Самопізнання як самостворення., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Самопізнання як самостворення.

Пізнаючи себе, людина розв'язує важливе питання про наявність добра і зла у власній душі. Як уважав Шефтсбері, в індивідуальній душі водночас існують дві особи, одна з яких здійснює вчинки, а друга спостерігає, обвинувачує, повчає. Саме Шефтсбері належить ідея про особистий "суд інквізиції", дуже схожа на загальновідоме фрейдистське "супер-его". Постійне самоспостереження не може не бути й самовихованням. Пізнавши себе і дух, яким сповнюється людина, зрозумівши природу погорди, скупості та інших пороків, людина може зрозуміти й інших. Вимагаючи передусім від себе вчинків мудрості й милосердя, вона впливає на погляди й настрої оточення.

Окрема людина не в змозі змінити соціальні умови життя, які змушують декого вдаватися до саморуйнівних форм активності, протиправних дій. Але вивчаючи себе, відкриваючи своє справжнє єство, свою сутність, людина може поступово пізнати власні моральні риси, побачити у своїх глибинах щирість і доброзичливість, уміння співчувати й безкорисливо допомагати тим, хто цього потребує. Самовдосконалення починається з непомітного нікому самобачення, повсякденної уваги до власних індивідуальних особливостей, до своєї неповторності, до найважливішого життєвого призначення. Довіряти собі, стати, собі другом, досліджувати всі куточки своєї душі — саме так здійснюється самостворення.

Видатний іспанський філософ Грасіан наполягає на необхідності опанування своїх пристрастей, що допомагає виникненню вищої величі духу, вищої влади над собою, що дається людині у труднощах самопізнання. Як зрозуміти правду про себе, знайти можливість скинути маску, порівняти внутрішній і зовнішній плани поведінки? Лише діти, глибокі старики та психічно хворі дозволяють собі життя без масок, демонструючи тотожність внутрішнього й зовнішнього, не займаючись ні самопізнанням, ані самостворенням. Здорова, цілісна особистість досягає доброчинності, стає здатною до життєвих і творчих успіхів, коли вдосконалює розум і волю, поєднуючи розум із благою метою. Доброчинність, за Грасіаном, є "сонцем малого світу нашого", справжньою самодостатньою якістю людини, центром довершеності, зосередженням радощів. Небосхил Доброчинності — чиста совість.

Людина народжується твариною, а вмирає особистістю. її кінець приходить саме тоді, коли вона вже набула розсудливості й мудрості, коли зрозуміла своє призначення, коли дозріла й виблискує досконалістю, коли стає справді корисною своєму роду. Всі істоти слухняно виконують своє призначення, крім людини. Одна вона дуріє, і причина цієї хворі, як уважає Грасіан, у зайвій свободі, у вільній волі.

Нічого не знаючи про себе і про всесвіт, людина перебуває у стані невинності. Вона не переживає почуття провини, залишаючися необізнаною щодо моральності. Согрішивши, пізнавши гріх, людина соромиться, і саме провина й сором підштовхують її до самозаглиблення, стаючи інструментами самопізнання. Ректор Київської братської школи К.Сакович, автор книжки "Про душу", показує, як заглиблюються мотиви самопізнання перед лицем смерті. Жити означає пізнавати себе, творити себе, відчувати свою залежність від світу матеріального й вищого існування. Найвища нагорода людини

— досягнення загальнолюдського, а зупинка на цьому шляху стає найвищою карою.

Сакович є автором цікавої особистісної типології, створеної на грунті різних форм самопізнання і самовпливу. Найпростіші люди

— заспані й необачні — живуть серед насолод, нічого не знаючи про власну природу і не наближуючись до загальнолюдського. Інша група — це люди, які протягом життя не звертали необхідної уваги на самостворення, але перед лицем смерті в жалю, сумнівах і каятті залишають світ. Осягнувши власні недоліки, ці люди досягають, зрештою, благодаті. І, нарешті, найголовніша група — це люди, котрі все життя мужньо перемагають ворога, що проявляється як тілесні спокуси, тиск навколишнього середовища, намовляння, чортячі пастки. Усвідомлення власної тлінності стає найважливішим фактором самопізнання, пошуку сенсу життя, життєвого призначення.

Людині властивий природжений потяг до вічного життя, почуття власного безсмертя, індивідуальної нескінченності. Пізнаючи себе, роблячи мотив самостворення найголовнішим у житті, людина позбавляється страху смерті, наближуючись до закономірного фіналу мудро й спокійно. Шлях до себе стає її життєвим шляхом. Мудрість життя осягається через розуміння незбагненності єдності вічного й минущого, їхнього взаємовпливу, взаємопереходів.

Самопізнання, за Сковородою, є розкриттям своєї природи, знаходженням у собі не тільки особливого, а й загальнолюдського. Людина має поступово повертатися до себе, долаючи все, що є для неї випадковим, необов'язковим, зовнішнім. У потягах до зовнішнього виникає лише розбрат. Самопізнання є пізнанням найглибшого в бутті, "безодня душі осягає безодню вищого існування".

Чи є самопізнання експлікуванням того істинного, що є у кожної особи, тобто розкриттям уже готового змісту? Чи самостворення все ж передбачає вчинкову активність, за яку людина несе найвищу відповідальність? Узятися за свою долю, подолати в собі впертість і гординю, що заважають відчуттю голосу вищого, — це не тільки розгортання того, що було імпліцитним. Творчість завжди передбачає виникнення чогось зовсім нового. "Самопізнання є перманентним актом звільнення від роздвоєності (між "ницим" і "піднесеним"), актом вибору, в якому людина через страждання стверджує свою гідність і здійснює самовизначення" (В.А.Роменець).

