Маржиналізм. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Маржиналізм.

Один із напрямів західної економічної науки та її методологічний принцип, який виник в середині XIX ст., був започаткований його попередниками — економістами А. Курно і Г. Госсеном та ін. Ідейними джерелами маржиналізму були концепції попиту і пропозиції, витрат виробництва та ін., які панували у буржуазній політичній економії у першій половині XIX ст. (після смерті Маркса). У працях попередників і насамперед у роботі Госсена "Розвиток законів суспільного обміну і правил суспільної торгівлі, що витікають з неї" в обіг були запроваджені такі ключові поняття маржиналізму, як корисність і рідкісність, принцип граничності, різниця нинішніх і майбутніх благ та ін.

К. Менгер необгрунтовано видавав за родоначальника маржиналізму Арістотеля. Зокрема, він стверджував, що давньогрецький філософ намагався відшукати масштаб споживчої вартості благ і зробити його основою їх мінової вартості.

Безпосередніми родоначальниками маржиналізму були К. Менгер, В.-С. Джевонс, Л. Вальрас. Ідеї маржиналізму широко використовували представники суб'єктивної і математичної школи в західній економічній науці: Е. Бем-Баверк, Ф. Візер, Дж.-Б. Кларк, В. Парето та ін. Надалі ідеї маржиналізму відстоювали Л. Мізес, Ф.-А. Хаєк, М. Бредлі, С. Фішер (США), Л. Робіне та ін.

Одним із перших кроків маржиналістів була справедлива критика методологічних засад історичної школи за спроби звести політичну економію до економічної історії. Представники маржиналізму виступали за вивчення загальних закономірностей економічного розвитку незалежно від національної специфіки, місця і часу перебігу економічних явищ і процесів. Так, Л. Вальрас стверджував, що сферою вивчення економіки є чиста теорія, метою якої повинно стати обґрунтування універсальних закономірностей, а висновки, до яких можна дійти, є для неї байдужими. Тому представники маржиналізму відмовились від поняття "політична економія", замінивши його нейтральнішим "економікс". Уперше таку підміну зробив В.-С. Джевонс. Ф. Візер розглядав політичну економію як розділ прикладної психології, яка вивчає господарське життя.

Маржиналізм утверджувався також у боротьбі з марксистською політичною економією, зокрема з притаманним їй класовим підходом до аналізу економічних явищ і процесів, трудової теорії вартості тощо. Предметом політичної економії у марксистському розумінні є також загальні економічні закони. Проте якщо згідно з ідеєю чистої теорії Л. Вальраса предметом економічної теорії є раціональний розподіл обмежених ресурсів, то політичної економії — виробничі відносини у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, економічні закони, що виражають глибинну суть процесу взаємодії цих двох сторін суспільного способу виробництва.

Обмеження предмета економічного дослідження з'ясуванням лише "універсальних законів" означає однобічний підхід до науки і законів, які вона вивчає. Крім того, цей підхід передбачає наголошування не на економічних відносинах і зв'язках між людьми в процесі праці, обміну і розподілу матеріальних благ, а на індивідуалістичному відношенні людини до речей, їх раціональному використанні тощо, зокрема В.-С. Джевонс, характеризуючи мету дослідження, писав: "Дано: певна кількість людей з різними потребами і виробничими можливостями, які володіють землею та іншими джерелами сировини, необхідно визначити спосіб використання їх праці, який максимізує корисність продукту".

Важливим мотивом виникнення цієї концепції було намагання з'ясувати проблему цінності таких благ, як повітря, вода, хліб тощо у зіставленні з цінністю діамантів, золота та інших коштовностей. Адже для людства перша група благ (повітря, вода та ін.) має найбільш корисний ефект, але ціниться дуже низько або зовсім не має ціни, а корисний ефект другої групи благ незрівнянно менший, навіть не є очевидним для задоволення найважливіших фізіологічних потреб, але цінність її надзвичайно висока. Цю проблему не змогли розв'язати А. Сміт, Д. Рікардо та інші вчені, що змусило їх при визначенні вартості звернутися до категорії витрат.

