Власність на робочу силу. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Власність на робочу силу.

Оскільки робоча сила є сукупністю різних якостей людини, які вона застосовує у процесі праці, то власність на робочу силу конкретизується у певній сукупності економічних відносин з приводу формування і привласнення фізичних і духовних (розумових, організаційних, творчих тощо) властивостей і здібностей людини.

Власність на робочу силу — система відносин економічної власності мім найманими працівниками, підприємцем І державою з приводу формування робочої сили та привласнення її результатів у всіх сферах суспільного відтворення.

У власності на робочу силу виокремлюють економічний та юридичний аспекти. Оскільки за капіталізму людина е юридично вільною, то правовий аспект власності на робочу силу означає її право на володіння, розпоряджання і користування робочою силою, або право власності. Після продажу на ривку робочої сили право розпоряджання цим товаром переходить до капіталіста. Отже, юридична власність на робочу силу частково розподіляється між найманими працівниками і капіталістом.

Економічний аспект вартості робочої сили розкривається в процесі формування і привласнення цього специфічного товару у всіх сферах суспільного відтворення. Привласнення робочої сили капіталістом у процесі безпосереднього виробництва виражається у тривалості робочого дня, тижня, місяця, в інтенсивності праці тощо. У розвинутих країнах останніми десятиліттями зростає привласнення організаторських здібностей найманих працівників при їх залученні до управління підприємством. Привласнення найманим працівником частини своєї робочої сили у сфері безпосереднього виробництва теоретично виражається в категорії "необхідний продукт", проте її кількісні параметри точному виміру не піддаються.

У сфері безпосереднього виробництва основними суб'єктами привласнення робочої сили є наймані працівники і капіталісти (іноді менеджери вищої та середньої ланок). Об'єктом привласнення є і робоча сила підприємця, менеджера вищої ланки, яка не відчужується, результати їх праці привласнюються саме ними і частково державою. Опосередковано суб'єктом привласнення найманої робочої сили у сфері безпосереднього виробництва є і держава (шляхом законодавчого становлення робочого дня, тривалості відпусток та ін.). В інших сферах суспільного відтворення здійснюється безпосереднє привласнення результатів праці, різних форм необхідного і додаткового продукту (заробітної плати, різних видів прибутку, земельної ренти). Безпосередніми суб'єктами цих відносин є наймані робітники, підприємці (менеджери вищої ланки) і держава.

Держава привласнює частину необхідного і додаткового продукту через механізм оподаткування. Відносини власності на робочу силу у цій сфері можуть послаблювати або посилювати процес привласнення робочої сили у сфері безпосереднього виробництва. Це залежить насамперед від величини особистого подохідного податку (який фактично перетворився на податок на заробітну плату). Так, місячний бюджет японського робітника (разом з дружиною, двома дітьми) приблизно на 50 % перевищує аналогічний американський, тому що у формі податку американець виплачує зі своєї заробітної плати приблизно вдвічі більші суми.

Ще більш опосередковані відносини з приводу привласнення робочої сили виникають у сфері обміну і споживання. Вони встановлюються через ціновий механізм на товари і послуги широкого вжитку. Водночас у цій сфері відбувається продаж робочої сили, при якому такі відносини формуються безпосередньо, зазнаючи впливу попиту і пропозиції на ринку робочої сили. Отже, на рівні явища економічна власність на робочу силу також розподіляється між різними суб'єктами у різноманітних прямих та опосередкованих формах.

Незважаючи на наявність різноманітних форм привласнення робочої сили, зростання соціальних витрат держави на її відтворення тощо, єдиним власником цього товару залишається найманий працівник. Це зумовлено тим, що: 1) витрати підприємців і держави на відтворення робочої сили спричинені насамперед потребами самого технологічного способу виробництва, зокрема досягнутим рівнем розвитку техніки, технології, інформації; 2) підвищення якості робочої сили та ефективності праці, які досягаються при цьому, служать джерелом створення більшої маси новоствореної вартості, в тому числі додаткової, а складніша і висококваліфікована робоча сила є основним фактором синергічного ефекту; 3) джерелом соціальних витрат держави є передусім податкові вилучення із заробітної плати; 4) зростання витрат великих корпорацій і держави на відтворення складнішої робочої сили високої якості свідчить про посилення ролі колективного характеру відтворення особистісного фактора; 5) від якості роботи значною мірою залежить конкурентоспроможність країн на світовому ринку, можливість привласнювати через механізм світових цін частину новоствореної вартості, утвореної найманими працівниками інших країн з нижчою продуктивністю праці.