Структура банківської системи. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Структура банківської системи.

У процесі виконання банками своїх функцій і взаємодії банків між собою формується банківська система — сукупність різних видів банків і банківських об'єднань у їх взаємозв'язку і взаємодії.

Банки класифікують за різними критеріями. З точки зору форм економічної власності виокремлюють державні, приватні (окремої особи), акціонерні, кооперативні, муніципальні і комунальні, змішані (де поєднується державний капітал з іншими формами власності), міждержавні. Залежно від функцій та характеру виконуваних операцій їх поділяють на емісійні, комерційні, інвестиційні, ощадні, іпотечні, зовнішньоторговельні та ін.

Центральний банк є головним елементом банківської системи, найважливішим елементом грошово-кредитної системи країни, що має монопольне право грошової емісії, збереження державних золотовалютних резервів, регулює грошовий обіг, кредитні та валютні операції, здійснює контроль над банківською системою та інші функції. У різних країнах центробанки мають назви національних, емісійних, резервних або державних.

Центральний банк виокремився, коли емісія банкнот поступово зосередилась у кількох наймогутніших банках, а згодом — в одному, або був створений державою як єдиний емісійний центр країни. У першому разі такий процес тривав досить довго — від ста до двохсот років. У другому, наприклад у США, держава у 1913 р. перетворила державні резервні банки в емісійний центр. Національний банк України (НБУ) був створений у вересні 1991 р. згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність".

У 30-ті роки XX ст. роль центрального банку у здійсненні економічної політики держави посилилася. Це було зумовлено значною неспроможністю ринкових важелів за саморегулювання економіки досягти стабілізації економічної системи (яскравим свідченням цього є криза 1929—1933 рр.), зростанням ролі держави в регулюванні макроекономічних процесів, потребами Другої світової війни та іншими зовнішніми і внутрішніми чинниками. З об'єктивних причин у багатьох країнах банки було націоналізовано (у Канаді — у 1938, в Японії — у 1942, в Англії і Франції — у 1946). В окремих країнах на це вплинув демократичний рух. Такі банки замість акціонерних набули статусу державних з переважною або 100 % власністю держави на їх капітал. Тенденція до одержавлення економіки у повоєнний період супроводжувалася в деяких країнах створенням центральних банків як державних інститутів.

Центральні банки у розвинутих країнах проводять загальну фінансово-економічну урядову політику, зокрема раціональну монетарну і кредитну, підтримують платоспроможний попит населення, надають допомогу у розвитку пріоритетних галузей народного господарства, консультують уряд тощо, будучи при цьому незалежними від його вказівок. Таку незалежність у багатьох країнах гарантує закон про центральні банки. Так, у Німеччині Німецький федеральний банк є власністю федерації, яка не має ніяких прав щодо незалежності банку. Виявом цього є право урядовців брати участь у засіданнях Ради центральних банків, але без права голосу (можуть лише вносити пропозиції і добиватись відкладання строку прийняття рішень на два тижні). Статутний фонд НБУ утворюється за рахунок держави. Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" він підзвітний Верховній Раді України.

Посада голови (або президента) центрального банку дуже важлива. Так, у США посаду голови ради управителів Федеральної резервної системи (ФРС) нерідко називають другою (після президента) державною посадою. У Німеччині кандидатури учасників Ради директорів федерального банку пропонує Федеральний уряд і після обговорення на Раді центральних банків вони призначаються на посади президентом країни на 8 років.

Центральні банки виконують такі основні функції:

1) монопольна емісія грошей — за панування золотого стандарту забезпечувалась золотом і валютою, а після повної відмови від нього — здебільшого державними облігаціями. У деяких розвинутих країнах (США, Японії, Великобританії та ін.) банкноти становлять від 25 до 30 % грошового агрегату М,. Це дуже важлива частка грошового запасу країни, оскільки вона забезпечує безготівковий обіг. Разом з цим центральні банки повинні впливати на решту банківських депозитів. Банки мусять мати чималу частину готівки у своїх касах, щоб забезпечити клієнтам можливість у будь-який час зняти свої вклади з рахунків. Завдяки цьому центральні банки контролюють грошовий обіг (в тому числі і безготівковий) шляхом упорядкування кредитних відносин центрального банку з комерційними банками, проведення операцій на відкритому ринку і встановлення групи показників діяльності комерційних банків (розміру обов'язкових резервів, граничного співвідношення між розміром власних засобів банку та сумою його активів, максимального розміру ризику на одного позичальника та ін.).

