БІДНІСТЬ І НЕРІВНІСТЬ, Що таке бідність?, Бідність сьогодні, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

БІДНІСТЬ І НЕРІВНІСТЬ

Значна кількість людей у Сполученому Королівстві існує в умовах бідності, десь на самому дні класової системи. Багато з них погано харчуються й живуть у антисанітарних умовах, маючи значно меншу середню тривалість життя, аніж більшість населення. Проте заможніші люди рідко мають чітке уявлення про масштаби бідності.

Це не новий феномен. 1889 р. Чарлз Бут опублікував працю, де показав, що третина лондонців жили в жахливій убогості (Booth, 1889). Громадськість була шокована. Як могло статися, що в країні, яка на той час була, мабуть, найбагатшою в світі, в самому центрі неозорої імперії, так широко розповсюдилася бідність? Книжку Бута використав його однофамільник Вільям Бут, генерал Армії Спасіння. Його книжка "Сутінки над Англією, та де вихід?" (Booth, 1970, перше видання 1890 р.) починається цифрами, взятими з розрахунків Чарлза Бута, які показували, що в Лондоні живуть 387 тисяч "дуже бідних" людей, 220 тисяч — "на межі голодної смерті" й 300 тисяч таких, що "помирають з голоду". За рік було продано майже чверть мільйона примірників книжки Вільяма Бута, так зумів він заполонити уяву громадськості. Він стверджував, що масштаби бідності можна радикально зменшити за допомогою практичних програм реформування та соціальної допомоги.

Що таке бідність?

Як визначити бідність? Зазвичай проводять різницю між виживанням, або абсолютною бідністю, і відносною бідністю. Чарлз Бут був одним з перших, хто спробував запровадити послідовний стандарт бідності виживання, що означає відсутність основних параметрів здорового існування — достатньої їжі та даху над головою, які вможливлюють ефективне фізичне функціонування тіла. Бут припустив, що ці параметри будуть одними й тими самими для людей однакового віку та фізичного складу, що живуть у будь-якій країні. Це поняття досі широко застосовується при аналізі бідності в будь-якому реґіоні світу.

Визначення бідності під поглядом параметрів фізичного існування мають чимало неадекватностей, зокрема, коли формулюються як специфічний рівень доходу. Єдиний критерій бідності, якщо встановити його не досить високо з урахуванням можливостей певного пристосування під конкретні умови, часто створюватиме таку ситуацію, коли певні індивіди опиняться вище лінії бідності, тоді як їхній доход не покриватиме навіть основні потреби фізичного існування. Наприклад, у деяких реґіонах країни життя буває значно дорожчим, ніж у інших. До того ж оцінка бідності з погляду прожиткового мінімуму не бере до уваги тиск життєвих стандартів, які повсюди зростають. Набагато реалістичнішим буде пристосовувати уявлення про рівень бідності до норм та сподівань, які змінюються в суспільстві разом з економічним розвитком. Більшість населення світу живе в оселях, де немає ні ванни, ні душу; але навряд чи можна не розглядати водогін як доконечну потребу в будь-якому індустріалізованому суспільстві. Проте з формулюваннями поняття відносної вбогості виникають складні проблеми. Тут теж широко застосовуються критерії доходу, але вони приховують неоднаковість у фактичних потребах різних людей.

Бідність сьогодні

На відміну від Сполучених Штатів та багатьох інших країн, де встановлюється офіційний "рівень бідності", у Британії уряд не дає власного тлумачення бідності.

В дослідженнях, які здійснювалися у Сполученому Королівстві, зазначалося, що кожен, хто має прибуток на рівні або нижче рівня додаткових виплат, живе "в бідності". "Додаткові виплати" надавалися людям, чий прибуток не досягав рівня, що вважався необхідним для виживання. Ті, хто мав доходи, які складали від 100 до 140 відсотків рівня додаткових виплат, визначалися як такі, що "живуть на межі бідності". Додаткові виплати більше не існують, але останні цифри досі пов'язують нас із періодом, коли вони застосовувалися.

Кількість людей, які живуть у бідності або на межі бідності, разюче зростала протягом 1980-х років. У 1979 р. 6 мільйонів людей, 12 відсотків населення, підпадали під першу категорію, а 22 відсотки до двох категорій сукупно. На 1987 рік ці цифри відповідно зросли до І9-й і 28 відсотків; 10 мільйонів людей жили в бідності, а ще 5 додаткових мільйонів на її межі (Blackburn, 1991). Таке велике зростання в двох категоріях стало наслідком зростання безробіття за цей період.

Хто вони — бідні? Люди з таких категорій особливо часто живуть у бідності: безробітні, ті, хто працює неповний робочий день або чиє службове становище нестабільне, люди старшого віку, хворі та інваліди, ті, що живуть у дуже великих родинах і/або в сім'ях з однією матір'ю (або батьком). Близько половини всіх старих пенсіонерів живуть у бідності. Багато людей, які, можливо, одержували цілком пристойну платню, коли працювали, по виході на пенсію починають одержувати значно менше. Сім'ї без батька, де всі турботи лягають на плечі матері, значною мірою поповнюють ряди бідняків. Високий рівень безробіття в 1980-х та на початку 1990-х років навряд чи зменшиться в близькому майбутньому, і тривале безробіття головних годувальників та їхніх дітей призводить до зубожіння дедалі більшого числа сімей.

Частка дітей (до п'ятнадцяти років), які живуть у сім'ях, чиї прибутки складають менш як 50 відсотків від середнього національного (один зі способів визначення бідності), зросла за останні роки. В 1979 р. десять відсотків дітей жили в таких сім'ях. На 1991 р. ця частка зросла до 31 відсотка. Розглядаючи це та інші дослідження,

Вінод Кумар доходить висновку, що "аналіз даних, що базується на різних вимірах бідності, показує на існування непомилнової тенденції, що веде до різкого зростання кількості дітей, що живуть у бідності" (Kumar, 1993, р. 187).

Найважливіші фактори, які впливають на поширеність дитячої бідності, — це високий рівень безробіття, збільшення пропорції низькооплачуваних посад у економіці та зростання кількості сімей без одного з батьків.