ЗЛОЧИННІСТЬ І СТАТИСТИКА ЗЛОЧИННОСТІ, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

ЗЛОЧИННІСТЬ І СТАТИСТИКА ЗЛОЧИННОСТІ

Скільки злочинів насправді відбувається і які найузвичаєніші види кримінальних правопорушень? Щоб відповісти на ці запитання, нам треба переглянути дані офіційної статистики злочинності. Оскільки такі дані регулярно публікуються, то, здавалося б, дуже просто визначити рівні злочинності, але це припущення хибне. Статистичні дані про злочинність та правопорушення — ці цифри чи не найменш сумнівні з усіх офіційних даних щодо соціальних питань.

Найголовнішим недоліком, який впливає на достовірність офіційної статистики, є те, що вона включає тільки злочини, зареєстровані поліцією. Між можливим злочином та його поліційною реєстрацією існує довгий ланцюг проблематичних рішень (див. мал. 8.1). Про більшість злочинів і передусім про дрібні крадіжки люди ніколи не повідомляють до поліції. До того ж кожен громадянин має власний погляд на те, що вважати злочином і про що слід повідомляти в поліцію. Але й з тих злочинів, про котрі стало відомо поліції, не всі стають надбанням статистики; наприклад, поліція може поставитися скептично до вірогідності одержаної інформації про скоєні злочини. Дослідження показують, що до поліції не надходять відомості принаймні про половину серйозних злочинів, включаючи зґвалтування, пограбування та напади з метою завдати тяжкого тілесного ушкодження.

Бюро перепису населення в Сполучених Штатах із 1973 р. здійснює вибіркове опитування 60 тисяч родин, щоб визначити кількість жертв певних злочинів, скоєних за попередні півроку. Це дослідження, яке дістало назву "Національне опитування з проблем злочинства" (National Crime Survey), підтвердило, що багато серйозних злочинів не фіксується. Найчастіше поліцію повідомляють про комерційні пограбування (86 відсотків) і найрідше про домашні крадіжки вартістю менш як у 50 доларів (15 відсотків). До "Британських оглядів злочинності" (БОЗ), опублікованих у 1982—1984 pp., ми не мали офіційної оцінки незареєстрованих злочинів в Сполученому Королівстві. Зразки незареєстрованих злочинів у Британії, як то засвідчують дані БОЗ, майже тотожні результатам, одержаним в Америці.

Ми не можемо визначити істинний рівень злочинності, просто додавши до офіційного звіту поліції відсоток не повідомлених злочинів, бо різні місцеві відділки мають зазвичай повідомляти про це кожен по-своєму. Деякі з них фіксують значно менше злочинів, ніж інші, або через свою неефективність, або задля того, щоб їхні показники числа арештів не виглядали надто низькими. Британський уряд регулярно публікує ""Загальний огляд стану сімей" на основі вибірки сімей у загальнонаціональному масштабі. Цей огляд містить результати опитувань про домашні крадіжки 1972, 1973, 1979 і 1980 pp. Кожна опитувана сім'я мала пригадати всі домашні крадіжки, які сталися за попередні дванадцять місяців. Дані опитувань, опубліковані 1981 p., засвідчили, що між 1972 і 1980 роками кількість крадіжок була майже на стабільному рівні, але офіційна британська кримінальна статистика, спираючись на підрахунок кількості злочинів,

Причини, з яких поліцію не повідомлено про злочин

про які було заявлено в поліцію, показала зростання на 50 відсотків (Bottomley and Pease, 1986, pp. 22—23). Це зростання, очевидно, пояснювалося підвищенням громадської уваги до проблем злочинності, що спричинило більшу кількість звернень до поліції,- а також значно ефективнішими способами збирання розроблених поліцією даних.

Виходячи зі статистики злочинів, про які повідомлялося в поліцію, рівні злочинності у Британії зростали більш-менш безперервно протягом більш як півстоліття. До 1920 р. в Англії та у Велсі щороку реєструвалося близько 100 тисяч злочинів. Це число досягло 500 тисяч у 1951 р. і становило понад 5 мільйонів на 1991 р. Таким чином, сьогодні поліція реєструє щороку понад дев'ять правопорушень на кожну сотню людей. Ми знаємо, що в Північній Ірландії набагато вищий рівень тероризму, але, згідно з статистикою поліції, загальний рівень злочинності там помітно нижчий, ніж у Англії та у Велсі, бо там на кожну сотню людей припадає тільки 4 правопорушення (див. мал. 8.2). Згідно з офіційною статистикою, рівень насильницьких злочинів різко зріс за два останні десятиріччя. Дані "Британських оглядів злочинності" також засвідчують, що від 1981-го до 1991 року злочинів проти власності стало більше на 95 відсотків, тоді як злочинів проти особи — лише на 21 відсоток. Здається, існує дуже тісний зв'язок між цим зростанням рівня злочинності та зростанням кількості безробітного чоловічого населення. Безробітні молоді чоловіки віком від 16 до 29 років широко представлені в обох категоріях злочинів. Регіональний аналіз дає додаткове підтвердження цього зв'язку. Найбільші осередки безробіття в країні, такі як Мерсісайд, Великий Манчестер, Західні Центральні графства, Південний Велс та Великий Лондон, е водночас і темними плямами злочинності (Wells, 1995).