ТОКВІЛЬ Алексіс (1805—1859), ТОЛСТОЙ Лев Миколайович (1828—1910), Філософія історії Бібліотека українських підручників

ТОКВІЛЬ Алексіс (1805—1859)

— французький історик, соціолог і політичний діяч. Основна праця "Про демократію в Америці" (1835). Філософські погляди Т. формуються навколо ідеї свободи, що стала стрижнем не тільки його творчості, а й життєдіяльності в цілому і значною мірою визначила перебіг його життя. Справжня і єдина доброчинність, за Т., заснована на свободі. Але любов до свободи, як наголошував він, аж ніяк не пов'язана з прагненням до привілейованого соціального статусу; вона аж ніяк не вичерпується ненавистю до рабства чи тягою до матеріального добробуту. Свобода, як гадав Т., самодостатня, є сама по собі благом, за яке слід боротися вперто, незважаючи на будь-які небезпеки й лиха, оскільки для рабства створений той, хто шукає у свободі щось, окрім неї самої. Народжений у сім'ї переконаних роялістів, будучи аристократом за походженням і вихованням, Т., з одного боку, відкидав елітаризм і був переконаний в історичній приреченості класичних форм монархічного та аристократичного ладу, традиційних форм індивідуалізму. З іншого ж боку, дійшовши висновку, що час привілеїв аристократії, що прирікала на несвободу діяльність суспільства, пройшов і з необхідністю настає епоха суспільств, атрибутивною рисою яких є соціальна рівність, Т. свідомо виступив ідеологом демократії. Водночас він добре бачив небезпеку встановлення демократії й соціальної рівності ціною знеособлення людини, втрати нею ініціативності, активності, індивідуальної свободи загалом. Саме це, ймовірно, мав на увазі Сент-Бьов, визначаючи відношення Т. до демократії "як шлюб за розрахунком, з необхідності, а не за коханням". Тому пошук шляхів і засобів оптимізації співвідношення свободи і рівності (чи нерівності), держави і суспільства загалом, політичної системи та окремої людини становить лейтмотив усіх політичних роздумів Т. Виступаючи принциповим супротивником будь-якого авторитарного режиму як форми відвертої деспотії, мислитель водночас застерігав від можливих негативних наслідків егалітаризму, зупиняючись, зокрема, на тих трьох, що сприяли утвердженню деспотії у деяких країнах Північної Америки. Так, по-перше, політична централізація у боротьбі за рівність проти привілеїв аристократії, переростаючи в адміністративну централізацію й бюрократизацію, призводить до різкого посилення влади держави, жорсткого регламенту останньою усіх сфер життя людей і придушення їх свободи. По-друге, буржуазна рівність, на думку Т., теж неминуче обертається індивідуалізмом, хай не традиційно аристократичного, а бюргерського штибу, що перетворює людей на байдужих обивателів, створюючи родючий грунт для деспотизму. Нарешті, характерна для індустріального суспільства прогресуюча гегемонія мас має своїм неминучим наслідком нівелювання людей і "рівність у рабстві". Особливу увагу Т. привертав суспільний устрій США, у рамках якого, на думку філософа, справжнє шанування індивідуальної свободи органічно поєднується з набагато повнішою, ніж у будь-якій європейській країні, рівністю громадян завдяки федеративній формі держави, регіональному розмаїттю, свободі політичних і громадянських організацій тощо. Ідеальним же, однак, Т. вважав лад, за якого, по суті, свобода людей грунтувалася б на їх соціальній рівності і, навпаки, їх суспільна рівність — на свободі кожного, на вільному визнанні кожним громадянином рівноправності усіх інших членів суспільства.

ТОЛСТОЙ Лев Миколайович (1828—1910)

