Теорії прибутку. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Теорії прибутку.

Вперше спробували з'ясувати сутність прибутку А. Сміт і Д. Рікардо. Так, А. Сміт при визначенні вартості працею стверджував, що одна частина створеної робітниками вартості йде на оплату їх заробітної плати, інша — на оплату прибутку підприємців як винагорода капіталісту за послуги капіталу (тобто засобів праці). Проте він не зміг узгодити ці суперечливі погляди, об'єднавши їх у цілісну концепцію прибутку. Такий синтез полягає у тому, що джерелом прибутку є насамперед праця найманих працівників і праця підприємця (управлінська, організаторська).

Д. Рікардо не з'ясовував проблему джерел прибутку, ототожнював додаткову вартість і середній прибуток, тож і не помітив суперечності між визначенням її величини залежно від величини капіталу (про що свідчить закон середньої норми прибутку) і від рівня продуктивності праці (про що говорить закон вартості). Водночас він дійшов висновку, що зміна прибутку залежить від зміни заробітної плати. Зокрема, при зростанні продуктивності праці, на Його думку, знижується вартість засобів існування, а це зменшує заробітну плату І збільшує прибутки.

Ж.-Б. Сей стверджував, що засобам виробництва (які він ототожнював з капіталом) притаманна самостійна продуктивність, незалежна від продуктивності праці. Цю самостійну продуктивність капіталу, на думку автора, і привласнює капіталіст у формі прибутку. Його концепція прибутку теж науково необгрунтована.

У Другій половині XIX ст. Дж.-Б. Клерк висунув концепцію граничної продуктивності. На його думку, кожний фактор, у тому числі і капітал (засоби виробництва), має свою специфічну продуктивність, що вимірюється граничним продуктом цього фактора. Таким продуктом він вважав приріст продукції, отриманий від останньої, найменш продуктивної одиниці цього фактора. Ілюструючи свій висновок, він наводив приклад з п'ятьма робітниками. Перший з них виробляє продукції на 10 дол., другий — на 8, третій — на 6, четвертий — на 4, п'ятий — на 2 дол. Вартість граничного продукту праці у цьому випадку становить 2 дол.; вона одночасно і визначає величину заробітної плати робітників, яка для всіх становитиме 10 дол. Водночас новостворена вартість становить 30 дол. (10+8+6+4+2). Різниця між цими величинами (сукупною зарплатою і новоствореною вартістю) становить 20 дол. і є прибутком для капіталіста.

Твердження про наявність специфічної продуктивності капіталу, встановлення величини заробітної плати залежно від вартості граничного продукту працівника помилкові. Позитивним у концепції Дж.-Б. Клерка є положення, що одним з джерел прибутку буде виконання підприємцем своїх функцій з координування праці і капіталу, сприяння вдосконаленню процесу виробництва, розвитку техніки.

Сучасний американський економіст Едвард Денісон наводить кількісні обґрунтування участі найважливіших факторів (у тому числі освіти, науки) у створенні національного доходу і привласненні його відповідної частини. Якщо за такими факторами вбачати працю відповідних категорій сукупного працівника, то така концепція має право на існування.

Поширилася серед західних вчених (американці М. Бредлі, Д. Фасфельд та ін.) неокласична концепція прибутків. Розрізняють бухгалтерський (різниця між валовими доходами і бухгалтерськими витратами виробництва) та економічний прибуток (різниця між валовими доходами й економічними витратами). Бухгалтерські витрати— це витрати на купівлю засобів праці, робочої сили, сировини, електроенергії, виплату відсотків за одержаний у позичку капітал, транспортні послуги та інші явні витрати. Економічні витрати пов'язані з витратами втрачених можливостей і прихованими витратами, які, у свою чергу, поєднуються з принципами концепції граничної корисності. Тому витрати втрачених можливостей будь-якого фактора виробництва стають доходом, який цей фактор міг би забезпечити у разі найкращого альтернативного застосування.

