Творчість та героїчний ентузіазм., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Творчість та героїчний ентузіазм.

Героїчне як елемент життєдіяння людини у світі з'являється на ранніх стадіях розвитку людського суспільства. "В міфах та легендах воно вимірювалося масштабом майже непереборних бар'єрів, які створювалися богами або стихією, — зазначає В.А.Ромеиець. — Як тільки людина поставила над собою пантеон богів, вона відразу ж почала смертельну героїчну боротьбу з ними. Щоб ця боротьба була успішною, сама людина, наприклад в шумерській та грецькій міфології, повинна була стати рівною розумом і фізичною силою з богами".

За давньогрецькою міфологічною традицією героями постають казкові, міфічні, надреальні персонажі, які не належать до числа богів, проте могли походити від божественних батьків (Ахілл, Геракл). Вони являли певною мірою завершене уособлення в образі конкретної істоти тієї чи іншої здатності, вміння, що може перед-стояти або протистояти впливам божественної сили. Тому часто герої зображалися як напівбожественні істоти, що стоять на проміжному ступені між богом і людиною. Героями також вважалися люди, які після смерті продовжували здійснювати свої впливи (корисні або шкідливі), засновники міст (Мільтіад у Херсонесі Фракійському), заслужені законодавці (Солон), великі благодійники, прабатьки племен та общин (саме за іменем героя називали общину). Героями вважалися загиблі на війні (воїни Марафона), засновники філософських шкіл, видатні поети.

В міфології стародавніх греків героями також ставали колишні боги, що "опускалися до героїв" (Гікінф): отже, межі між богами та героями не були раз і назавжди визначеними. Герої допомагали в усіх державних та приватних подіях, за нещасть та хвороб, сприяли розвитку та захисту міст і житла, впливали на хід битв. Часто до героїв, що покровительству вал и певній місцині, зверталися як до богів, благаючи про захист чи настанову. Такі звичаї нагадують культ святих у християнстві. Культ героїв розвинувся з культу мертвих та поховального аристократичного культу мікенських часів. Могутність героя пов'язувалась з його гробницею, тому могили героїв часто знаходились на ринкових майданах або поряд з міською брамою. Останки героїв іноді доставлялися з чужини, аби забезпечити їхнє благословення; з цим пізніше пов'язувався християнський культ реліквій.

Той чи інший герой уособлював певне достоїнство. Так, Геракл вважався уособленням фізичної сили, мужності та відваги, переможцем, що врятував людей від страждань, поборником справедливості та добра. У цій функції римські цезарі ототожнювалися з героями, насамперед із тим же Гераклом. Філософи бачили в Гераклові прообраз людини, яка заслужила безсмертя завдяки своїм вчинкам у житті, повному трудів та звитяг, яка вибрала важкий шлях самозречення та доброчесності. Геракл вважався також носієм культури, здоров'я та покровителем атлетизму. Прометей — як у давньогрецькій міфології, так і у філософських та культурологічних дослідженнях сучасності — постає покровителем вогню, ремесел та мистецтв, який відкрив людям ці цінності. Він став символом прогресу, творчих сил людства, а "викрадення вогню" символізувало віру в науку та майбутнє. Прометей вважався свідомим борцем та бунтарем, що несе допомогу людям, титаном, який ненавидить тиранію і бореться з нею заради блага людей. З одного боку, Прометей — це герой, надлюдина, з іншого — символ людської долі страждати та протистояти цим стражданням. У той же час Прометей — уособлення божественно створюючої діяльності, і цей образ неодноразово відтворювався митцями.

Досить трагічною постає доля самих героїв у стародавніх міфах. Нерідко вони сплачують власним життям за звершену дію або допущену необережність. Геракл спалює себе, щоб припинити страшні тілесні муки від одежі, отруєної Деянірою. Осліплений Самсон руйнує палац і гине разом із ворогами, що перебували у ньому. За викрадення вогню Прометей був прикутий до скелі у Колхіді, і орел удень поїдав печінку Прометея, яка за ніч відновлювалася, і тортури повторювалися знову. Сизіф, що обманув смерть (Танатос), закував і тримав її в полоні, був змушений вічно підіймати на гору важкий камінь, який з вершини щоразу скочувався вниз. Ніоба, дружина царя Фів Амфіона, горда від своєї могутності та материнського щастя (адже мала сім синів та сім дочок), насміхалася над богинею Лето, що мала тільки двох — Аполлона та Артеміду. За це діти її були вбиті стрілами Аполлона та Артеміди. Від горя Ніоба скам'яніла і була перетворена Зевсом на скелю, що постійно стікає сльозами на вершині гори Сі піл. Образ Ніоби став у грецькій міфології символом погірдливості, а також уособленням нестерпного страждання.

