Різновиди та рівні вчинкової активності., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Різновиди та рівні вчинкової активності.

Розглядаючи прояви вчинкової активності з точки зору самої людини та її оточення, варто підкреслити аспект, що стосується рівня, якісної специфіки тих чи інших вчинків. Певним чином має право на існування ототожнення самого процесу життєдіяльності зі вчинком. Адже, як відомо, кожна якісна зміна в процесі розвитку людини здійснюється не без проблем, а нерідко й досить драматично. За свідченням С.Грофа, у перинатальній фазі (ще до народження) дитина вже отримує досвід досить сильних як позитивних (космічної єдності), так і негативних (муки пекла) переживань. Сам акт народження теж дається дитині нелегко. А надалі в процесі психічного розвитку кожне новоутворення стає в повному розумінні завоюванням особистості, що виборюється часом у безкомпромісному двобої з оточенням і з самою собою.

Отже, варто виділити такий різновид вчинкової активності, який пов'язаний з розвитком людини як біопсихосоціальної істоти, розглядаючи, зокрема, перехід від біологічного рівня саморегуляції до психічного, а від нього — до соціального як своєрідні вчинки саморозвитку, як ініціативні суб'єктно спричинені форми самотворення людським індивідом себе в онтогенезі. І не біда, що не завжди і не зразу така активність є усвідомленою і цілеспрямованою. Важливо, що вона завжди доцільна (бо спрямована на більш досконале і якісно нове), гранично внутрішньо вмотивована (бо ніхто так не може хотіти розвиватися, як я сам), відповідальна (бо не-зворотна), максимально творча (бо спонтанна) і т.ін.

Тут варто врахувати ідею Фіхте про несвідому творчу діяльність "Я", вважаючи надзвичайно важливим твердження про те, що свідомість передбачає несвідому діяльність, що діяльність, у межах якої виникає свідомість, не може бути свідомою. "Свідомість дійсного світу випливає з потреби діяння, а не навпаки — потреба діяння з усвідомлення світу. Ця потреба є первісною, усвідомлення світу є похідним". Людина як "Я" — безумовно своє власне творіння. Природного самого по собі недостатньо, тому людина мусить створювати себе, що найбільш відповідає її природі. Розум слугує великій меті: він реалізує можливість вибору в самостворенні особистості, в подоланні всього того, що нав'язується їй іззовні. А отже, варто припустити, що "спочатку був учинок", а вже потім його усвідомлене здійснення.

Що ж стосується усвідомлення, то на певному рівні розвитку людина як досить зрілий суб'єкт власної життєдіяльності, особистість і індивідуальність може й повинна ставити свій власний розвиток і досконалість собі за мету і свідомо досягати її. О.М.Леонтьєв писав: "Особистість людини породжується в її діяльності, яка здійснює її зв'язки зі світом. Перші активні Й свідомі вчинки — ось початок особистості. Становлення її проходить у напруженій внутрішній роботі, коли людина неначе постійно розв'язує задачу "чому в меті бути" і, трапляється, відриває від себе те, що виявляється. Згадайте А.П.Чехова, котрий краплю за краплею "вичавлював із себе раба".

Своєрідним проявом учинкової активності є перехід від психофізичного стану спання до стану неспання. Тут може йти мова про групу суттєвих критеріїв, за якими розрізняються вчинки: суб'єктність — об'єктність, активність — пасивність, свідомість — несвідомість і, певною мірою, осудність — нестямність — непритомність тощо. На думку Л.Бінсвангера, суб'єкт не може бути іншим, ніж у русі угору. Зупиняючись у своєму русі "до неба", суб'єкт гине. Суб'єкт, кінець кінцем, — це вибір "прокинутися". "Людина, яка спить, є життєва функція, яка не спить, — творець своєї історії..."

Проте відомо, що інколи вчинком стає акт "пасивної активності" — недіяння, що не тотожне бездіяльності, котра грунтується на байдужості, психологічній виключеності з ситуації.

В одних випадках про вчинок іде мова вже на підставі того, що людина у своїй поведінці виявила певну відмінність від стандарту властивих для неї дій, переборола погану звичку, проявила витримку, не піддалася спокусі тощо. Отже, дія отримує значення вчинку, якщо людина долає себе, підпорядковуючись своїм чи суспільним вимогам. І чим складніше це зробити, тим ціна, рівень вчинку вищі. Одна річ — кинути палити, вживати алкоголь чи наркотики людині, яка тільки-но почала прилучатися до цих сумнівних цінностей, і зовсім інше — тому, хто має певний стаж і відповідну психічну й фізичну залежність від них. Дуже важко буває позбутися якоїсь характерологічної вади (ревнивість, нестриманість, грубість, боягузливість тощо), і людину, якій це вдається зробити власними силами, поважають саме за те, що вона здійснила вчинок по відношенню до себе.

