Як відбуваються розлучення, Розпад подружньої пари, Зміна ставлення, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

Як відбуваються розлучення

Дуже непросто підбити баланс суспільних вигод та невигод від високого рівня розлучень. Більш толерантне ставлення до них означає, що подружжя має змогу покласти край стосункам, що не дають їм ніякої радості, не накликаючи на себе соціального остракізму. З другого боку, розрив шлюбу майже завжди призводить до емоційного стресу і може створити фінансові труднощі для однієї або обох сторін.

Розпад подружньої пари

Діана Воґен проаналізувала взаємини між партнерами під час наростання між ними відчуженості, уособлення, що закінчується розлученням (Vaughan, 1986). Вона опитала понад сотню людей, які нещодавно формально або неформально розлучилися (здебільшого представників середнього класу), щоб накреслити схему переходу від "життя разом" до "життя нарізно". Поняття розпад подружжя вказує на розрив тривалого інтимного зв'язку. Діана Воґен з'ясувала, у що в багатьох випадках перед фізичним розлученням відбувалося соціальне уособлення, коли один з партнерів знаходить собі якесь нове заняття в житті, ставлячи перед собою нову мету й заводячи собі нових друзів у контекстах, де другий партнер був відсутній. Це, як правило, означало, що в першого з'являлися таємниці від другого, а надто, звичайно, в тих випадках, коли він (або вона) заводили собі коханку чи коханця.

Як показують дослідження Воґен, розпад подружжя спочатку часто буває неумисним. Один індивід, якого вона називає ініціатор, стає менш задоволеним своїми взаєминами з другим і створює "територію", що лежить поза сферою спільного життя та діяльності подружжя. Протягом якогось часу перед цим ініціатор міг удаватися до марних спроб змінити партнера, спонукати його або її поводитися в більш прийнятний спосіб, розвинути спільні інтереси і таке інше. В якийсь момент ініціатор відчуває, що всі його спроби зазнали невдачі й що взаємини зіпсувалися безнадійно. Від того моменту він або вона починає доскіпливо дошукуватися, в чому саме полягають вади стосунків або партнера. Воґен висунула припущення, що тут ідеться про процес, протилежний процесові "закохування" на початку цих самих взаємин, коли індивід концентрував свою увагу на привабливих якостях другого, нехтуючи ті, які могли б здатися йому менш прийнятними.

Ініціатори, що всерйоз обмірковують можливість розриву, як правило, довго й нудно обговорюють свої проблеми в розмовах з іншими людьми, "зіставляючи погляди". Роблячи так, вони зважують втрати та вигоди від розлучення. Чи зможу я вижити сам-один (сама-одна)? Як поставляться до цього друзі й батьки? Чи страждатимуть діти? Чи буду я фінансово платоспроможний (платоспроможна)? Обміркувавши ці та інші проблеми, дехто вдається до нових спроб налагодити стосунки. Для тих, хто твердо вирішив не відступати, такі розмови та розпитування допомагають подолати страх перед розривом, зміцнюють їхню впевненість у тому, що вони на правильному шляху. Більшість ініціаторів переконують себе в тому, що відповідальність за власний саморозвиток має пріоритет над обов'язком щодо іншого.

Звичайно ж, розпад подружжя не завжди відбувається з ініціативи тільки одного індивіда. Другий партнер також може вирішити, що врятувати стосунки не вдасться. В деяких ситуаціях відбувається різка зміна ролей. Особа, яка раніше хотіла врятувати стосунки, сповнюється рішучості порвати їх, тоді як перший ініціатор бажає їх про-

Зміна ставлення

Виглядає на те, що існує досить істотна різниця між представниками різних суспільних класів у їхньому ставленні до зміни в характері сімейного життя та до високого рівня розлучень. У своїй книжці "Сім'ї на межі розпаду" Ліліан Рубін (Rubin, 1994) піддала доскіпливому опитуванню членів тридцяти двох робітничих родин. На відміну від родин із середнього класу, дійшла вона висновку батьки з робітничого класового прошарку мають тенденцію бути більш консервативними. Норми, що їх приймають більшість батьків із середнього класу, такі як відверті дошлюбні статеві зносини, активно не схвалюються людьми з робітничого середовища, навіть якщо вони індиферентні до релігії. Тому в робітничих родинах конфлікт між різними поколіннями може відчуватися набагато гостріше.

Молоді люди, опитані Рубін, погоджуються, що їхнє ставлення до сексуальної поведінки, шлюбу та гендерних відмінностей не збігається з поглядами батьків. Але вони наполягають на тому, що вони не лише шукають собі втіхи. Просто у них інші цінності, аніж у старшої Генерації.

Це тут зареєстрували мій шлюб

"Це тут зареєстрували мій шлюб?"

Рубін з'ясувала, що опитані нею молоді жінки куди менш упереджені у своєму ставленні до шлюбу, аніж покоління їхніх матерів. Вони ясно усвідомлювали вади чоловіків і говорили про пошуки й вибір і про те, що треба жити наповненішим і відкритішим життям, аніж це було можливо для їхніх матерів. Загальна зміна у поглядах чоловіків була не така велика.

Рубін провела своє дослідження в Сполучених Штатах, але її висновки цілком узгоджуються з результатами дослідників, що працювали у Британії та в інших європейських країнах. Гелін Вілкінсон та Джоф Малґен провели два широкомасштабні опитування чоловіків та жінок віком від вісімнадцяти до тридцяти чотирьох років у Сполученому Королівстві (Wilkinson, 1994; Wilkinson and Mulgan, 1995). Вони виявили, що великі зміни відбулися передусім у світогляді молодих жінок і що цінності вісімнадцяти-тридцятирічного покоління загалом протилежні тим цінностям, які сповідували старші Генерації британців.

Серед молодих жінок панує "потяг до самостійності та повної самореалізації як у роботі, так і в родині" і бажання спізнати "ризик, збудження і переміну". Такі погляди свідчать про те, що відбувається дедалі більша конвергенція між традиційними цінностями чоловіків та новими цінностями жінок. Вілкінсон і Малґен вважають, що такі цінності молодше покоління сформувало завдяки тому, що воно успадкувало свободу, яка для старших Генерацій була здебільшого недосяжною, — свободу для жінок працювати та контролювати свою спроможність продовжувати рід, свободу пересування для обох статей і свободу самому визначати свій стиль життя. Наявність такої свободи веде до більшої відкритості, великодушності та толерантності; але вона може також породити вузький, егоїстичний індивідуалізм і брак довіри до інших. Зі згадуваної вище вибірки 29 відсотків жінок і 51 відсоток чоловіків хотіли б "мати дітей якомога пізніше". З жінок у віці 16—24 років 76 відсотків висловили переконаність, що один з батьків може виховати дітей не гірше, аніж це зробить подружня пара. Дослідження показало, що шлюб втрачає свою привабливість як для жінок, так і для чоловіків цієї вікової групи.