Суб'єктивний та об'єктивний аспекти психічного. , Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Суб'єктивний та об'єктивний аспекти психічного.

В історії психології неодноразово здійснювалися спроби зробити психологію "об'єктивною" наукою через ототожнення психічного з рефлекторною відповіддю, з поведінкою, тобто в тому, що можна спостерігати, вивчати об'єктивними методами. Отже, суб'єктивний аспект просто ігнорувався як такий, що не може бути об'єктивно вивчений. Довіра ж до свідчень "інтроспекції" ніколи довго не втримувалася.

Спроби звести все до суб'єктивного аспекту або ж представити об'єктивний світ як творений духом порушували діалектику суб'єктивного й об'єктивного при поясненні природи психічного. Не випадково, що такі інтерпретації викликали відповідну реакцію: психіці як суб'єктивному і всьому, що від неї йде, приписувався суб'єктивізм, волюнтаризм або ж епіфеноменалізм, ірраціоналізм.

Приписування суб'єктивному ірраціонального відтінку (нерозумного, нелогічного, абсурдного тощо) й ототожнення раціонального з об'єктивним призводить до їх протиставлення як таких, що взаємно виключають одне одного. Проте більш логічним є напрям, котрий передбачає "реабілітацію" ірраціонального як безсвідомого, підсвідомого, надсвідомого, що є суб'єктивним, хоч і не завжди усвідомлюваним і навіть таким, що нерідко суперечить свідомому, заважає йому, інколи перемагаючи у двобої, що, як не дивно, може виявитися більш виправданим у конкретній ситуації. Певною мірою слід погодитися з В.В.Налімовим, який вважає, що ірраціональне завжди присутнє — явно чи приховано — в усіх наших ментальних побудовах, що раціональне та ірраціональне органічно доповнюють одне одного.

Об'єктивне — це те, що не залежить від суб'єкта і притаманне самому об'єкту. У філософському розумінні мова може йти про онтологічний аспект використання цього терміна, що означає існування такої реальності, яка не залежить від людини й існує поза нею. У гносеологічному аспекті об'єктивне може розглядатися як система знань, що набуває певної незалежності від людини.

Виділення у визначенні як головного моменту "незалежності" об'єктивного від суб'єктивного підкреслює лише один момент їхнього діалектичного зв'язку. Поняття об'єкта не тотожне поняттю об'єктивної реальності чи матерії взагалі. Лише ті існуючі незалежно від людини речі стають об'єктами, які починають практично й теоретично освоюватися суб'єктом.

Між емпіричним об'єктом і його ідеальним образом існує відмінність. Суб'єкт не може вичерпати всю глибину реальності, яку несе в собі об'єкт, а лише "висвітлює" окремі його сторони, які мають для нього теоретичне або предметно-практичне значення. Такого роду ідеалізації визначаються поняттям "предмет" — об'єкт введений у розгляд суб'єктом з метою споглядання, теоретичного чи практичного перетворення.

Психічне, взяте в його онтологічних визначеннях, теж може мислитись як об'єкт, як емпіричне явище (психіка конкретної людини) і як предмет, якщо фокус аналізу переміститься на те, що вивчає суб'єкт (свою чи чужу психіку), заглиблюється в неї з метою діагностики чи втручається в процес її функціонування і розвитку з метою їх оптимізації. Нагадаємо, що для Дж.Берклі, Е.Маха, для яких речі набували реальності лише у вигляді сукупності відчуттів, існував лише один предмет — свідомість окремої людини.

Продовжуючи розмірковувати в даному напрямі, можна припустити й те, що сам суб'єкт до самого себе може відноситись як до об'єкта, взяти саму свою сутність з її проявами предметом вивчення або перетворення.

Суб'єктивне визначається як таке, що належить суб'єкту і протистоїть об'єктивному. Суб'єктивне має свою природу, в основі якої лежить здатність до відтворення і перетворення об'єктів як матеріального, так і ідеального світу. "Багатство суб'єктивного світу людини, — зазначав Г.С.Костюк, її суб'єктивних властивостей та якостей визначається багатством її дійсних відношень до об'єктивного світу — природного та суспільного. Формуючись у процесі діяльності людей, психічні процеси та психічні властивості людини в ній і виявляються, об'єктивуються... У цій діяльності суб'єктивне стає об'єктивним, через неї воно і впливає на об'єктивну дійсність".

Важливо підкреслити думку Костюка про об'єктивний характер психологічних законів, що визначають становлення, виникнення і розвиток суб'єктивного.

Проблема суб'єктивного й об'єктивного в психології утримує свою актуальність не лише на теоретичному рівні. На рівні прикладних психологічних досліджень серед найважливіших сьогодні висувається проблема діагностики, корекції та розвитку високої суб'єктивної включеності людини в діяльність, а також вивчення крайніх форм суб'єктної включеності, що виникають під впливом стресогенних факторів, в умовах небезпеки (загострення відчуттів, інтуїції, уважності, пильності, кмітливості тощо).