— російський письменник, релігійний мислитель, філософ-мораліст. Світогляд зрілого Толстого формувався і розвивався під впливом Євангелія, деяких східних релігій (індуїзм, зороастризм, буддизм, даосизм, конфуціанство, іудаїзм тощо), філософів, релігійних мислителів та моралістів (Марка Аврелія, Епіктета, Сенеки, Ціцерона, Іоанна Златоуста, Фрациска Ассізського, Паскаля, Руссо, Ларошфуко, Канта, Сковороди, Шопенгауера, Емерсона, Торо тощо). Засновник релігійно-філософського вчення (так званого "толстовства"), спрямованого на вирішення смисложиттєвих проблем людського існування засобами нової, "істинної" релігії ненасильництва, добра, всезагальної любові. До систематичної розробки цього вчення Т. береться досить пізно — наприкінці 70 — початку 80-х, після пережитої ним глобальної духовної кризи. Втім уже в епілозі до роману "Война и мир" (1865—1969) він дає лапідарний, але вельми місткий, хоч і не в усьому послідовний виклад власної філософсько-історичної концепції, наріжні питання якої були поставлені ним в оповіданнях і повістях 60-х і повісті "Казаки". Не заперечуючи значення вільної й свідомої діяльності особи для розвитку суспільства, мислитель, однак, наголошує на ролі історичної необхідності, яка виявляється стихійною і несвідомою результантою різноспрямованих воль і дій великих мас людей. Реалізуючи себе як вільна істота у своєму особистому внутрішньому, духовному житті, у житті зовнішньому, стихійному, "ройовому", людина "неминуче виконує приписані їй закони", "слугує несвідомим знаряддям досягнення історичних загальнолюдських цілей". У царині зовнішнього життя, куди Т. включав економіку й політику, державу, культуру та церкву, свобода і мораль неможливі, бо тут кожне явище і дія зумовлені попередніми і є ланкою низки нейтральних у ціннісному плані каузальних взаємодій. Лише віддавши перевагу внутрішньому життю, людина може досягти свободи й жити за приписами внутрішніми, моральними. З кінця 70-х створює низку філософських та моралістичних праць — "Исповедь", "В чем моя вера?", "Царство божие внутри нас", "О жизни"; на початку 900-х — "Круг чтения", "На каждый день", "Путь жизни" тощо, в яких закладає підвалини філософії "толстовства", критикує державу й церкву як засоби гніту волі й творчих здібностей людини, формує образ бажаного світу, в якому гармонійно поєднувалися б природне й людське, а ідеали суспільства й особистості визначалися б засадами істини, добра і краси. Втілення цих ідеалів він пов'язував із встановленням спільного володіння землею, панування простого селянського способу життя, самозреченим служінням богові й людям і встановленням царства божого на землі. Але бога Т. тлумачив аж ніяк не ортодоксально, помітно розходячись з його конфесійним трактуванням, та грунтуючись на власному розумінні внутрішнього, духовного життя людини. Виявляючись у просторі й часі, бог, за Т., має позопросторовий, позачасовий, і зрештою, надіндивідуальний характер. Справді ж людське існування, пов'язане із встановленням божого царства на Землі є, за Т., життям роду людського загадом, окремим і позірним виявом якого є будь-хто з людей. Саме таке світове надіндивідуальне життя, вічну цілісність та гармонійну єдність духу й матерії, Т. і розглядає як бога, релігійне ж спасіння, залучення до вічного життя, царства небесного він бачить не як майбутній страшний суд, а як подолання своєї індивідуальної суб'єктивності й злиття з світовим, спільним загальнолюдським життям, що має здійснюватися персонально кожним віруючим "тепер і тут", в період його життя. Філософію ж, науку й мистецтво, він вважав загалом неспроможними відповісти на найкардинальніше питання — про сенс людського життя. Він пов'язує можливість його вирішення не із спеціальними студіями, а з ясним розумом, чистою совістю та іншими моральними чеснотами, наголошуючи, що тільки у царині етичній можливий справжній поступ знань — істинних, вірогідних і життєзначущих. Перед смертю скептицизм Т. набирає дедалі всеосяжнішого характеру, мислитель відмовляється від ідеалізації вже не лише культури, а й природи, землеробського способу життя й навіть праці та сім'ї, пов'язуючи християнський ідеал з поняттям нірвани, тлумаченої як небуття. Конститутивною для системи поглядів Т. є ідея ненасильства, трактованого як передумова та вияв всеохоплюючої любові, як чинник поступу суспільства в його справді автентичній формі — самовдосконалення аж до усвідомлення людьми позірної святості церкви, звільнення від хибних установок, переконань, ідеалів і вірувань. Будь-яку владу, зокрема державну, Т. вважав злом, яке необхідно долати мирним і пасивним ігноруванням, відмовою всіх членів суспільства від участі у політичній діяльності. Вплив ідей Т. на розвиток усієї світової культури був і залишається досить значним. Його релігійно-етичне вчення донині актуальне для духовних пошуків філософів Росії та країв Заходу і Сходу.