СТРАТИФІКАЦІЯ І КЛАСОВА СТРУКТУРА, СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ СТРАТИФІКАЦІЇ, Рабство, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

Розділ 10. СТРАТИФІКАЦІЯ І КЛАСОВА СТРУКТУРА

Основні поняття

• соціальна стратифікація • клас • статус

• класова структура • соціальна мобільність

Чому одні групи в суспільстві багатші й могутніші, аніж інші? Наскільки нерівні сучасні суспільства? Чи багато шансів у людини з нижчих верств суспільства видобутися на вершок економічної драбини? Чому досі в багатих країнах існує бідність? Ось деякі запитання, які ми поставимо і спробуємо на них відповісти в цьому розділі. Вивчення соціальної нерівності — одна з найважливіших ділянок соціології, бо ж матеріальні ресурси, до яких люди мають доступ, багато що визначають у їхньому житті.

СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ СТРАТИФІКАЦІЇ

Нерівність існує в усіх типах людського суспільства. Навіть у примітивних культурах, де фактично немає майнової різниці в статках, існує нерівність між індивідами, між чоловіками й жінками, між молодими й старими. Хтось може мати вищий статус, аніж інші, наприклад, за виняткову спритність на полюванні або за те, що він або вона, як гадають, має особливий доступ до спілкування з духами предків. Щоб описати ці нерівності, соціологи застосовують ) термін СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ. Стратифікацію можна визначити як структуровані нерівності між різними угрупованнями людей. Стратифікацію можна уявити як геологічне нашарування різних скельних порід земної поверхні. В такому разі кожне суспільство можна розглядати як ієрархію "прошарків" — з привілейованими нагорі й знедоленими внизу.

Можна виділити чотири основні системи стратифікації: рабство, касти, стани і класи. Іноді вони існують у поєднанні: наприклад, рабство співіснувало з класами в античній Греції та Римі, а також у південних штатах США перед громадянською війною.

Рабство

Рабство — це крайня форма нерівності, коли певні індивіди у прямому розумінні належать іншим людям як їхня власність. Легальні умови володіння рабами були дуже різні в різних суспільствах. Іноді закон позбавляв раба майже всіх людських прав, як то було, окажімо, в південних штатах США, тоді як у інших випадках їхнє становище уподібнювалося до ролі слуги.

У Сполучених Штатах, Південній Америці та на островах Вест-Індії у вісімнадцятому і дев'ятнадцятому сторіччях рабів майже виключно використовували для роботи на плантаціях або як домашніх слуг. У класичних Афінах, навпаки, їх можна було зустріти на будь-яких, іноді на дуже відповідальних, позиціях. Рабів не допускали до політичної діяльності та служби у війську, проте більшість інших обов'язків вони могли виконувати. Деякі з них були освічені і працювали як урядовці; багато були фахівцями в якомусь ремеслі. В Римі, де правлячі кола зневажали торгівлю та комерцію, раби іноді наживали велике багатство на всіляких ділових оборуд-ках, і деякі багаті раби мали власних рабів. Проте ті античні раби, що перебували на нижніх щаблях соціальної драбини і працювали на плантаціях або в копальнях, жили, здебільшого, в тяжких умовах (Finley, 1968, 1980).

Рабовласництво часто спричиняло опір і боротьбу з боку його жертв. Історія знала чимало таких повстань, іноді рабам щастило спільно визволитися від своїх гнобителів. Системи примусової рабської праці, як на плантаціях, виявилися нестійкими; високої продуктивності тут можна було досягти тільки за допомогою постійного нагляду та жорстоких методів покарання за непослух. Рабовласницькі системи зазнали краху почасти внаслідок боротьби рабів за своє визволення, а почасти тому, що економічні та інші мотивації діють значно ефективніше, аніж прямий примус. Рабство виявилося просто мало ефективним. Работоргівля, яку здійснювали західні держави аж до дев'ятнадцятого сторіччя, була останньою, але також і найекстенсивнішою системою торгівлі людьми. Після того як понад століття тому у Північній і Південній Америці рабам надали волю, рабство як формальна інституція було поступово викорінене і сьогодні зникло майже повністю в усьому світі.