Вчинковий принцип в історії психології. , Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Вчинковий принцип в історії психології.

Сучасна психологія дедалі більше схиляється до тієї думки, що єдиним механізмом, який перебуває у фокусі психічної діяльності, є механізм, або структура вчинку. На сучасному рівні досягнень психології вчинковий принцип дає змогу бачити логічну структуру психології, будувати її систему, показує шлях, яким психологія виходить зі свого самозабуття, заглиблюється у власну сферу, відбиває суто психологічні закономірності. Зрозуміти історично усвідомлювані форми вчинку означає зрозуміти якісно відмінні етапи становлення самої психології, зрозуміти її історію. Саме через структуру вчинку, як вона постає в історичному аспекті, відкривається можливість показати дійсні зв'язки психології з іншими формами людської свідомості, евристичну взаємодію між ними. Вчинок виступає також загальним феноменом людської культури.

Історик психології, "входячи" у внутрішнє ядро певної системи психології, розкриває її суперечливі сторони, усвідомлює необхідність переходу до більш розвиненої психологічної системи, не залишається скутим будь-якою системою.

Дослідження історії психології передбачає певне перенесення в ту або іншу психологічну систему, відшукання її логічного осередку, співвіднесення з ним усіх елементів структури. Адекватне відтворення ідей певного часу у зв'язку з його культурою — першочергове завдання, що стоїть перед істориком психології. Він мусить пережити "дух часу" і, виходячи з нього, покласти дану теорію на лінію розвитку, що визначається перетворенням головного осередку даної науки.

Авторська позиція історика психології має бути психологічною, її створення повинно відбуватись у межах логічної структури психології. Ця структура має увібрати в себе історичні надбання науки, переробити їх так, щоб, виходячи з логіки психології, зрозуміти її історію. Вчинок, який було названо центральним її осередком, був результатом розвитку внутрішньої логіки даної науки. Тепер він мусить бути суддею її історії.

Система психології не є тільки історичним або суто логічним феноменом. Вона містить у собі в життєвій єдності логічне та історичне. Логічні суперечності системи, розв'язуючись, стають фактами історії науки. Мова йде не про історичну форму системи та ЇЇ змістовне раціональне зерно, а про те, що один і той самий феномен системи водночас виступає і як історичне, і як логічне. Найповніше це виявляється у зв'язку логічної та історичної структури вчинку.

Логічна структура вчинку завжди в будь-яких історичних періодах містить у собі щонайменше чотири компоненти — ситуативний, мотиваційний, дійовий і післядійовий як здійснення вчинку зі "зворотним зв'язком". Історичний вияв структури вчинку показує рівень його зрілості. Таким рівнем і виявляються ситуація, мотивація, дія та післядія. Рівень зрілості є позицією, з якої розглядаються і тлумачаться всі інші компоненти структури вчинку. Кожний історичний рівень психології ставить свої акценти в цій структурі. Зміщення акцентів становить у найістотніших рисах зміст історії психології: воно є переходом до нової позиції бачення, з якої поле даної дисципліни відкриває своє зростаюче багатство. Вчинок розглядається як логічний осередок саме тому, що як психологічний феномен він являє собою осереддя психічного перетворення, поступу.

Стародавня вимога "Пізнай самого себе" не тільки означає потребу пізнання ізольованої психічної даності, тобто психіки певної особи з усіма її особливостями, а й є відправною точкою для пізнання людства з тим, аби збагатити себе його найвищими культурними досягненнями. До цієї мети прагне психологія у своєму історичному поступові.