Сучасний термін "самоактуалізація", виходячи з відомої концепції А.Маслоу, є досить близьким до поняття експлікування внутрішньої природи, яка сама по собі несуперечлива, добра, гармонійна. Різні люди досягають різних рівнів самоактуалізації, виходячи з актуальних потреб, особливостей мотивації життєдіяльності. Якщо потреби нижчого рівня залишаються незадо волен ими, людина не може досягти наступної сходинки.

Самоактуалізовані особистості відповідають таким критеріям.

1. Вони сприймають реальність адекватніше, ніж інші, що сприяє комфортнішим взаєминам із нею. Вони існують ближче до реальності, до природи, краще розуміють інших людей, легше переносять двозначність та невизначеність.

2. Вони можуть сприймати себе і власні індивідуальні характеристики майже без почуття провини чи тривоги і, до того ж, можуть досить легко сприймати, розуміти, не засуджувати інших.

3. Вони демонструють справжню спонтанність як у думках, так і в поведінці, хоча дуже рідко поводяться всупереч усталеним нормам.

4. Вони проблемоцентричні, а не егоцентричні; розглядають себе в широкому соціальному контексті, визначаючи власну життєву місію.

5. У них є потреба в приватності, відокремленості, самотності, і тому вони можуть дивитися на життя досить уособлено, об'єктивно.

6. Вони відносно незалежні від своєї культури та середовища, але не намагаються це продемонструвати лише для того, щоб бути не такими, як інші.

7. Вони можуть глибоко розуміти най грунтовніш і життєві прояви, даючи об'єктивну оцінку тому, що вони бачили чи робили дуже давно.

8. Багато хто з них має містичний досвід типу глибокого переживання екстазу, відчуття безмежних обріїв, що відкриваються ним, переживання власної могутності й водночас безпорадності, що закінчується переконанням у тому, що сталося щось незвичайне.

9. Вони мають глибокі соціальні інтереси і співчувають людям, з якими ідентифікуються.

10. Вони здатні на дуже глибокі позитивні міжособові стосунки, найчастіше з невеликою кількістю індивідів.

11. Вони демократичні у своєму ставленні до інших, поважають усіх людей, незважаючи на расову, релігійну, класову належнісь.

12. Вони дуже добре розрізняють цілі й шляхи їх досягнення, віддаючи перевагу саме шляхам до бажаної мети.

13. У них добре почуття гумору, їхні жарти, як правило, не глумливі, а філософські.

14. Це дуже креативні, творчі люди, кожен на свій кшталт. Творчі здібності їх первинні, вони виходять з їхнього підсвідомого й тому сприяють створенню справді оригінальних, нових речей. Креативність проявляється у кожній сфері, котру самоактуалізована особистість обирає, чи то музику, чи то поезію, чи науку, чи винахідництво.

15. Вони вміють чинити опір зовнішнім соціалізуючим впливам, залишаючись незалежними і не копіюючи все, що їх оточує.

Самоактуалізована особистість, котра відповідає всім цим характеристикам, здатна відчувати любов до інших і викликати любов до себе найвищою мірою.

Заперечуючи Маслоу, В.Фрапкл вважає, що самоактуалізація не може бути кінцевим призначенням людини. Це навіть не первинне прагнення. Як і відчуття щастя, самоактуалізація є лише наслідком пошуку і здійснення смислу. Лише тією мірою, якою людина виявляється спроможною знайти головний сенс існування, вона й може здійснити себе, актуалізуватися. Якщо ж людина найперше шукає шляхів самоактуалізації, а не смислу, ця актуалізація втрачає всякий сенс.

Людина повинна знайти себе у значущій діяльності, в сутнісній праці, що допомагає їй відчути власне призначення. "Людина стає тим, що вона є, завдяки справі, яку вона робить своєю" (К.Ясперс).

Єдина ознака, яка справді відрізняє людину від тварини, як підкреслює С.Франк, це здатність додержуватися певної дистанції щодо самої себе, здатність залучати свою безпосередню самість до суду вищої інстанції, оцінювати й засуджувати її та всі її цілі. Особистість і є цією самістю. Таємниця особистості полягає саме в цій здатності підноситися над собою, бути по той бік самої себе.

Людина створює себе, дивлячись на себе з певної відстані. Вона виходить за межі себе, відчуваючи свою відповідальність перед оточенням, перед історичним часом, перед життям як таким. Чи може вона цілком самостійно обирати свій життєвий шлях? Чи знає вона, в якому напрямі й яким чином здійснювати самостворення? Безмежний волюнтаризм, напевно, не є найкращим проявом життєдіяльності.

Кожен із нас має найголовніше життєве призначення, свою місію у цьому світі, відтворює певний вищий задум - Божий задум, за теологічною термінологією. Цілком змінити цей задум неможливо, але від самої особистості залежить, чи зможе вона його здійснити, чи їй залишиться тільки створити пародію, карикатуру на своє призначення ( Є. Трубецькоії).

Бачити себе, слухати своє глибинне єство, відповідати власній природі, не суперечити своєму призначенню, бути гідним тієї ролі, яку пропонує доля, повсякчасно шукати справжній шлях до себе — саме так можна поступово наближатися до відображення своєї першосутності.