Поняття "витрати втрачених можливостей" і "приховані витрати" нерідко ототожнюються. Прихованими витратами, що приносять додатковий дохід (хоч він і не фіксується в бухгалтерській звітності), вважають максимальну винагороду капіталіста (відсоток, ренту, прибуток), яку він міг би отримати за свою працю, капітал, природні ресурси, якщо б вони були використані іншим підприємцем. Економічний прибуток менший за бухгалтерський на величину прихованих витрат, а економічні витрати охоплюють явні та приховані витрати компанії.

Залежно від пануючого на ринку типу конкуренції (передусім досконалої і недосконалої) розрізняють нульовий і ненульовий прибуток. Нульовий (нормальний) прибуток існує за досконалої конкуренції та економічної рівноваги. Його розміри визначаються величиною вмінених витрат — витрат, які здійснює підприємець внаслідок не альтернативного використання виробничих факторів. За такої конкуренції кожний фактор виробництва, на думку неокласиків, приносить своєму власнику дохід, який вимірюється витратами втрачених можливостей, а компанія відшкодовує всі свої економічні витрати (явні і приховані). Західні вчені розглядають нульовий прибуток або як сукупний дохід підприємця від усіх факторів, які є в його власності (відсоток за авансований капітал, плата за його працю, винагорода за ризик, рента за природні ресурси, тобто відшкодування всіх прихованих витрат виробництва), або лише як частину прихованих витрат компанії, пов'язаних з діяльністю підприємця, із застосуванням його здібностей. Підприємницька діяльність регулює всі інші фактори (капітал, землю і працю), забезпечує пошук нових альтернатив, впровадження нової техніки, нових видів продукції тощо. Така діяльність є продуктивною працею і заслуговує на винагороду, яка повинна дорівнювати нормальному (нульовому) прибутку, що спонукає людей до підприємницької діяльності. Отже, нормальний прибуток є ціною капіталу (або витрат втрачених можливостей капіталу) і підприємницької діяльності (а не надлишком доходів над витратами). За досконалої конкуренції граничний дохід кожного фактора виробництва дорівнює його граничним витратам, тобто компенсується виплаченою за певний фактор ціною.

Якщо зіставити нульовий прибуток з відповідною категорією марксистської політичної економії, то він є середнім прибутком, створеним здебільшого найманою працею, який привласнює кожний капіталіст пропорційно величині його індивідуального капіталу в сукупному суспільному капіталі.

За недосконалої конкуренції прибуток набуває форми ненульового, чистого, диференційованого, економічного та ін. Ненульовий, або чистий, прибуток є надлишком над нормальним прибутком або над доходом від усіх витрат — і явних, і прихованих. На думку неокласиків, ненульовий економічний прибуток виникає за наявності на ринку монополії і встановлення нею високої ринкової ціни, застосування реклами, патентів, диференціації продукції та інших методів нецінової конкуренції, а його величина формується залежно від ступеня контролю фірми над пропозицією певного товару, його ціни та інших факторів. Такий прибуток є результатом перерозподілу доходів споживачів, своєрідною премією, отриманою за їх рахунок. Неокласики стверджують, що розміри чистого економічного прибутку незначні.

Концепція ризикового прибутку американського економіста Ф. Найта побудована на твердженні, що джерелом його є діяльність підприємців в умовах ризику і невизначеності, притаманних недосконалій конкуренції, а його привласнення — винагородою кмітливим капіталістам за подолання невизначеності. При цьому виокремлюють два види ризику: обчислюваний (збитки від нього визначаються витратами на страхування) і не обчислюваний, непередбачуваний.

Недостатня обґрунтованість цієї концепції полягає в тому, що ризик не є самостійним фактором виникнення прибутків, а виявляється через інші. Зокрема, чистий прибуток може бути платою за здійснення підприємцем нововведень, впровадження передових досягнень науково-технічного прогресу, що підпадає під концепцію функціонального прибутку Й. Шумпетера. Цей вид прибутку справедливо вважається тимчасовим, оскільки він зникає із запровадженням нововведень конкурентами. Проте його джерело пов'язується здебільшого з працею підприємця та синергічним ефектом, що відповідає критеріям науковості.

У розподілі функціонального прибутку можуть брати участь підприємці, менеджери, інженери, частина висококваліфікованих найманих працівників, яка має певну кількість акцій і брала участь у нововведеннях.