Становлення та розвиток інтеграційних процесів, Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. Бібліотека українських підручників

Становлення та розвиток інтеграційних процесів

Новим явищем післявоєнного економічного та політичного життя стали інтеграційні процеси. Саме слово інтеграція означає зближення, зрощення, з'єднання. Тенденції до економічної інтеграції намітилися ще з початку XIX століття. Зростання продуктивних сил та поява нових технологій після Першої світової війни поставили питання про практичну реалізацію ідеї інтеграції, насамперед у Європі. Однак лише після Другої світової війни вона набула конкретних форм і почала втілюватися в життя, чому сприяли як політичні, так і економічні чинники. Важливу роль у цьому відіграло, зокрема, франко-німецьке примирення, що стало надійною політичною віссю нової Європи.

Першою віхою на шляху до європейської інтеграції було утворення в 1951 р. Європейського об'єднання вугілля і сталі, членами якого стали Італія, Франція, ФРН та країни Бенілюксу. В 1957 р. ці ж країни підписали договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС або "Спільний ринок", з 1992 р. — Європейський Союз (ЄС)). Пізніше до ЄЕС увійшли також Велика Британія, Данія, Ірландія (1973), Греція (1981), Португалія й Іспанія (1986), Австрія, Швеція та Фінляндія (1995). Мета організації — поступове усунення всіх обмежень між країнами-учасницями щодо вільного пересування осіб, капіталів, послуг. Передбачалося також зближення законодавчих норм країн-учасниць, уніфікація податкових систем. Однією з головних причин активізації інтеграційних процесів була необхідність поглиблення міжнародного поділу праці. Важливими чинниками, що сприяли розвитку економічної інтеграції, були досягнення науково-технічної революції, становлення та зміцнення прав людини як державного й суспільного пріоритету. Європейська економічна інтеграція не була породженням суб'єктивної волі якоїсь однієї особи чи групи осіб (де Голля, Аденауера та ін.). Інтеграційний процес починається там, де постають певні об'єктивні умови. У Західній Європі були готовність партнерів до багатостороннього співробітництва, високий рівень виробництва, добре відпрацьована система економічної свободи та вільного підприємництва, а демократія стала нормою усіх сфер життя. Водночас ринкова свобода великого економічного простору може реалізовуватися на принципах, вільних від будь-яких політичних амбіцій та прагнень. Непорушним законом інтеграції є повага до національно-державних інтересів кожної країни-учасниці. Без цих складових всяка інтеграція виявилася б фікцією. Крім усього іншого, європейська інтеграція викликана переливанням через національні кордони великої товарної маси, що об'єктивно вело до руйнування митних кордонів. Для поглиблення розвитку економіки необхідно було зняти митні бар'єри. Це стало аксіомою для країн-учасниць. "Спільний ринок" став найбільш процвітаючим та життєздатним інтеграційним утворенням.

Менш ефективною виявилася утворена в 1960 р. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), куди увійшли Австрія, Велика Британія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція. Після виходу з ЄАВТ у 1973 р. Англії та Данії, у 1986 р. — Португалії, а в 1995 р. — Австрії і Швеції, які вступили до "Спільного ринку", в Європейській асоціації вільної торгівлі залишилося чотири члени: Норвегія, Ісландія, Швейцарія та Ліхтенштейн. З 1984 р. вона співпрацює з ЄЕС.

Спроби інтегрувати соціалістичні країни Східної Європи привели до утворення наддержавної економічної структури, — так званої Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), — яка нічого спільного не мала з нормальною інтеграцією.

Таким чином, європейська інтеграція у формі "Спільного ринку" була породжена об'єктивними умовами економічного розвитку вільної ринкової економіки. Вона сприяє розвиткові виробництва в цілому і кожного члена-учасника економічного об'єднання зокрема. А тому є життєвою і необхідною.