Феноменологічна та реально-практична структура вчинку: побудова методичної моделі., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Феноменологічна та реально-практична структура вчинку: побудова методичної моделі.

Психічне як таке має насамперед ідеальну природу. Воно породжується матеріальним субстратом, належить матеріал ьно-об'єктивному носієві, проте лише певними виявами, продуктами, свідченнями проявляє свою сутність, залишаючись прихованим, недоступним безпосередньому спогляданню та чуттєвому контакту, а отже ідеальним. Психологія як наука якраз і покликана знайти засоби об'єктивації ідеального змісту психічного у пізнавальній та перетворюючій взаємодії з ним.

Вчинок має об'єктивно-реальну сторону, через яку стає доступним психологові, а також ідеальну — приховану сторону, зміст якої дослідник має реконструювати, відтворити, відштовхуючись від об'єктивних свідчень та застосовуючи певний арсенал емпіричних, аналітичних та інших засобів. Прийнято говорити про реально-практичнута феноменологічну структуру вчинку. Дослідницькі уявлення про ці структурні аспекти вчинкового діяння особистості, поєднуючися з конкретними дослідницькими завданнями певного пізнавально-перетворюючого акту психолога, відображаються ним у методичній моделі дослідження.

Побудова методичної моделі є окремим і необхідним етапом будь-якого психологічного дослідження. В ній відображається сутність досліджуваного явища, попередньо розкрита дослідником на етапі теоретизації (або теоретичного дослідження) і сутнісно деталізована у послідовності: "психологічна сутність - властивість характеристика — ознака — емпіричний критерій". Методична модель відображає сутність досліджуваного явища, певною мірою відкритого та доступного дослідницьким діям психолога. Методична модель враховує власне дослідницькі можливості (наявність певних методичних засобів та умов), а також відображає у найбільш узагальненій формі змістовний рівень очікуваного результату. Ця модель відображає вибудуване дослідником у конкретному пізнавальному акті співвідношення його реально-практичної та феноменологічної структури.

За загальноприйнятим визначенням, реально-практичну структуру вчинку складають:

1) ситуативний компонент — своєрідне поєднання зовнішніх та внутрішніх умов, що спричиняють певну форму активності особистості — вчинкової активності; вихідними поняттями психологічного контексту змісту даного компоненту можуть бути: "ситуація", "умови соціальні, індивідуальні, культурно-історичні тощо", "психологічні стани особистості", "властивості особистості", "індивідуальна природа особистості", "темперамент", "спонукальний вплив ситуації", "досвід предметно-дійового орієнтування особистості" тощо;

2) мотиваційний компонент — своєрідно властиве особистості первинне усвідомлення збуджуючого, спонукаючого характеру ситуації, що приводить да актуалізації певних мотивів учинкової активності, до їх протиставлення чи поєднання; в результаті формується мотивація вчинку — складне психологічне утворення, в якому поєднуються певні ідеали, ідеї, смисли особистості щодо прийняття певного рішення відносно змісту ситуації, певного характеру дій, цілей і мети вчинкової дії. Психологічний контекст даного компоненту описують поняття: "мотив", "спонука", "потяг", "мотивування", "боротьба мотивів", "мотивація", "особистість", "характер", "ціннісна творчість", "індивідуальний досвід моральної творчості" тощо;

3) дійовий компонент — мається на увазі весь комплекс реально-практичних дій особистості, спрямованих на прийняття нею рішення щодо морального змісту актуальної ситуації та на реалізацію прийнятого рішення; при цьому безпосередньо продукується результат учинкової активності особистості щодо даної ситуації. Психологічній контекст даного компоненту вчинку висвітлюють поняття: "прийняття рішення", "ціль", "мета", "намір", "засіб діяння", "спосіб діяння", "продукт", "результат" тощо;

4) післядійовий компонент — комплекс пізнавально-перетворюючих дій особистості, спрямованих на вторинне, постдійове усвідомлення змісту здійснених нею вчинкових дій, на усвідомлення результатів її вчинкового діяння, на оцінювання, осмислення їх тощо. Психологічний контекст описаних явищ висвітлюють поняття: "рефлексія", "усвідомлення", "цінність", "значення", "смисл",

"ідеал", "взірець", "досвід ціннісної творчості", "розвиток", "самовдосконалення" тощо.

Феноменологічну структуру вчинку також можна подати в єдності змістових компонентів. По-перше, однією з основних складових феноменологічної структури вчинку є логіка спонтанності та смислу в розгортанні циклу вчинкових дій індивіда. Індивідуальний стиль, чи спосіб, вчинкового діяння особистості завжди сутнісно залежить від того, яким спонукам (усвідомлюваним чи несвідомим) надається перевага, або до якого способу прийняття рішення тяжіє індивід (спонтанного чи осмисленого). Феноменологічний зміст учинку постає, по-друге, в логіці чистої та реальної свідомості або в логіці загального та індивідуального досвіду. Взаємоперехід досвіду як такого і досвіду як реального життєвого здобутку особистості, свідомості як такої і свідомості певної людини, феномена як такого і вибудованої певною особою ідеї, смислу, ідеалу — складає ще один змістовий простір вчинкового діяння особистості. По-третє, феноменологічний зміст вчинку розгортається логікою саморозкриття феномена. Йдеться про певну самостійність, самодостатність змісту вчинку, незалежність від реальних цілеспрямованих та усвідомлюваних дій особистості. Іноді логіка вчинку ніби скеровує особистість до здійснення тих чи інших дій — як у певних, незалежних від самої особистості закономірностях відбувається розгортання змісту певного ідеалу, відбувається актуалізація смислу тощо. Поряд з указаними основними можуть бути виявлені й інші — більш деталізовані за змістом — складові феноменологічної структури вчинку.

В методичній моделі психологічного дослідження вчинку завжди відбувається своєрідне поєднання елементів реально-практичної та феноменологічної його структур. Це зумовлене двома факторами: по-перше, завданнями дослідження, по-друге, індивідуальністю самого дослідника, його професійним досвідом, науковим світоглядом, арсеналом індивідуалізованих засобів професійного діяння тощо.