Теорія інвестицій q, Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Теорія інвестицій q

Дослідження проблем інвестицій розпочалося у перші роки XX ст. Проте нез'псованими залишилися питання, як виміряти розрив між фактичною і бажаною величиною капіталу, чи існує зв'язок між коливаннями обсягів інвестицій та коливаннями на ринку цінних паперів чи ринку акцій. Шукаючи відповіді на них, американський економіст Дж. Тобін запропонував q -теорію інвестицій.

Тобін Джеймс (1918—2002) народився в м. Шампейн (штат Іллінойс, США). У Гарвардському університеті отримав ступінь магістра економічних наук. Свою трудову діяльність почав в Управлінні регулювання цін, продовжив у Раді цивільного постачання і військового виробництва у Вашингтоні. Працював професором економіки в Гарвардському та Йельському університеті. Крім викладацької діяльності, він проводив наукові дослідження фінансових ринків, розробляв теоретичні питання, що стосувалися змін у розмірах грошових фондів і становища на грошових ринках під впливом політики прийняття рішень у сфері споживання, виробництва та капіталовкладень.

Був членом Ради економічних консультантів при президенті Дж. Кеннеді (1961—1962), обирався президентом Американського економетричного товариства, президентом Американської економічної асоціації.

Автор праць "Вивчення повної зайнятості та інфляції" (1953), "Національна економічна політика" (1966), "Макроекономіка" (1971), "Нова економіка: погляд через десятиріччя" (1972), "Політика процвітання. Нариси з точки зору кейнсіанця" (1987), "Повна зайнятість і зростання" (1996), "Нариси з економіки: теорія і політика, том IV" (1996), "Гроші, кредит і капітал" (1997) та ін.

Дж. Тобіну присвоєно почесні вчені ступені Сіракузьким, Іллінойським, Ново-Ліссабонським університетами та іншими навчальними закладами. Він нагороджений Американською економічною асоціацією медаллю Дж.-Б. Клерка.

Основою д-теорії інвестицій є модель динаміки інвестицій. Оскільки фірми значно привабливіші для потенційних вкладників, коли мають змогу здійснювати вигідні інвестиції, ціни акцій відображають наявність стимулів до інвестування. Дж. Тобін передбачив, що фірми приймають рішення про інвестування на основі такого співвідношення (показник а Тобіна):

Змінну д визначають як відношення вартості фірми на фондовому ринку (вартості капітальних активів, що формується на ринку цінних паперів) до відновної вартості її основного капіталу. Ця теорія виходить з того, що вартість фірми на фондовому ринку допомагає виміряти розрив між фактичним капіталом (К) і бажаним рівнем капіталу (ЛГ*+1).

Дж. Тобін визначив умови, за яких д слугує хорошим показником рентабельності нових інвестиційних витрат. Конкретніше, коли д > 1, це, зазвичай, означає, що К*+1 > К, тому інвестиції повинні бути значними. Аналогічно, коли д < 1, ринок засвідчує, що К*+1 < К, значить інвестиції мають бути незначними.

У найпростішому теоретичному випадку величина д для підприємства дорівнює дисконтній вартості майбутніх дивідендів, виплачених фірмою на одиницю її капіталу. Очевидно, що вартість фірми на фондовому ринку К дорівнює дисконтній вартості виплачених фірмою дивідендів. Отже, дисконтна вартість дивідендів на одиницю капіталу становить У/К. Якщо відновна вартість капіталу фірми дорівнює К (це правильно, коли ціна капіталу дорівнює 1, що є ціною випуску в моделі), тоді У/К, за визначенням, буде q - вартістю фірми. Це основа для визначення д.

У такий спосіб фондовий ринок надає фірмам чутливий до змін і легко визначуваний індикатор інвестиційних стимулів. Коли ціна на фондовому ринку висока (відносно вартості одиниці нового капіталу), ринок "повідомляє" про те, що для наближення К до К* основний капітал варто збільшувати поступово. Коли ціна на фондовому ринку низька, ринок "повідомляє" про необхідність повернення К до нижчого рівня К* .

Існує й інший спосіб розуміння суті q - теорії інвестицій, який більшою мірою спирається на інтуїцію. Якщо д > 1, це означає, що ціна акцій на фондовій біржі вища грошової вартості капіталу. За цих умов фірма може випустити нові акції, використати виручені кошти для реальних інвестицій і частину виручки розподілити серед акціонерів. Отже, коли д > 1, це свідчить, що шляхом продажу акцій фірми можуть фінансувати новий інвестиційний проект, який забезпечить одержання прибутку.

Справедливість q -теорії інвестицій порівняно легко перевірити, оскільки можна вирахувати величину д і проаналізувати тісноту зв'язку між коливаннями інвестицій та динамікою величини д. Дослідження засвідчили, що значення о для окремих фірм пов'язані з їхніми інвестиціями. В інших працях зроблена спроба встановити зв'язок між середнім значенням д і сукупним рівнем інвестицій в економіці. Зокрема, американський вчений Л. Саммерс показав, що величина д в економіці США збільшується із зростанням сукупних інвестицій, однак залежність ця слабка. Динаміка д майже не пояснює коливання інвестицій. Очевидно, що при оцінці коливань інвестиційних витрат, крім д, необхідно використовувати інші показники, такі, як зміни обсягу випуску та рух грошових коштів у фірмах.

Модель управління готівкою Баумоля—Тобіна1. Вона розроблена у 50-ті роки на висновках досліджень, до яких дійшов Дж. Тобін та американський учений В.-Дж. Баумоль (нар. 1922) і дотепер залишається однією з провідних теорій попиту на гроші. Модель Баумоля—Тобіна показує переваги і недоліки нагромадження готівкових грошей. Головна їх перевага полягає у зручності: громадянин звільняється від необхідності постійно звертатися в банк. Однак при цьому він може мати збитки, втрачаючи відсотки, які міг би отримати, поклавши відповідну суму на банківський рахунок.

