ПОТОЧНІ ЗМІНИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ НА МАЙБУТНЄ, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

ПОТОЧНІ ЗМІНИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ НА МАЙБУТНЄ

Куди ведуть нас сьогодні соціальні зміни? Які головні тенденції розвитку можуть впливати на наше життя на початку XXI століття? Соціальні теоретики дають різні відповіді на ці питання, котрі, поза сумнівом, вимагають багато роздумів. Ми розглянемо три різні перспективи: поняття про те, що ми зараз живемо в постіндустріальному суспільстві; думку про те, що ми досягли постмодерного періоду; а також теорію про те, що дійшли "кінця історії".

До постіндустріального суспільства?

На думку деяких журналістів, те, що відбувається сьогодні, є переходом до нового суспільства, яке вже не ґрунтуватиметься на індустріалізмі. Як вони стверджують, ми входимо у фазу розвитку поза межами індустріальної ери. Для характеристики цього нового суспільного ладу було створено безліч термінів, таких як інформаційне суспільство, суспільство послуг та суспільство знань. Однак найбільшого поширення набув термін, що його вперше вжив Деніел Бел у Сполучених Штатах і Ален Турен у Франції, — ПОСПНДУСТРІ-АЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО (Bell, 1973; Touraine, 1974), в якому префікс "пост" (тобто "після") означає, що ми переступаємо межі давніших форм індустріального розвитку.

Розмаїття назв говорить про незліченне число ідей, висунутих задля витлумачення поточних соціальних змін. Проте одна тема повсякчас перебуває в центрі уваги. Це значення інформації або знання в суспільстві майбутнього. Наш спосіб життя, що ґрунтується на виробництві матеріальних благ за допомогою машин, витісняється новим, в якому основою системи виробництва є інформація.

Найчіткішу і найвичерпнішу характеристику постіндустріального суспільства дав Деніел Бел у праці "Прихід постіндустріального суспільства" (The Coming of the Post Industrial Society, 1973). Як стверджує Бел, постіндустріальний лад вірізняється зростанням числа професій у сфері обслуговування за рахунок робочих місць, на яких виробляються матеріальні блага. "Синій комірець", зайнятий на фабриці або в майстерні, вже не найголовніша категорія працівників. "Білі комірці" (секретарі й фахівці) переважають числом "синіх комірців", причому найшвидше зростає кількість професійних і технічних працівників.

Люди, які працюють на посадах "білих комірців" вищого рівня, спеціалізуються у сфері продукування інформації та знань. Продукування і управління тим, що Бел називає "кодифікованим знанням" (систематичною, скоординованою інформацією), є головним стратегічним ресурсом суспільства. Ті, що створюють і розподіляють ці знання — науковці, програмісти, економісти, інженери та фахівці всіх рівнів, — стають провідними соціальними групами, витісняючи промисловців та підприємців старої системи. На рівні культури відбувається зміщення "робочої етики", властивої індустріалізму; люди вільніші в творчості та реалізації як на своєму робочому місці, так і поза ним.

Наскільки обґрунтований той погляд, що старий промисловий лад витісняється постіндустріальним суспільством? Хоча ця теза є загальноприйнятою, емпіричні свідчення, на яких вона ґрунтується, є дещо сумнівними.

1. Тенденція до зайнятості у сфері послуг, яка супроводжується зменшенням зайнятості в інших секторах виробництва, виникла ледь не на початку самої індустріальної ери; це не якесь там нове явище. З початку 1800-х років і виробництво, і сфера послуг розвивалися за рахунок сільського господарства, причому сектор послуг завжди ріс швидшими темпами, ніж виробництво. "Сині комірці" насправді ніколи не були найпоширенішою категорією працівників; більша частка найманих працівників завжди працювала в сільському господарстві та сфері послуг, причому із зменшенням числа зайнятих в аграрному секторі зайнятість у сфері послуг пропорційно зростала. Тож найвагомішим був перехід не від промислового виробництва до сфери послуг, а від праці аграріїв до всіх інших видів професій.

2. Сектор послуг дуже неоднорідний. Професії сфери обслуговування не слід трактувати як ідентичні "білим комірцям"; у сфері сервісу (наприклад, на автозаправних станціях) працює й багато "синіх комірців", які виконують фізичну роботу. Багатьом

"білим комірцям" не потрібні особливі фахові знання, а їхня робота істотно механізована. Це стосується більшості низько кваліфікованих працівників офісів.

3. Багато робочих місць у сфері послуг сприяють процесові виробництва матеріальних благ, тож їх слід вважати складовою частиною виробництва. Так, програміст, який працює у виробничій сфері, програмуючи і конролюючи операції верстатів, безпосередньо прилучається до процесу створення матеріальних благ.

4. Ніхто не знає напевне, яким буде довготривалий вплив дедалі ширшого використання мікропроцесорів та систем електронних комунікацій. Сьогодні ці системи не витісняють промислове виробництво, а, радше, інтегруються в нього. Очевидно, що такі технології й надалі відзначатимуться високими темпами інновацій і проникатимуть до нових і нових сфер суспільного життя. Але досі неясно, якого ступеня розвитку суспільства, в якому кодифіковане знання є головним ресурсом, ми досягли.