Прихильники маржиналізму стверджували, що в теорії цінності слід розглядати корисний ефект не всієї сукупності води, хліба та інших аналогічних благ, а конкретну корисність, яку має певна кількість цього блага. Якщо, наприклад, цінність усіх запасів води на планеті вища, ніж сукупна цінність всієї кількості золота, то літр води за певних умов (наприклад, у пустелі) коштуватиме більше, ніж кілограм золота або один діамант. Отже, маржиналізм розмежовував сукупну корисність конкретного блага (зокрема, всього запасу води) або всієї доступної окремій людині кількості блага, з одного боку, і корисність останньої одиниці з цього запасу або з цієї доступної кількості для конкретної людини (граничної корисності) — з іншого. Звідси — цінність одиниці конкретного блага визначається ступенем важливості проблеми, яка задовольняється з її (одиниці) допомогою. Маржиналісти на багатьох прикладах доводили, що цінність, скажімо, першого літра води найвища, цінність наступних поступово зменшується, хоча за якістю вони не відрізняються від попередніх. Водночас однакові одиниці цього блага не можуть мати різну цінність, оскільки вони однакові за якістю і можуть заміщуватися іншою одиницею. Звідси — науково сумнівний висновок, що цінність конкретного блага визначається цінністю останньої його одиниці або екземпляра, які має у своєму розпорядженні окремий індивід, тобто величиною граничної корисності цього блага.

Ще один важливий постулат цієї концепції — твердження, що вартість (цінність) не є властивістю, яка існує сама по собі, незалежно від людини, що вона е "судженням людини економічної про важливість благ, які вона має у своєму розпорядженні, для підтримки свого життя і добробуту", а отже, вартість не існує поза свідомістю людини (вартість — ставлення окремої людини до предмета споживання). Гранична корисність визначає у такий спосіб ціни на предмети споживання, а завдяки цьому опосередковано — і ціни виробничих факторів (землі, праці й капіталу).

Розглядаючи вартість цих виробничих факторів, представники маржиналізму сформулювали обернену залежність між вартістю (цінністю) і затратами. З цього приводу Бем-Баверк зазначав: "Токайське вино не тому дороге, що дорогі токайські виноградники, а навпаки". Стосовно затрат праці і вартості товарів Джевонс стверджував, що вартість праці має визначатися вартістю створеного цією працею продукту, а не навпаки. Менгер наголошував, що в аналогічний спосіб визначається і цінність будь-яких використаних у процесі виробництва ресурсів. З огляду на це критикувалися визначення величини вартості робочої сили з точки зору витрат на її відтворення, причому суб'єктивний підхід до розв'язання проблеми вартості (цінності) розцінювався як пріоритетність людського фактора, індивіда з притаманними йому інтересами, як суб'єктивна мотивація економічної поведінки людей.

В.-С. Джевонс створив першу економіко-математичну модель економічної рівноваги суспільства, взявши як єдину основу цін граничну корисність. На такій основі було побудовано й першу статистичну модель загальної економічної рівноваги.

Якщо марксистська політична економія розрізняє кілька груп і типів економічних законів, то за термінологією маржиналізму до універсальних економічних законів відноситься лише один тип законів, які можуть виражати тільки закони і закономірності розвитку технологічного способу виробництва.

