Закономірності історії своєрідність і основні виміри дії, Закономірності історичного процесу: постановка проблеми, Три ракурси розгляду закономірностей історії, Закономірності історії: традиційний підхід, Історичні закономірності: сучасний стан вивчен

Розділ 7. Закономірності історії своєрідність і основні виміри дії

До наріжних завдань філософії історії належать: з'ясування специфічності закономірностей історичного процесу, їх типологізація і виявлення особливостей дії кожного з різновидів таких тенденцій та закономірностей.

7.1. Закономірності історичного процесу: постановка проблеми

7.1.1. Історичні закономірності: сучасний стан вивчення

На сучасному етапі дедалі відчутнішою стає обмеженість домінуючого у нашій філософсько-історичній, соціально-філософській та філософсько-соціологічній літературі лінійного одновимірного підходу до закономірностей історії, прагнення уніфікувати погляди численних дослідників і обов'язково привести їх до спільного знаменника. Будучи органічним породженням командно-адміністративної системи і зорієнтованою на жорстке підпорядкування суспільної науки потребам, інтересам і цілям політики, подібна уніфікація дедалі помітніше розходилася з вимогами об'єктивного дослідження номо-логічних питань суспільного розвитку.

7.2. Три ракурси розгляду закономірностей історії

Крах колишнього СРСР — етакратичного устрою з виявами тоталітарного характеру, в якому суспільствознавці, як правило, були змушені працювати за лакейським принципом — "чого бажаєте?" і видавати саме бажані етакратії, а не об'єктивно істинні результати, дав можливість дослідникам зняти "уніформу". Зокрема, й у вивченні законів та закономірностей історії. Нині, нарешті, з'явилася можливість не обмежувати вивчення закономірностей історичного процесу та законів історичної науки лише аспектом, який виходить на політику і управління, а розглянути їх різнобічніше. Завдяки цьому можливим стало і врахування давно назрілої необхідності аналізу закономірностей історичного процесу не в одному, як раніше, а в трьох основних напрямах, чи вимірах. Відповідно з'явилися й необхідні передумови для виділення і з'ясування особливостей дії основних різновидів (тилів) означених закономірностей.

Перший — традиційний, класичний. Другий можна умовно позначити як некласичний, пов'язаний з розкриттям нелінійної природи закономірностей розвитку, будови і функціонування певної історичної цілісності, наприклад, того чи іншого конкретного суспільства як складної нерівноважної органічної системи. І, нарешті, третій підхід

— назвемо його в робочому порядку філософсько-антропологічним,

— спрямований на з'ясування своєрідності закономірностей історії, виходячи не з соціального цілого, а з людини, особистості.

У вітчизняній соціально-філософській літературі розроблявся переважно перший аспект номологічної проблематики. Другий же в кращому разі декларувався за відсутності реальних розробок, а третій — взагалі пройшов, по суті, "поза спиною свідомості" дослідників.

7.3. Закономірності історії: традиційний підхід

7.3.1. Колорит Просвітництва

У рамках першого з трьох зазначених напряму закони історичного процесу розглядаються власне у традиціях Просвітництва. Причому, Просвітництва не тільки й не стільки у його традиційному розумінні, скільки, можливо, у тому його значенні, якого воно набуло у провідних представників так званої Франкфуртської школи філософії та соціології — Теодора Адорио і Макса Хорхаймера. Зокрема у їхній відомій праці "Діалектика просвітництва: Філософські фрагменти", суспільна реальність розглядається в контексті цього першого напряму як цілком "прозора" для суб'єкта пізнання й дії і відтворювана його раціональними засобами цілком і повністю, вичерпно, без "ірраціонального залишку". Історичний закон постає тут водночас і певною ідеалізацією, як постійний образ мінливих суспільних процесів та явищ, і чимось реально існуючим, причому однопорядковим із сутністю. Тобто як інваріантна основа мінливих, варіативних подій, що відбуваються у світі людської життєдіяльності.