АЛЬТЕРНАТИВИ ШЛЮБУ ТА СІМ'Ї, Комуни, Співжиття, Гомосексуальні родини, Одинаки, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

АЛЬТЕРНАТИВИ ШЛЮБУ ТА СІМ'Ї

Комуни

Сім'я вже давно має своїх критиків. У дев'ятнадцятому сторіччі чимало мислителів пропонували замінити сімейне життя на більш усуспільнені форми. Деякі з цих ідей були реалізовані на практиці. Один із найвідоміших прикладів — організація комуни "Онеїда" в Новій Англії в СЇЇІА, в середині дев'ятнадцятого сторіччя, В основу цієї спільноти лягли релігійні вірування Джона Гамфрі Ноеса. Кожен чоловік у комуні вважався одруженим із кожною жінкою, і всі вони були батьками народжених у комуні дітей. Подолавши початкові труднощі, група зросла до трьохсот людей і проіснувала близько трьох десятків років, перш ніж розпалася. Відтоді засновувалося багато інших комун як у Британії, так і в інших європейських країнах. Велике розмаїття таких комунальних утворень виникло в 1960-х рр., причому всередині таких груп здебільшого передбачалися вільні сексуальні взаємини і колективна відповідальність за виховання дітей. Невелика кількість таких комун існують і досі.

Найважливіший сучасний приклад домашнього життя в умовах комуни — це кібуци в Ізраїлі. Кібуц являє собою добровільне об'єднання сімей та індивідів, які співпрацюють у вихованні дітей. Більшість кібуців були спочатку колективними фермерськими господарствами, але сьогодні чимало їх перейшло у сферу промислового виробництва. В Ізраїлі налічується понад 240 кібуців, у яких проживає близько 100 тисяч чоловік. Деякі з них невеликі, що налічують не більш як півсотні членів, але є й такі, що мають у своєму складі до двох тисяч чоловік. Кожен кібуц живе так, наче це одна велика родина, обов'язки догляду за дітьми бере на себе вся громада, а не тільки та сім'я, в якій вони народилися. В деяких таких кібуцах діти живуть у спеціальних "будинках дитини", а не зі своїми батьками, хоча вихідні проводять здебільшого у сімейному колі.

Наміри тих, хто засновував перші кібуци, були радикальними. Комунальна власність разом із колективним вихованням дітей мислились як засіб уникнути індивідуалістичної, конкурентної природи життя в сучасних суспільствах. Ці ідеали, звичайно ж, не були відкинуті; та все-таки протягом наступних років більшість кібуців обрали для себе традиційніші форми життя, аніж ті, яким віддавалася перевага на ранньому етапі. Наприклад, сьогодні діти частіше ночують у домівках своїх батьків, ніж то було раніше. Дитячі будинки в кібуцах нині більше відповідають уявленням про заклади, де створено максимально сприятливі умови для праці та відпочинку, аніж такі, що виражають загальну відповідальність членів комуни за виховання дітей.

Співжиття

Співжиття, коли двоє людей живуть разом, маючи між собою сексуальні стосунки, але не одружуються, набуває дедалі більшого поширення в більшості західних суспільств. У Британії ще донедавна дивились на співжиття як на щось скандальне. Одначе протягом 1980-х рр. кількість неодружених жінок та чоловіків, що воліли жити разом у одному домі, різко зросла. Співжиття стало широко практикуватися в середовищі студентської молоді коледжів та університетів. Здійснені у Сполучених Штатах дослідження показують, що близько однієї чверті студентів живуть там із партнерами, з якими перебувають у сексуальних стосунках протягом певного періоду навчання в коледжі.

Співжиття в сьогоднішній Британії, мабуть, здебільшого сприймається як експериментальний етап, що передує одруженню. Молоді люди починають жити разом здебільшого стихійно, а не внаслідок обміркованого наміру. Двоє осіб, які вже перебувають у сексуальних стосунках, усе більше й більше часу проводять разом, вряди-годи хтось із них покидає для цього на довший або коротший період свою власну домівку. Молоді люди, які живуть разом, майже завжди сподіваються в недалекому майбутньому одружитися, хоч і не обов'язково зі своїм нинішнім партнером. Лише меншість із таких пар об'єднують свої фінанси.

