Монопольні ціни і монопольний прибуток. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Монопольні ціни і монопольний прибуток.

Залежно від форм і видів конкуренції формуються відповідні види цін. За панування монополій домінують монопольно високі та монопольно низькі ціни. Монопольно високу ціну встановлює товаровиробник, який є монополістом у виробництві та на ринку, обмежує конкуренцію, порушує права споживачів і отримує внаслідок цього високі прибутки. Ціни на ринку за умов монополістичної (в тому числі олігополістичної) конкуренції коливаються передусім навколо монопольно високих цін виробництва, в які трансформується ціна виробництва.

Монопольна ціна — якісно нова форма ціни, яку встановлюють монополії (олігополії) у процесі купівлі-продажу товарів та послуг і яка забезпечує їм монопольні прибутки.

Монопольно низьку ціну встановлюють малі і середні фірми, дрібні фермери, державні підприємства та інші господарюючі суб'єкти під тиском гігантських монополій. Ціни на товари і послуги, які виробляють державні підприємства, водночас регулює держава (електроенергія, послуги зв'язку й пошти тощо).

Монопольно високі ціни призводять до зменшення платоспроможного попиту населення, "притягують" конкурентів, тому монополії мають постійно шукати оптимальне співвідношення між кількістю реалізованої продукції та ціною, яка дає змогу привласнити максимальний прибуток.

Унаслідок монополізації виробництва, ринку і власності монополії привласнюють монопольно високі прибутки. Ця категорія активно використовувалась в радянській та західній марксистській літературі. Проте в сучасній українській економічній літературі вона використовується рідко навіть в тих роботах, які не заперечують існування монополії. Це теоретико-методологіч-ний і практичний алогізм (невідповідність), оскільки не визначається форма економічної реалізації панування монополій. У тих роботах, в яких категорія "монополістичний прибуток" називається, її трактування спрощене. Так, у "Великому економічному словнику" монопольний прибуток визначається як підвищений прибуток, який дає змогу отримати монопольний контроль над ринком і виробництвом.

Якщо дотримуватись вимог діалектичного методу дослідження при з'ясуванні сутності економічних категорій, то монопольний прибуток в аспекті суспільної форми слід визначити як найважливішу форму економічної реалізації процесу панування монополістичного капіталу у всіх сферах суспільного відтворення над іншими типами і формами власності. З погляду речового змісту монопольний прибуток — це найбільша маса і норма додаткової вартості, що виникає внаслідок процесу монополізації найдосконаліших продуктивних сил і передусім людини-працівника. Синтез цих двох аспектів дає змогу комплексно розкрити сутність монопольного прибутку.

Монопольний прибуток — привласнення власниками монополістичного капіталу результатів монополізації найдосконаліших продуктивних сил в усіх сферах суспільного відтворення, а також економічного підпорядкування інших типів і форм власності.

Таке визначення дає змогу з'ясувати структуру монополістичного привласнення, а також основні джерела монопольного прибутку. Складовими монополістичного привласнення є:

1) середній прибуток, який отримують малі та середні капіталістичні підприємства;

2) монопольний надприбуток як результат монополізації сфери безпосереднього виробництва, обігу, розподілу та споживання;

3) надлишковий прибуток як різниця витрат виробництва на передових (монополістичних, у тому числі олігополістичних, підприємствах) і підприємствах немонополізованого сектору економіки;

4) перерозподіл частини сукупної додаткової вартості промисловими монополіями на свою користь, оскільки вони виробляють основну масу продукції за нижчою від суспільної або ринкової індивідуальної вартості, а висока органічна будова капіталу в монополізованому секторі економіки захищає від втрат при формуванні цін виробництва. Монополії (в тому числі олігополії) також утруднюють внутрігалузеву і міжгалузеву конкуренцію.

Монопольну ціну виробництва формують монопольно низькі витрати виробництва (індивідуальна вартість на підприємствах великих монополій) і монопольно високий середній прибуток і надлишковий прибуток монополій. Для малих і середніх підприємств ціна виробництва складається з витрат виробництва на цих підприємствах і середньої норми прибутку немонополізованого сектору, що частково перерозподіляється на користь монополій. Тому за панування гігантських монополій встановлюється не одна, а дві норми середнього прибутку.

Основними джерелами монопольного прибутку є:

1) додаткова вартість, отримана внаслідок посилення експлуатації найбільш освіченої і кваліфікованої робочої сили та синергічного ефекту, що виникає внаслідок взаємодії такої робочої сили з передовою технікою;

2) частина додаткової вартості, створюваної найманими працівниками на малих та середніх капіталістичних підприємствах і привласнюваної через механізм цін;

8) частина вартості, створюваної дрібними товаровиробниками, в тому числі фермерами, і привласнюваної транспортними, промисловими, банківськими монополіями;

4) частина вартості, створюваної працівниками в економічно слаборозвинутих країнах і привласнюваної через експлуатацію дешевої робочої сили, нееквівалентний обмін у сфері торгівлі та ін.;

5) частина доходів з державного бюджету, отримана внаслідок здійснення податкової, фінансово-кредитної, амортизаційної та інших видів політики.

Держава повинна застосовувати методи послаблення негативних особливостей суспільної форми монополій. Таке завдання є особливо актуальним і для України. Практика встановлення вітчизняних монопольних цін є наслідком політики монополізації економіки, часто нераціональної політики уряду, відсутності реальної демонополізації виробництва за майже повної лібералізації цін та інших факторів.