Прискорити обіг грошових засобів центральні банки можуть через національну систему клірингу (безготівкових грошових розрахунків, що ґрунтуються на взаємному зарахуванні клієнтами вимог і зобов'язань) або через спеціальні розрахункові палати. Так, випущені Федеральним резервним банком Німеччини банкноти повертаються до нього в середньому три рази на рік. НБУ має монопольне право на емісію грошей, а також на випуск банкнот, монет. Готівкові гроші комерційні банки-замовляють через мережу Центробанку, наприклад через регіональні управління Національного банку;

2) акумуляція і збереження вільних коштів та обов'язкових резервів комерційних й інших банків та надання їм кредитів виконуються шляхом встановлення норм обов'язкових резервів банків стосовно різних категорій рахунків вкладників. Наприклад, у СІНА кожний банк-учасник ФРС зобов'язаний зберігати у вигляді касового резерву у центральному банку (ФРС) суму в певній пропорції до розміру своїх активів (до 12 %). Резервна норма за рішенням ФРС може дещо коливатись. Обсяговість кредиту, що надається комерційним банкам, залежить від приросту резервів. Центральний банк здійснює переоблік векселів, надає кредити під заставу цінних паперів (ломбардний кредит). Так, у Німеччині розмір такого кредиту залежить від виду цінних паперів і коливається у межах від 75 до 90 % їх номінальної вартості. У разі кризового стану окремих комерційних банків центральний банк зобов'язаний вживати заходів для їх фінансового оздоровлення, санації або ліквідації. Зокрема, в Україні на початку 1996 р. НБУ розробив комплекс заходів з недопущення банкрутства великих банків.

Центральні банки різними методами також регулюють обіг грошей, у тому числі готівковий і безготівковий оборот. Регулювання готівкового обороту здійснюється через встановлення загального порядку ведення касових операцій (організації денних, вечірніх та інших кас), встановлення лімітів залишку грошей в операційній касі банку, визначення загального порядку формування грошових знаків, їх зберігання, визначення платіжності, порядку витрачання готівки за цільовим призначенням, передаванні її надлишку одними підприємствами іншим, лімітування залишків грошей у касах та ін.

Безготівковий грошовий обіг центральні банки регулюють шляхом стимулювання депозитних операцій через виплату комерційними банками відсотків за депозитами, використання переказних векселів, лімітування залишків у касах (це водночас стимулює зберігання основної маси грошей підприємствами та організаціями на рахунках у банку) та ін.;

3) здійснення єдиної грошово-кредитної політики, забезпечення стабільності грошової системи. Так, завдяки проведенню НБУ жорсткої рестрикційної політики, що розпочалась наприкінці 1993 р., темпи інфляції, які у 1994 р. становили 501,6 % (у 1993 р. — 10 025,5 %), у 1995 р. знизилися до 281,7 %, а за перше півріччя 1996 р. — до 25 %.

НБУ також регулює функціонування грошово-кредитного ринку, використовуючи такі інструменти, як встановлення порядку формування комерційними банками обов'язкових резервів, проведення з 1994 р. кредитних аукціонів (з метою забезпечення рівноправного доступу до кредитів НБУ всіх комерційних банків), ломбардне кредитування, операції на фондовому ринку з державними цінними паперами, встановлення облікової ставки залежно від рівня інфляції, попиту і пропозиції на кредитних аукціонах, проведення операцій на валютному ринку.

Водночас НБУ за вказівками Міжнародного валютного фонду (МВФ) проводив надмірно жорстку монетарну політику, яка не узгоджувалась з вимогами законів грошового обігу. Так, за підрахунками незалежних експертів, загальна грошова маса, необхідна для обслуговування процесу відтворення в економіці України, повинна була дорівнювати у 1996 р. 17,5 млрд грн., проте НБУ встановив її на рівні 9,7 млрд грн., а отже, низького рівня монетаризації економіки. Це призвело до посилення кризи платежів, зростання заборгованості по заробітній платі, значного зниження купівельної спроможності населення, збільшення внутрішнього і зовнішнього боргу та інших негативних явищ. У наступні роки рівень монетаризації української економіки підвищився і становив у 2000 р. 15,9 %, у 2002 р. — 24,9 %;

4) надання кредитів і виконання фінансових операцій для уряду, яке здійснюється шляхом надання державі прямих кредитів (коротко- і довгострокових), купівлі державних облігацій (федеральних, штатів і місцевих) та ін., ведення рахунків для урядових установ і організацій, місцевих органів влади, для казначейства (міністерства фінансів або спеціальних державних фінансових органів, що займаються касовим виконанням державного бюджету). Наслідком цих процесів е постійне зростання державного боргу. У 1998 р. запроваджено новий механізм касового обслуговування державного бюджету, за яким кредитування державних витрат здійснюється в межах наявних коштів. Крім того, НБУ може надавати уряду кредит на загальних засадах;