За останні сорок років число людей, які співживуть у Сполученому Королівстві до шлюбу, збільшилося на 400 відсотків. Лише 4 відсотки жінок, народжених у 1920-х роках, та 19 відсотків, народжених у 1940-х, співжили поза шлюбом, але з народжених у 1960-і роки таких набереться вже близько половини. Передбачається, що на

Що відбуватиметься із взаєминами співжиття з плином часу

2000 рік чотири п'ятих з усіх подружжів будуть такими, які жили разом до шлюбу.

Тісний зв'язок між співжиттям і шлюбом видно з мал. 7.4, де наводяться результати дослідження, здійсненого в Есекському університеті. Більшість пар імовірно залишаться разом через десять років, і майже дві третини з них скріплюють свої стосунки офіційним шлюбом. Це не має дивувати, оскільки опитування показують, що більшість молодих людей ставляться до співжиття як до "пробного шлюбу".

В деяких інших європейських країнах, зокрема в сільських місцевостях, співжиття має тривалу історію як цілком узаконена практика. Наприклад, так було в нордичних країнах, які й сьогодні мають найвищі пропорції пар, об'єднаних узами співжиття. Проте безперервного зв'язку з минулим тут не спостерігається. Так, наприклад, у Швеції в 1960 р. співжили тільки один відсоток подружжів; сьогодні ж цю цифру оцінюють уже в 40 відсотків. Як і в інших країнах Європи, більшість пар, що тут співживуть, одружуються через певний час або коли в них з'являються діти. Співжиття досить часто набувало законного статусу, тобто в разі припинення взаємин індивіди наділяються правом домагатися через суд поділу майна та утримання.

Гомосексуальні родини

Багато гомосексуальних чоловіків та жінок нині живуть стабільними парами, а деякі з них навіть формально "одружилися", хоч такі церемонії й не передбачені законом. Послаблення колишньої нетерпимості до гомосексуальності супроводжувалося зростанням тенденції, згідно з якою суди стали надавати право на опіку над дітьми матерям, що живуть гомосексуальними парами. Нинішній рівень техніки штучного запліднення вможливлює для лесбіянок мати дітей і без гетеросексуальних контактів, а отже, й утворювати гомосексуальні сім'ї, в яких будуть свої діти. Тоді як фактично кожна гомосексуальна сім'я з дітьми у Британії складається з двох жінок, наприкінці 1960-х і на початку 1970-х років агенції соціальної опіки в кількох містах Сполучених Штатів віддавали безпритульних ґеїв-підлітків під опіку чоловічих подружніх пар ґеїв. Цю практику було припинено, передусім із огляду на негативну реакцію громадськості (див. також розділ п'ятий "Тендер і сексуальність").

Одинаки

Поєднання кількох чинників сприяло тому, що число людей, які живуть одинаками в сучасних західних суспільствах, значно збільшилося. По-перше, це тенденція одружуватися пізніше — тепер люди беруть шлюб у середньому на три роки пізніше, аніж це було в 1960 р.; по-друге — зростання кількості розлучень. Ще одним чинником можна вважати те, що зростає частка старих людей від загальної кількості населення, чиї партнери померли. Жити одинцем має різний сенс в різні періоди життєвого циклу. Сьогодні живуть неодруженими значно більше людей, яким понад двадцять, аніж це було раніше. Але десь посередині між тридцятьма й сорока роками лишається зовсім незначна кількість чоловіків і жінок, які ще ніколи не були в шлюбі. Більшість одинаків віком від тридцяти до п'ятдесяти — це люди розлучені й ті, хто "перебуває між шлюбами". Більшість одинаків, яким понад п'ятдесят, — це вдівці та вдови.

Пітер Стайн опитав шістдесят самітних осіб віком від двадцяти п'яти до сорока п'яти років (Stein, 1980). Більшість неоднозначно оцінювали своє становище. Вони визнавали, що самітне життя часто допомагало їм зробити службову кар'єру, тому що вони мали змогу цілком сконцентруватися на своїй роботі; таке життя пропонувало ширший вибір для сексуального досвіду і сприяло індивідуальній свободі та самостійності. З другого боку, вони визнавали, що важко бути одинаком у світі, де більшість їхніх ровесників одружені, й нерідко страждали від ізольованості чи самоти. Загалом більшість погоджувалися, що усвідомлення необхідності одружитись переважує потяг до життя одинаком.