"Кара, що її несуть герої, — пише В.А.Роменець, — іманентна для їхніх героїчних учинків, тому що вони з точки зору встановленого богами порядку прагнуть зруйнувати усталений звичай. Саме надзвичайно сильна акцентуація в міфології на винайдені кари свідчить про те, що в діях героїв їхні норми поведінки перетворюються на новий правовий порядок, що включає і моральний смисл. Ось таке перетворення окремих подвигів героїв у морально-правовий порядок є важливим аспектом, зокрема грецької міфології. Так чи інакше боги йдуть на примирення з тим, що створив герой і приймають його в свій сонм на Олімпі".

Отже, в міфологічній творчості людина створює певний ореол героїчного, елементами якого є надзвичайність, ідеальність (як вищий ступінь позитивного вияву чогось), визнаність, а поряд із цим — стражденність, спокутування і знову визнаність, проте вже іншого, божественного рівня. Творення героїчного є природним виявом сутності людського існування як такого, що має духовний зміст, а отже спрямовується людиною на певні духовні ідеали, ідеї, цілі. У творенні героїчного безпосередньо відображаються здатність та необхідність власне ціннісного відображення людиною світу (і зовнішнього, і внутрішнього). Людина створює певний ідеал, взірець, еталон життєдіяння у світі — життєдіяння активного, продуктивного, величного (щодо масштабу здійснених перетворень). Ідеться вже не лише про еталони ідеального характеру — уявлення про певні ціннісні орієнтири недійового, непрактичного змісту: наприклад про "красу як таку", "фізичне здоров'я як таке", "людяність як таку". Йдеться про певний спосіб життєдіяння, форму життєвої активності, які відповідають ідеальним прагненням людини і в той же час безпосередньо втілюють ці прагнення в реальність. Героїчне виникає в протистоянні існуючим звичаям, межам, рамкам житгєдіяння людини, у можливості виявити свій протест, довести можливість іншого, більш продуктивного способу життєдіяння на противагу непродуктивному.

Водночас героїчне сприймається як щось недосяжне або вибірково притаманне, певною мірою "аристократичне" (за М.О.Бердяєвим). Це взірець, до якого можна йти все життя і знати, що ніколи не досягнеш його. Проте вже самим намаганням людина стверджує свою потенціальну спорідненість взірцеві — привабливому, надихаючому, спонукаючому до відповідної активності.

Творення героїчного в культурній історії людства постає у двох формах: 1) як міфотворчість — духовно-художня, релігійно-філософська та інша діяльність, насамперед як пізнавально-зображувальна, пояснююча та орієнтуюча; 2) як життєтворчість — коли йдеться про індивідуальне життя конкретної людини, про вибудову власного способу життєдіяння у відповідності з уявленням про героїчний спосіб існування. І це вже є реально-практична діяльність людини у світі, в якій повною мірою виявляється та розгортається її потенціал перетворення щодо явищ як зовнішнього, так і внутрішнього світу.

Коли людина здатна здійснювати вчинок як поступ, як перетворення норми, як ствердження нового, що надалі стає здобутком не лише її власного досвіду, а й інших людей, суспільних груп і т.д., життєдіяння цієї людини набуває певних ознак героїчного, яке, в свою чергу, має різні рівні виявлення (первинні, серединні, вершинні тощо). Незалежно від того, в якій сфері людина виявляє ці ознаки — професійній, суспільної взаємодії, індивідуального саморозвитку і т.д., — надбання її індивідуального досвіду можуть отримати статус культурно-історичної цінності і, ставши результатом індивідуальних героїчних зусиль, збагатити героїчний досвід людства в цілому. Адже, за словами Е.Гуссерля, саме "окремі особистості створюють нове людство" — особистості, що здатні на поступ, вихід за межі, на поєднання ідеалу з реальністю власного життя.