5) контроль над банківською системою центральні банки здійснюють шляхом встановлення мінімального розміру капіталу банку, коефіцієнта ліквідності, ліміту кредитів одному позичальнику, подання комерційними та іншими банками регулярних звітів центральному банку за встановленою формою, постійного контролю за дотриманням норм ведення банківських операцій. Ці норми розробляються і встановлюються центральними банками або приймаються законодавчими органами. Так, Німецький федеральний банк зобов'язує комерційні банки тримати на його рахунках мінімальні резерви у розмірі встановленого відсотка від їх зобов'язань за вкладами до запитання (його розмір не повинен перевищувати 30 %), страховими вкладами (не більше 20 %), ощадними вкладами (не більше 10 %). Залежно від стану грошового ринку федеральний банк може встановлювати різні відсоткові ставки та змінювати їх за ступенями прогресії. Так, у березні 1994 р. Центробанк Німеччини встановив ставку мінімального резерву для зобов'язань до запитання в розмірі 5 %, для страхових та ощадних вкладень — 2 %. Змінюючи обсяги обов'язкових мінімальних резервів, федеральний банк регулює масу кредитних ресурсів комерційних банків. Водночас він впливає на розмір відсотків за кредит, а також відсоткової ставки по вкладах. Це зумовлено тим, що вклади мінімальних резервів є безвідсотковими, тому підвищення вкладів зменшує рентабельність комерційних банків, змушуючи останніх підвищувати відсотки за кредити і знижувати відсоткові ставки по вкладах.

У Німеччині контролюють діяльність банків Німецький федеральний банк і Федеральне відомство з контролю за банками. Воно встановлює обов'язкові вимоги для банківських установ, дає дозвіл на відкриття нових банків, проводить позачергові ревізії, має право призупинити банківські операції. Основними нормативами, які встановлює це відомство є такі: 1) сума ризикованих активів комерційного банку (позички, ф'ючерси, контракти, опціони та ін.) не повинні перевищувати суми акціонерного капіталу у 18 разів; 2) про великі кредити одному позичальнику, які перевищують 15 % капіталу банку, необхідно повідомляти центральний банк; 3) непокрита позиція в іноземній валюті не повинна наприкінці кожного операційного дня перевищувати акціонерний капітал банку більше ніж на 30 %; 4) щоденна відкрита позиція по фінансових ф'ючерсах та опціонах не повинна перевищувати суму акціонерного капіталу більше ніж на 20 %.

Функції контролю над банківською системою Національний банк України виконує шляхом встановлення мінімального розміру статутного фонду, граничного співвідношення між розміром власних коштів банку та величиною його активів, показників ліквідності балансу, розмірів обов'язкових резервів, що розміщуються в НБУ, а також максимального розміру ризику на одного позичальника. Крім цього, здійснюється ліцензування банківської діяльності, інспектування банків і банківських установ та ін.

НБУ з метою стримування темпів інфляції використовує такі монетарні методи, як зміна обсягів рефінансування, відсоткових ставок по рефінансуванню, встановлення кредитних меж, резервних вимог та управління обігом державних цінних паперів. Так, ставки рефінансування з листопада 1994 р. по травень 1996 р. поступово зменшились з 300 до 63 %, у 2003 р. — 18,5 %;

6) збереження офіційних золотовалютних резервів і здійснення операцій щодо їх розміщення. Офіційні золоті резерви продовжують виконувати роль резервного активу міжнародних платіжних засобів, своєрідного страхового фонду. За необхідності держава продає його або дає під заставу для забезпечення позичок за ринковими цінами. В офіційних валютних резервах розвинутих країн у 1991 р. зберігалось 36 тис. т золота. Наприклад, золотий фонд Німецького федерального банку на початку 1995 р. становив приблизно 14 млрд нім. марок.

Свій золотовалютний запас починає активно формувати і Україна. У 2003 р. валютні резерви України становили понад 7 млрд дол.;

7) визначення курсу національної грошової одиниці щодо валют інших країн здійснюється шляхом валютної інтервенції (купівлі та продажу центральним банком або казначейством іноземної валюти залежно від курсу), а також девальвацій (зниження валютного курсу) і ревальвацій (його підвищення) валюти. Найважливішими умовами формування стабільного валютного курсу української грошової одиниці є відсутність або незначний рівень дефіциту державного бюджету, позитивне сальдо торговельного і платіжного балансів, сталість (відносна) цін та інші фактори. З посиленням ролі електронних грошей та вдосконаленням автоматизованої системи розрахунків роль центрального банку і виконувані ним функції змінюватимуться.

На основі банківської діяльності функціонує і розвивається банківський капітал.