ІНСТИТУТИ СОЦІАЛЬНІ , Філософія історії Бібліотека українських підручників

ІНСТИТУТИ СОЦІАЛЬНІ

— поняття, запроваджене Г. Спенсером для характеристики основних підсистем суспільства як цілісного і водночас внутрішньо структурованого складного утворення. Грунтуючись на розумінні суспільства як своєрідного організму, Спенсер тлумачив I.с. як властиві означеному організму і внутрішньо пов'язані між собою органи, що виконують важливі життєві функції регулювання та стабілізації соціальних процесів і підтримання стану їх взаємозбалансованості. Спенсер виділяв три основні типи І.с: 1) ті, що забезпечують продовження людського роду (шлюб, сім'я); 2) розподільчі (економічні); 3) регулятивні (релігія, політичні організації тощо).

З плином часу уявлення про I.с. істотно змінилися, але саме поняття міцно і широко увійшло у науковий вжиток. Нині I.с. розглядається як багатовимірне і стійке суспільне утворення, найважливішими складовими якого є: а) притаманний відповідному I.с. рівень, різновид чи локалізовані формоутворення суспільної свідомості, що можуть характеризуватися наявністю специфічних для них знань, концепцій, теорій, поглядів, переконань, принципів тощо; б) сукупність властивих даному І.с, форм діяльності; в) система характерних для нього відносин, взаємин і стосунків між людьми; г) стійкий комплекс формальних і неформальних правил, цінностей, норм, установок та інших притаманних I.с. регулятивів, що взаємоузгоджують форми діяльності й відносин між людьми у відповідній системі соціальних ролей та статусів; д) специфічна для певного I.с. мережа організацій, закладів та установ.

Інституалізація життєдіяльності суспільств, міра втілення в їхніх системах I.с. тих чи тих цінностей, ступінь інтерналізації інститу-ціональних функцій і ролей в мотиваційні структури членів суспільства постає одним із істотних показників рівня самоствердження та самореалізації відповідних історичних культур чи цивілізацій. За сферами дії та функціями I.с. поділяються на реляційні, що визначають рольову структуру суспільства за найрізноманітнішими засадами — від віку й статі до особливостей задатків, здібностей та фаху; регулятивні, які визначають припустимі межі незалежних щодо суспільних норм дій, спрямованих на реалізацію індивідуальних чи групових потреб, інтересів і цілей та карні санкції за порушення цих меж; культурні, пов'язані із суспільною психологією, ідеологією, релігією, філософією, мистецтвом, освітою тощо; інтегративні, тобто такі, що відповідають за належне виконання соціальних ролей, відповідальних за забезпечення інтересів та цілей історичних спільнот і суспільств як цілісностей.

У певному ракурсі зміна соціальної системи постає як модифікація І.С., що відбувається внаслідок сукупної дії ендогенних, внутрі-інституціональних та екзогенних, зовнішніх, чинників за домінантної ролі у певних конкретно-історичних обставинах, одного з двох видів детермінант. У процесі переходу суспільств від доіндустріальної стадії до індустріальної та постіндустріальвої традиційні I.с. поступаються місцем сучасним. Якщо традиційні I.с. визначаються передусім аскриптивністю і партикуляризмом, тобто грунтуються на жорстко заданих ритуалом та звичаєм правилах дії та поведінки чи родинних зв'язках, то в новітніх суспільствах домінуючими стають I.с., що забезпечують інтерналізацію цінностей компетентності, незалежності, особистої відповідальності й раціональності, роблять можливим вільніший моральний і психологічний вибір з боку індивідів. Це призводить, однак, і до піднесення ступеня аномічності суспільних систем, атомізації осіб, їх взаємного дистанціювання. Таким чином, і ці процеси мають вельми складний, суперечливий характер.