Баумоль Вільям-Джек народився у 1922 р. в м. Нью-Йорк. Ступінь бакалавра отримав у 1942 р. в коледжі Нью-Йорка, доктора філософії — у Лондонському університеті в 1949 р. Протягом 1942—1943 рр. і в і946 р. працював у Департаменті сільського господарства США, в 1943—1945 рр. — на службі в армії. Професор економіки Прінстонського університету (1949—1992), з 1992 р. — провідний дослідник і професор у відставці.

Член Національної академії наук США та багатьох наукових товариств. Основні праці присвячені різним проблемам мікроекономічної теорії, дослідженню операцій, економіці видовищних мистецтв, теорії портфеля.

Щоб з'ясувати всі "за" і "проти", допустимо, що індивід запланував протягом року поступово витратити М грн. (а ціни, отже, реальні витрати впродовж року не змінюються). Необхідно з'ясувати, яку готівкову суму він мав би мати для здійснення такого обсягу витрат, або яка має бути оптимальна величина середньої кількості грошей на руках.

Якщо впродовж року чоловік відвідує банк N раз, кожний раз знімаючи з рахунку М/Н грн., він витрачає ці суми рівними частинами протягом кожного з 1/АГ періодів. Зрозуміло, що протягом року сума грошей на руках змінюється у межах від М/ІЇ до 0, і її середньорічне значення дорівнює М/(2Й).

Треба з'ясувати, як вибрати оптимальне значення N. Чим воно вище, тим меншою є середня кількість грошей на руках і меншими втрати у вигляді не-доотриманих відсотків, але тим більші незручності, пов'язані з необхідністю часто відвідувати банк.

Умовно позначимо пов'язані з відвідинами банку затрати довільною постійною величиною F, яка є вартісним показником, що вимірюється затратами часу на зняття грошей з рахунку (дорога туди і назад, очікування в черзі). За будь-якого N її середнє значення становить М/(2N), а втрати у вигляді не-доотриманих відсотків дорівнюють іМ/(2И). Якщо вартісний еквівалент затрат часу на кожне відвідування банку оцінюється величиною ? їх загальна сума впродовж року дорівнює РИ. Разом з сумою недоотриманих відсотків вони формують пов'язані з відвідуванням банку сукупні витрати:

Чим більша кількість відвідин банку N. тим вищі пов'язані з цим витрати і тим менша сума недоотриманих відсотків. На рис. 7 показана залежність суми сукупних витрат від N. Вона досягає мінімуму при єдиному значенні N. Оптимальна величина N дорівнює:

Рівняння засвідчує, що чим вищі пов'язані з відвідинами банку витрати 2% тим вище М, і чим нижча ставка відсотка і, тим більше готівки має на руках населення.

Витрати збереження готівки

Рис. 7. Витрати збереження готівки

У 1966 р. Мертон Міллер і Даніель Орр вивчили можливість використання моделі Баумоля—Тобіна для фірм. За висновками цих учених докорінна відмінність між фірмами і домашніми господарствами полягає в тому, що фірми відрізняються значнішими коливаннями рівня доходів. Ковкретні величини змін попиту не зовсім такі, як у моделі Баумоля—Тобіна, але напрям цих змін такий же. Особливістю праці М. Міллера і Д. Орра є дослідження впливу фактора невизначеності на грошовий попит. Якщо у міру зростання коливань потоку готівки фірми збільшують нестійкість бізнесу, то найкращою реакцією фірми буде нарощення її середніх грошових залишків. Це дає змогу їй успішніше переживати непередбачені коливання грошових надходжень.

Модель Баумоля—Тобіна можна використовувати набагато ширше. Зокрема, вона описує формування запасів грошових коштів у економічних агентів і засвідчує, що попит на гроші — це попит на реальні грошові залишки, прямо пропорційний рівню витрат М і обернено пропорційний відсотковій ставці.

Теорія інвестицій-^ і модель управління готівкою Баумоля—Тобіна показують, який вплив на макроекономічні процеси має поведінка економічних агентів. Хоча зазначена модель була сформульована для окремого домашнього господарства, результати досліджень багатьох учених дають змогу стверджувати про її правильність для економіки загалом.

Значний прогрес у сучасних макроекономічних дослідженнях протягом трьох останніх десятиліть забезпечений розробленням і перевіркою макроекономічних моделей. Як правило, вони не спростовують, а, навпаки, удосконалюють теорію макроекономіки. На думку багатьох економістів, подальша інтеграція мікро- і макроекономіки містить широкі можливості для ще глибшого вивчення економічних процесів.

Перевага теорії д як засобу вимірювання стимулів до здійснення інвестицій полягає в тому, що цей показник відображає як очікувану майбутню, так і його теперішню прибутковість капіталу.

Теорія інвестицій ^ дає змогу доступно трактувати роль ринку цінних паперів в економіці та робити передбачення, що коливання ринку цінних паперів тісно пов'язане з коливаннями виробництва і зайнятості. Тому за ринком цінних паперів як одним з індикаторів економічної активності уважно стежать спеціалісти. Практична значущість моделі управління готівкою Баумоля—Тобіна полягає також у тому, що вона може бути застосована як теорія швидкості обігу грошей.

Загалом теорія інвестицій д обґрунтовує модель інвестицій, відповідно до якої витрати на капітальні товари залежать від співвідношення ринкової ціни функціонуючого капіталу та його відповідної вартості.