Історія як коловорот: версія Сима Цяня, Філософія історії Бібліотека українських підручників

3.4.2.2. Історія як коловорот: версія Сима Цяня

Дуже подібну66 філософсько-історичну концепцію створив китайський історик Сима Цянь, який поряд з Полібієм є одним з основоположників теорії історичного коловороту. Хоча у масштабах всесвітньої історії він є, по суті, сучасником Полібія (роки життя Полібія — 210—122 р. до н.е., Сима Цяня — 145—86 р. до н.е.), однак жив і творив китайський історик у зовсім іншому культурному світі, ізольованому, по суті, від греко-римської культури. Тим вражаючішим є паралелізм обох систем.

Якщо Полібій розглянув, на матеріалах історії власного народу динаміку його життєвого циклу через аналіз руху і зміни форм політичної влади, то Сима Цянь доходить висновку про циклічність історичного буття (грунтуючись відповідно на вивченні китайської історії) народу шляхом вивчення спадкоємності не форм, а принципів політичної влади. Однак виявлені ним закономірності й твердження щодо наступності цих принципів якщо не збігаються, то принаймні мають дуже багато спільного із закономірностями, зафіксованими Полібієм стосовно форм політичної влади.

Як і Полібій, Сима Цянь вважав, що життєве коло замикається трьома, щоправда, принципами, а не формами політичної влади. Збігається концепція Сима Цяня з системою Полібія й у тому, що рушійною силою перебігу історичних процесів, які утворюють життєвий цикл народу, виступає переродження, трансформація політичних утворень спочатку як позитивних у політичні утворення іншого принципу.

Основними принципами, що визначають структуру кола історичної життєдіяльності народу, Сима Цянь називає прямодушність (чжун), шанобу (цзін) та культурність (вень).

Перший із принципів — це, висловлюючись сучасною мовою, принцип кордо центризму. Письмовий знак, за допомогою якого фіксується слово "чжун", є поєднанням символів — "середина" і "серце", отож, означає щось таке, що йде з самого серця — чистосердечність, прямодушність, щирість, правдивість та інші терміни цього синонімічного ряду. Причому тлумачиться "чжун" не просто як одна з багатьох властивостей людини, а як одна з небагатьох найцінніших, атрибутивних характеристик "жень" (людяності), того, що, власне, і становить людське в людині, робить її людиною.

Саме така прямодушність як атрибутивна, глибинна характеристика природи людини и становить, за Сима Цянем, один з трьох наріжних принципів політичної' влади. Другий з таких принципів — "цзін" — шаноба, шанобливість, шанування, шанувати. Сягаючи ко* рінням у культ предків, шанування богів (батьків і представників старшого покоління загалом), у міру формування державності "цзін" поступово набуває дедалі більшого значення саме політичного принципу — принципу шанування правителя. Звісно, правителя достойного, мудрого і справедливого, такого, що дотримується законів і вміс керуватися ними і водночас скерувати за їх допомогою життєдіяльність громадян своєї держави.

Нарешті, третій з основних принципів, якими, за Сима Цянем, визначається круг історичного життя народу, — це принцип культурності, культури, цивілізованості — "вень". Подібно до прямодушності й шанобливості, культурність, культурне начало теж тлумачиться не як одна з рядоположних, акцидентальних властивостей людини, а як безпосереднє вираження людськості в людині, такого, що притаманне лише їй. Але якщо шанування чи любов до іншого — характеристика віковічної природи людини, то "вень" — щось набуте, характеристика людини як істоти саме (і тільки) суспільної. При цьому культурне начало, "вень", відрізняється від суспільних законів. Культура —- це те, що розширює людину, наповнює її новим, дедалі багатшим змістом, закони ж, навпаки, постають регуляторами її діяльності, правилами, за допомогою яких діяльність людини скеровується.

Отже, "чжун" (прямодушність), "цзін" (шаноба) та "вень" (культурність) і є, як вважав Сима Цянь, трьома китами, на яких засновується життєдіяльність народу протягом всього циклу його історичного існування. Перебіг же процесів, що утворюють цей цикл, зумовлений неминучою зміною основ історичної життєдіяльності народу. Неминучою ж ця зміна стає остільки, оскільки влада, заснована на одному з принципів, врешті-решт обов'язково перероджується внаслідок трансформації самого (відповідного їй) принципу. Так, прямодушність, щирість — "чжун", гіпертрофуючись, як принцип політичної влади і стаючи самоціллю, невідворотно вироджується в те, що Сима Цянь позначив як дикість — "є". Відповідно й влада, що прагне керувати, спираючись лише на прямодушність, хоче вона того чи ні, спричиняє до того стану речей, який прирікає людей на дикунство, У підсумку — на деградацію суспільного ладу і перехід до іншого ладу, заснованого на принципі шанування.

Проте свій, внутрішній, органічно притаманний Йому гондж має й принцип шанобливості "цзін". Виростаючи з одного з найпрадавніших інстинктів людської природи — інстинкту шанування (передусім батьків), шанобливості, у процесі формування органічного суспільства принцип починає переорієнтовуватись на закон, владу, правителя. Однак і в цьому має бути розумне міра. Якщо шанобливість "цзін" трансформується у марновірство, обожнювання того, хто подібного не вартий, іншими, більш сучасними, словами, в культ особи, та це зумовлює настання соціального хаосу і в подальшому перехід до наступного соціального устрою, що виходить з принципу "вень" — культурного начала, цивілізованості.

Та й принцип "вень" амбівалентний за своею суттю. Безоглядно захоплення ним і тлумачення його як єдино правильного та універсально дійового спричиняє панування в суспільстві вже не справжньої культури, а її сурогату — формальної, нежиттєвої, можна сказати схоластичної "освіти" та "вчень". У відносинах же між людьми перебільшення реальної ролі культурного начало призводить до порушення повідчужених, безпосередніх зв'язків, притлумлює, а то й взагалі елімінує в них простоту, щирість, невимушеність, сердечність. Гіпертрофуючись, культурність обертається фальшивістю, ганебністю, сурогатністю. А щоб вибратися з цього, здавалося б, глухого кута, щоб врятувати людину і суспільство від цієї фальшивості, немає, на думку Сима Цяня, нічого ліпшого, ніж повернутися до прямодушності. Цикл замикається.

У подальшому циклічний напрям у філософії історії, як і інші її напрями, розвивається, наповнюється новим змістом і поглиблюється, однак при цьому помітно інтенсифікується у періоди переходу під суспільства одного типу до суспільства іншого типу. Скажімо, у період переходу від доіндустріального суспільства до суспільства індустріального з'являються системи ібн-Хальдуна, Макіавеллі, Кампанел-ли та Джамбаттісти Віко; перехідний період між індустріальним і постіндустріальним дав філософсько-історичні концепції М.Я. Данилевського, Освальда Шпенглера І Арнольда Тойнбі, докладному вивченню поглядів яких буде присвячено окремий розділ.