Підлітковий вік, Рання зрілість, Зрілість, Старість, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

Підлітковий вік

Поняття "тінейджера" відносно недавнє. Біологічні зміни, пов'язані з пубертатним розвитком (тобто досягнення певного віку, коли людина стає спроможна на дорослу статеву активність і запліднення), має узагальнений характер. А проте в багатьох культурах ці зміни не призводять до такого сум'яття й непевності, які часто спостерігаються серед молоді в новітніх суспільствах. Там, де існує поділена на чіткі вікові Градації система, з'єднана з особливими ритуалами, які позначають перехід особи в дорослий стан, процес психосексу-ального розвитку здебільшого відбувається без ускладнень. Підліткам у традиційних суспільствах доводиться менше "відучуватись", ніж їхнім одноліткам з сучасних суспільств, з огляду на сповільнений темп змін. Настає час, коли нашим дітям треба перестати бути дітьми: забути про свої іграшки, про свої дитячі мрії та розваги. У традиційних суспільствах, де діти вже працюють разом з дорослими, цей процес "відучування", як правило, значно менш болючий.

Окремість статусу "тінейджера" сьогодні спричинена як загальним розвитком прав дитини, так і процесом формальної освіти. Тінейджери часто намагаються наслідувати дорослих, але закон ставиться до них як до дітей. Вони можуть захотіти працювати, але змушені залишатися в школі. Тінейджери перебувають "поміж" дитинством і дорослим віком, виростаючи в суспільстві, яке безперестану змінюється.

Рання зрілість

Рання зрілість, дорослий вік, як здається, все більшою мірою стає специфічним етапом особистого та сексуального розвитку людини в сучасному світі. Зокрема серед заможних верств населення, але не тільки, люди у свої двадцять із лишком років витрачають чимало часу на мандри, для набуття сексуального, політичного та релігійного досвіду. Важливість цього "мораторію", мабуть, і далі зростатиме, з огляду на подовжений період освіти, яку нині здобувають багато людей.

Зрілість

Більшість "молодих дорослих" на Заході мають усі підстави сподіватися, що їхнє життя триватиме довго, до старості. В доновітні часи мало хто мав тверду надію на таке майбутнє. Смерть від хвороби, пошесті або поранення була тоді явищем набагато частішим у всіх вікових групах, аніж сьогодні, а особливо наражалися на великий ризик жінки внаслідок високої смертності при пологах.

З іншого боку, життя в давні часи було менш напруженим, ніж тепер. Люди звичайно підтримували тісніші зв'язки зі своїми батьками та іншою близькою ріднею, аніж у нинішньому значно мобільнішому світі, і, як правило, вони виконували ту саму рутинну працю, що і їхні предки. В нашому суспільстві нам часто доводиться зустрічатися з великою кількістю проблем в шлюбі, в родинному житті та в інших соціальних контекстах, і часто ми не знаємо, що чекає нас навіть у найближчому майбутньому. Ми мусимо самі "робити" своє власне життя значно більшою мірою, аніж "робили" його люди в минулому. Утворення сексуальних та подружніх зв'язків, наприклад, тепер залежить від індивідуальної ініціативи та вибору, а не визначається, як раніше, батьками. Це надає індивідові більшу свободу, але відповідальність, яка лягає на нього, може також спричиняти напругу й труднощі.

Сьогодні для нас велику вагу має вміння "дивитися вперед" і в середньому віці. Сьогодні мало хто сподівається, що "все своє життя робитиме одне й те саме", як то було з більшістю людей у традиційних культурах. Чоловіки або жінки, які впродовж усього життя ішли однією певною стежиною, можуть раптом виявити в середньому віці, що результати їхніх життєвих зусиль явно незадовільні, а можливості подальшого просування вперед вичерпалися. Жінки, які першу половину свого життя віддали родині й чиї діти покинули дім, можуть почуватися безвартісними для суспільства. Феномев "кризи середини життя" є цілком ймовірним для багатьох людей середнього віку. Особа може раптом відчути, що вона знехтувала можливості, які пропонувало їй життя, або що вона ніколи не досягне мети, яку поставила перед собою ще в дитинстві. Проте подібні ситуації не обов'язково призводять до покори або безнадійного розпачу: визволення з полону дитячих мрій часто приноситі полегкість.

Старість

В давніших формах суспільства старші люди, як правило, користувалися глибокою пошаною. "Старійшини" — групи людей старшого віку — звичайно мали дуже значуще, часто вирішальне, слову важливих питаннях, які стосувалися всієї громади. У родина авторитет як чоловіків, так і жінок із віком зростав. У індустравізованих суспільствах, навпаки, старші люди здебільшого втрачають авторитет як у родині, так і в розширених формах суспільних утворень. Вийшовши на пенсію, вони часто стають бідніші а ніж будь-коли у своєму житті. Водночас спостерігається значне зростання частки населення віком понад шістдесят п'ять 1900 року в Британії лише одна людина з тридцяти була старша за шістдесят п'ять років; сьогодні ця пропорція складає один з п'яти.

Перехід у вікову категорію старійшини в традиційній культурі часто позначав вершину соціального статусу, якої міг досягти індивід. У нашому ж суспільстві вихід на пенсію в переважній більшості випадків спричиняє протилежні наслідки. Для старих людей, які більше не живуть зі своїми дітьми і усунені з "економічної арени", нелегко знайти якусь радість у цьому завершальному періоді свого життя. Раніше панувала думка, що ті, хто успішно дає раду проблемам старості, досягають цього завдяки звертанню до своїх внутрішніх ресурсів, стаючи менш зацікавленими в тих зовнішніх радощах, які приносить життя. Навряд чи можна заперечити такий погляд у цілому, але водночас видається вельми ймовірним, що в суспільстві, у якому багато людей зберігають у старості добре здоров'я, усе більшої ваги набирає звертання до зовнішніх стимулів. Ті, хто вийшов на пенсію, можуть знайти оновлення у так званому "третьому віці" (після дитинства й зрілості), у якому розпочинається нова фаза життєвого навчання.