ТЕОРІЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ, Біологічний погляд, Психологічний погляд, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

ТЕОРІЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

Біологічний погляд

Деякі з перших спроб пояснити злочинність були суто біологічними за своїм характером. Італійський кримінолог Чезаре Ломброзо, що працював у 1870-і роки, вважав, що кримінальні типи можна розпізнати за формою черепа. Він погоджувався, що суспільство може впливати на формування кримінальної поведінки, але розглядав більшість злочинців як біологічно дегенеративних або дефективних. Ідеї Ломброзо давно були безнадійно дискредитовані, але подібні погляди висувалися знову й знову. Інший популярний метод, за допомогою якого намагалися продемонструвати вплив спадковості на злочинні тенденції, полягав у вивченні родоводів. Але це фактично не доводить впливу спадковості, бо неможливо відокремити успадковані впливи від середовищних.

Одна з пізніших теорій розрізняла три головні види людської тілесної будови і проголошувала, що один із них безпосередньо пов'язаний зі схильністю до правопорушень. Мускулисті, активні типи (мезоморфи), твердила теорія, імовірніше стають злочинцями, ніж типи тендітні (ектоморфи) або гладші (ендоморфи) (Sheldon, 1949; Glueck and Glueck, 1956). Подібні погляди також широко критикувалися. Навіть якби справді існував якийсь зв'язок між будовою тіла та злочинними нахилами, це не мало б жодного стосунку до впливу спадковості. Люди мускулистого типу можуть бути схильними до всіляких правопорушень тільки тому, що вони дають нагоду застосувати свою силу. Більше того, майже всі дослідження в цій галузі обмежувалися середовищем неповнолітніх злочинців у виправних закладах, і не виключено, що грубші, атлетичні на вигляд правопорушники мають більше шансів бути направленими в такі виправні заклади, аніж тендітні й худорляві.

Деякі індивіди можуть бути схильні до дратівливості й агресивності, а це може іноді спонукати їх до фізичного нападу на інших. Проте ми не маємо переконливих доказів, що такі риси особи передаються в спадок, а якби й передавалися, їхній зв'язок зі злочинними нахилами може бути тільки дуже віддалений.

Психологічний погляд

Як і біологічні пояснення, психологічні теорії злочинності пов'язують ц з певними типами особистості. Деякі дослідники висловлювали припущення, що аморальна, психопатична особистість розвивається в меншості індивідів. Психопати — це замкнені в собі, позбавлені емоцій характери, що вдаються до насильства заради самого насильства.

Індивіди з психопатичними рисами іноді справді чинять насильницькі злочини, але з поняттям психопата пов'язано чимало проблем. Аж ніяк не очевидно, що психопатичні риси обов'язково мають бути кримінальними. Майже всі дослідження осіб з такими характеристиками обмежувалися колом засуджених в'язнів, а особистості таких людей, як правило, подаються в негативному світлі. Якщо ж ми описуємо ці самі характеристики під позитивним кутом зору, цей тип особистості має зовсім інший вигляд, і навряд чи є якісь підстави вважати, що такі люди від природи наділені злочинними нахилами. Якби ми справді захотіли пошукати психопатичних індивідів для свого дослідження, нам слід було б опублікувати в газеті таке оголошення (Widom and Newman, 1985):

"ЯКЩО ВИ ЛЮДИНА АВАНТЮРНОЇ ВДАЧІ...

Дослідник бажає сконтактуватися з авантюрними, безтурботними людьми, схильними жити цікавим імпульсивним життям. Якщо ви з тих, хто готовий прийняти будь-який виклик, зателефонуйте 337-ХХХХ у будь-який час".

Такі люди можуть виявитися мандрівниками, шпигунами, азартними гравцями або просто знудженими від монотонності повсякденного життя. Вони можуть бути готові вкинутися в якусь злочинну авантюру, але з не меншою ймовірністю вони шукатимуть нагоди докласти своїх сил та енергії в суспільно прийнятний спосіб.

Психологічні теорії злочинності можуть, у ліпшому випадку, пояснити лише деякі аспекти злочину. Тоді як декотрі злочинці справді. мають риси характеру, які відрізняють їх від решти населення, малоймовірно, що такими рисами наділена більшість злочинців. Існує безліч різновидів кримінальних діянь, і дарма припускати, що ті, хто їх чинить, мають якісь специфічні психологічні характеристики. Навіть якщо ми обмежимо свій розгляд однією категорією злочинів, таких як насильницькі, тут можна виділити чимало різних обставин. Такі злочини здійснюються як одинаками, так і організованими групами. Малоймовірно, щоб психологічні нахили людей, які діють самостійно, мали багато спільного з психологічними нахилами членів згуртованої банди. Навіть якби нам вдалося пов'язати певні відмінності з певними кримінальними характеристиками, ми не могли б довести, що причинна залежність спрямована саме в той бік, а не в протилежний. Цілком імовірно, що саме зв'язок із кримінальною бандою впливає на зовнішність або вдачу людини, а не вдача або зовнішність формують кримінальну поведінку.