5. Автори тези про постіндустріальне суспільство, як правило, перебільшують важливість економічних факторів у реалізації соціальних змін. Таке суспільство змальовують як результат економічних здобутків, що призводять до змін в інших інституціях. Більшість авторів постіндустріальної гіпотези мало читали Маркса або відверто критикували його вчення; однак вони зайняли квазімарксистські позиції, стверджуючи, що економічні чинники превалюють над соціальними змінами.

Деякі досягнення, відзначені теоретиками постіндустріального суспільства, виступають важливими рисами сучасної епохи, однак немає певності, що ця концепція найкраще виражає їхню сутність. Більше того, чинники, які стоять за сьогоднішніми змінами, мають не лише економічний, а й політичний та культурний характер.

Постмодернізм і кінець історії

Деякі автори нещодавно зайшли так далеко, стверджуючи, що розвиток нині досяг такого рівня, і це свідчить про кінець епохи індустріалізму. Те, що відбувається, — не що інше, як рух за межі сучасності — цінностей і способів життя, пов'язаних з сучасним суспільством, таким як наша віра в проґрес, користь науки та наша здатність контролювати сучасний світ. Надходить, або вже й надійшла, доба постмодернізму.

Прихильники ідеї постмодернізму твердять, що люди в сучасних країнах вірять у наявність в історії певного порядку, тобто вона "кудись прямує" і веде до проґресу, але нині такі уявлення зазнали краху. Вже не існує "величних оповідей", загальних уявлень про історію, які б мали якийсь сенс (Lyotard, 1985). Відсутнє не тільки загальне поняття проґресу, яке можна обстоювати, а й таке явище, як історія. Тож сучасний світ надзвичайно множинний і розмаїтий. Образи незліченних фільмів, відео- і телепрограм мандрують по світу.

Ми знайомимося з багатьма ідеями й цінностями, однак вони мають незначний зв'язок з історією країн, де ми живемо, або з нашими особистими історіями. Звісно, усе перебуває в постійному русі. В одній із праць група авторів прокоментувала стан справ так:

"Наш світ міняється. Масове виробництво, масовий споживач, велике місто, імперська держала, забудовані землі й національна держава занепадають: настав час гнучкості, різноманітності, диференціації й мобільності, комунікації, децентралізації та інтернаціоналізації. У цьому процесі зазнають трансформації наші власні особистості, відчуття самих себе, наші суб'єктивні відчуття. Ми вступаємо в нову добу" (S. Hall et al., 1988).

Як вони стверджують, історія закінчується із сучасністю, оскільки вже не існує способу описати новонароджений множинний всесвіт у цілому.

Фукуяма і кінець історії

Френсіс Фукуяма — письменник, чиє ім'я асоціюється із висловом "кінець історії". На перший погляд кінець історії, у розумінні Фукуями, видається цілком протилежним ідеям, висунутим теоретиками постмодернізму. Його погляди ґрунтуються не на колапсі сучасності, а на її всесвітньому тріумфі у вигляді капіталізму та ліберальної демократії.

Як стверджує Фукуяма, після революцій 1989 року в Східній Європі, розпаду Радянського Союзу та руху до багатопартійної демократії в інших регіонах ідеологічні битви минулих епох завершилися. Кінець історії — це кінець альтернатив. Ніхто вже не обстоює монархізм, а фашизм є явищем минулого. В минуле відійшов і комунізм, донедавна головний супротивник західної демократії. Всупереч прогнозам Маркса, капіталізм одержав перемогу в тривалій боротьбі з соціалізмом, а ліберальній демократії тепер альтернативи немає. Ми досягли, веде далі Фукуяма, "кінцевого етапу ідеологічної еволюції людства та самої універсалізації західної демократії як остаточної форми правління" (1989).

Водночас ці дві версії кінця історії не такі відмінні, як може видатися на перший погляд. Ліберальна демократія є основою для вияву різноманітних поглядів та інтересів. Вона не визначає норми нашої поведінки, а наголошує, що ми маємо поважати погляди інших; отже, вона сумісна з плюралізмом цінностей та способів життя.

Оцінка

Сумнівно, що історія підійшла до кінця в тому розумінні, що ми вичерпали всі наявні альтернативи. Хто може сказати, які нові форми економічного, політичного чи культурного ладу можуть постати в майбутньому? Подібно до того, як мислителі Середньовіччя не мали уявлення про індустріальне суспільство, що мало постати з розкладом феодалізму, ми сьогодні не можемо передбачити, як зміниться світ у майбутньому столітті.

Споживання та довкілля

Тому нам слід з обачністю ставитися до думки про кінець історії, як і до ідеї постмодернізму. Теоретики останнього занадто наголошують на розмаїтті й фрагментації за рахунок нових форм глобальної інтеграції. Плюралізм важливий, однак людство сьогодні стикається із спільними проблемами, вирішення яких потребує загальних ініціатив. Однобічна капіталістична експансія не може тривати нескінченно; ресурси світу обмежені. Ми всі разом маємо вжити заходів, щоб подолати економічний поділ на багаті й бідні країни і такий же поділ у суспільствах. Це треба зробити, водночас зберігаючи ресурси, від яких ми усі залежимо. Що ж до політичного ладу, то ліберальної демократії явно не досить. Як структура, що обмежується національною державою, вона не вирішує питання створення глобального плюралістичного порядку, в якому не буде насильства.