"Сучасна людина відчуває себе впевнено, багато і ясно там, де її принципово немає в автономному світі культурної галузі та іманентного їй закону творчості, але невпевнено, вбого й неясно, де вона має з собою справу, де вона є центром походження вчинку, в дійсному єдиному житті, тобто ми впевнено вчиняємо тоді, коли вчиняємо не від себе, а як перейняті іманентною необхідністю смислу тієї чи іншої культурної галузі, шлях від посилки до висновку звершується свято й безгрішно, бо на цьому шляху мене самого нема..." — зазначав М.М.Бахтін.

Життя, присвячене людям, важливій справі, результати якої "замовлені" суспільством, принесення себе в жертву заради спасіння інших — вчинки, одні з яких можуть підноситись до рівня подвигу, інші отримати менші регалії, але всі вони за своєю сутністю є такими, що позитивно оцінюються з точки зору критеріїв, визначених і визнаних певною групою, конкретним суспільством, людством узагалі.

Тобто можна говорити про так звані очікувані вчинки, здійснення яких вітається, як правило, більшою частиною певного суспільства, і за їх здійснення передбачається відповідна винагорода (моральна, матеріальна). Добре відомим є й алгоритм здійснення таких вчинків.

Інша річ — вчинки, що виявляють суперечності людини з суспільством, його нормами і цінностями. Тут можлива досить проста типологія вчинків, що спрямовуються на руйнування існуючого, на створення нового або ж передбачають певні варіанти залежно від нагальної потреби, кінцевої мети, можливостей і т.ін. За характером такі вчинки можуть бути еволюційні, реформативні і революційні, такі, що здійснюються індивідуально, без залучення співви-конавців, співавторів, і такі, що передбачають "соратників", з якими можна розділити відповідальність у разі невдачі.

Залежно від мотивації вчинки можуть мати різне спрямування у просторі й часі. Так, виділяються вчинки, що здійснюються за моделлю "тут і тепер". їхня особливість полягає в тому, щоб перетворити, змінити існуючу ситуацію шляхом її вдосконалення, поліпшення того, що є, доведенням його до необхідного рівня без наміру переглянути самі основи цієї ситуації і без того, щоб поширювати отриманий досвід, вимоги, нормативи на інші ситуації, що існують паралельно. Вчинок, зорієнтований у минуле чи майбутнє у відповідності з моделлю "там і тоді", є найбільш ризикованим, бо людина, яка його здійснює, найменшою мірою може розраховувати на розуміння та підтримку і досить часто стає предметом критики, переслідування тощо. Проте за умови досягнення успіху — морально-психологічні "дивіденди" найбільші, особливо якщо такий вчинок сприяє наближенню бажаного майбутнього.

Отже, вчинки можна розрізняти і за критерієм продуктивності, враховуючи закономірність: чим більший ризик і чим більша самовідданість, тим більший вчинковий ефект, тим сильніша і глибша вчинкова післядія.

Розглядаючи питання про рівні й типи вчинкової активності, слід звернутися до проблеми генезису найбільш суттєвих складових вчинку. Адже дихотомічний підхід і в цьому питанні віддаляє нас від реальності. Не може бути двох психологічно ідентичних вчинків, хоча "статистичний" результат буде схожий.

Справа в тому, що залежність від ситуації, усвідомленість мотиву і ступінь оволодіння засобами вчинкової дії, рішучість у переході від намагання до дії і здатність довести розпочате до кінця, самокритичність в оцінці здійсненого вчинку і сміливість у тому, щоб узяти всю відповідальність за вчинене на себе, — дуже різняться у людей, утворюючи відповідні типологічні групи.

Так, аби вчинити, одному потрібна певна підтримка у тому, щоб звільнитися від ситуативної залежності, укріпити самоідентич-ність, самодостатність. Іншому, який, навпаки, характеризується майже абсолютною незалежністю, самостійністю, потрібно допомогти перейти від інтуїтивного відчуття своєї правоти до усвідомленого мотиву, переконання.

? люди, яким найгірше дається у житті все те, що пов'язане з виконанням, практичною реалізацією наміченого. Отже, для здійснення вчинку вони потребують відповідного виду психологічної підтримки, що дає змогу долати бар'єри ефективного виконавства: укріпити волю, впевненість у собі, зменшити неуважність, непослідовність, неточність, несвоєчасність і т.ін.

Вчинкова активність за своїми проявами є досить різноякісна і різнорівнева; вона може лише незначним чином відрізнятися від простої дії, а може підноситися до рівня героїчного подвигу, в якому дія як така зникає, трансформуючись у відношення подяки й подиву, поваги й захоплення.

Кожний вчинок, як і людина, котра вчиняє, є неповторним як з боку інших, так і самого "автора".

Саме через вчинок стверджується найбільш гуманний рівень людського співіснування — у вчинку людина віддає все одразу і, віддавши все, бажала б дати ще, бо, вчиняючи, вона максимальною мірою розвивається як суб'єкт, особистість та індивідуальність, як соціальна істота, яка може задовольнити свій рівень домагань, втішитися своєю самооцінкою, лише ствердившись у ролі творця себе самої і умов свого існування, — творця, відповідального за результати своїх творінь.