Отже, представники маржиналізму гіперболізують суб'єктивну оцінку, що пояснюється насамперед використанням індивідуального підходу або "принципу робінзонади", стосовно якого П.-Б. Самуельсон писав: "Нам, економістам завжди тикають у вічі тим, що в курсах політичної економії, як правило, наводиться один і той же надоїдливий приклад — господарство Робінзона Крузо. Так, це вірно, ми дійсно вважаємо, що на прикладі економічних рішень, які приймаються окремим індивідуумом, можна найбільш просто і жваво викласти основні принципи економічної теорії". Людина, за словами К. Менгера, з її потребами і засобами для їх задоволення, є та точка відліку, з якої починається і якою закінчується економічне життя. Але справа не лише в проблемі викладу теорії. Аналіз економічних явищ і процесів з точки зору окремого індивіда не дає змоги з'ясувати закони, притаманні цілісній економічній системі. Крім того, ринок не є арифметичною сумою окремих елементів, сукупністю індивідів, оскільки у процесі взаємодії товаровиробників і покупців на ринку виникає нова якість, нова органічна цілісність із своїми системними законами. Аналогічно, якщо керуватися логікою теорій маржиналізму, то одна з багатьох суб'єктивних оцінок певного товару може збігтися із суспільною оцінкою граничної корисності через механізм урівноваження попиту і пропозиції на цей товар. Але визначальною повинна бути суспільна оцінка граничної корисності. До того ж суб'єктивна оцінка могла б стати основою ціни лише тоді, коли б цінність товарів визначали лише покупці. Насправді у цьому процесі беруть участь і товаровиробники.

Американський економіст і філософ Пол Кроссер (нар. 1902) зазначав, що в маржиналістській теорії "капризи діяльності людського духу стали єдиним критерієм науковості економічних суджень. Фактор достовірності економічних міркувань було знову віднесено у сферу тайників духу. Згідно з цією концепцією знання не охоплюють нічого такого, що не може бути включено у сферу суб'єктивного". Зокрема, критикуючи погляди Ф. Візера, він підкреслює, що "його посилання на те, що будь-яка оцінка граничної корисності залежить від суб'єктивної схильності, цілком очевидно є антисоціальною і антиекономічною ".

Представники сучасного маржиналізму певною мірою відмовляються від суб'єктивного тлумачення поняття "корисність", вважають її головним недоліком неможливість математичної формалізації, кількісного виміру. Внаслідок цього з'явилися теорія очікуваної корисності, теорія ігор, концепція граничної норми заміщення, теорія переваги та ін. Так, П. Ньюмен стверджує, що основним поняттям теорії переваги є ідея самої переваги, тобто надання індивідом переваги одному набору товарів серед множини наборів. При цьому немало теоретиків сучасного маржиналізму визнають сумнівною можливість оцінити те, що один споживач віддає перевагу певному набору товарів, наприклад, на 10 % вищу, ніж іншому і погоджуються, що можна порівнювати корисності матеріального світу, які споживаються лише окремим індивідом. Однак при цьому не вирішується основне питання про те, що лежить в основі такої переваги споживачів. Тому різні модифікації теорії граничної корисності стосуються, як правило, її кількісної сторони.

Маржиналізм має позитивні і негативні надбання. До перших належать формування основ теорії мікроекономіки, обґрунтування деяких законів граничної корисності та граничної продуктивності (окремі сторони яких мають пізнавальну цінність), намагання з'ясувати цінність благ у взаємозв'язку з їх корисним ефектом стосовно конкретної корисності певної кількості таких благ і відмежування цієї проблеми від сукупної корисності всіх запасів цих благ; часткове розроблення Л. Вальрасом концепції загальної економічної рівноваги за допомогою математичних формул (рівнянь). Крім того, його заслугою є детальний аналіз функціонування ринку на мікрорівні; з'ясування певних закономірностей ціноутворення на такому ринку, зокрема попиту; намагання дослідити питання оптимального розподілу і альтернативного використання ресурсів.

Основними недоліками концепції маржиналізму з точки зору методології є проповідування примату споживання та обміну над виробництвом (а отже, мінової концепції); твердження про ідеологічну нейтральність економічного аналізу незалежно від типу суспільства; статичний підхід (розгляд економіки в застиглому стані) та проповідування статичної рівноваги економіки (коди попит дорівнює пропозиції, має місце повне використання ресурсів та ін.); розгляд економічних суб'єктів як однорідних та рівноправних (що означає абстрагування від існування монополій, а отже, є ненауковою абстракцією); проповідування принципу раціональності економічної поведінки індивіда; використання лише функціонального аналізу без з'ясування причинно-наслідкових зв'язків.