та прибуток підприємства є складовими валового суспільного прибутку, який створюється додатковою працею працівників у всіх галузях народного господарства і всіх сферах суспільного виробництва, а насамперед у виробництві.

Між валовим прибутком суспільства і прибутком підприємства повинно зберігатися оптимальне співвідношення. Суб'єктом валового прибутку суспільства є держава, яка, акумулюючи значну частку створеного на підприємстві прибутку, має виконувати завдяки цьому загальнонаціональні функції: формування фонду нагромадження та його використання для проведення структурних реформ і здійснення розширеного відтворення сукупного суспільного капіталу; забезпечення оборони країни і утримання не зайнятої продуктивною працею частини державного апарату; утримання непрацездатних членів суспільства; розвиток економічної інфраструктури (будівництво доріг, мостів тощо) та ін.

Співвідношення між часткою вилученого державою прибутку і часткою, що залишається на підприємстві, неоднакове в різних країнах. Воно залежить від рівня розвитку економічної системи, історичних традицій, менталітету населення та інших факторів. У розвинутих країнах з прибутків компаній (фірм, корпорацій тощо) у державний бюджет вилучається від 30 до 55 %. У колишньому СРСР з підприємств вилучалось до 60 % прибутків, що зумовлювало економічну несамостійність, недостатнє впровадження господарського розрахунку.

В Україні в 1991—2000 рр. з підприємств вилучалося до 80 % доходу, внаслідок чого більшість з них не мала змоги забезпечувати не тільки розширене, а й просте відтворення. Особливо високі були ставки оподаткування на фонд заробітної плати. Згідно з новим податковим кодексом з 2004 р. податок на прибуток становить 25 %.

Прибутковість підприємства розглядають як прибутковість усього підприємства щодо всього авансованого капіталу (тобто витрат на с + V) і як прибутковість виготовлення окремої партії товарів. її вимірюють співвідношенням прибутку до собівартості цієї партії товарів.

Загальну прибутковість підприємства визначають нормою прибутку:

Де р'— норма прибутку; Р — маса прибутку; с + v — авансований капітал.

У розвинутих країнах норма і маса (величина) прибутку великих компаній за сприятливої кон'юнктури становить приблизно 12 %. Цей показник залежить від швидкості обороту виробничих фондів, зниження собівартості продукції, зростання продуктивності праці, величини створеного додаткового продукту та інших факторів.