Сексуальна поведінка після Кінсі, Нова вірність?, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

Сексуальна поведінка після Кінсі

У 1960-х роках суспільні рухи, що кинули виклик існуючому порядку, наприклад, рухи, пов'язані з контркультурними тенденціями або стилем життя хіпі, порвали також із тодішніми сексуальними нормами. Ці рухи проповідували сексуальну свободу, а винахід контрацептивних таблеток для жінок дав змогу надійно розмежувати сексуальну втіху та дітонародження. Жіночі громади також почали вимагати більшої незалежності від чоловічих сексуальних цінностей, відмови від подвійного стандарту і визнання, що жінки теж мають потребу шукати більшої сексуальної втіхи.

Донедавна було важко напевне сказати, наскільки змінилася сексуальна поведінка від часів дослідження Кінсі. Наприкінці 1980-х років Ліліан Рубін опитала тисячу американців між тринадцятьма й сорока вісьмома роками, намагаючись з'ясувати, які зміни в сексуальній поведінці відбулися за останні тридцять років чи близько того. Згідно з її даними, зміни відбулися неабиякі. Сексуальна активність, як правило, починалася в молодшому віці, аніж у попередньому поколінні; більше того, сексуальна практика підлітків мала тенденцію бути не менш розмаїтою та широкою, ніж практика дорослих. Подвійний стандарт іще існував, але не такий значний, як раніше. Однією з найважливіших перемін було те, що жінки стали сподіватися й активно шукати втіхи у сексуальних взаєминах. Вони хотіли її одержати, а не тільки дати — явище, яке, на думку Рубін, матиме великі наслідки для обох статей.

Жінки почуваються тепер сексуально розкутішими, аніж колись. Але, досягши такого поступу, схвалюваного більшістю чоловіків, вони стали набагато вимогливіші, й це багатьом чоловікам прийняти важче. Чоловіки, з якими розмовляла Рубін, часто казали, що вони "почувають себе неадекватно", бояться "зробити щось не так" і вважають "неможливим задовольнити сучасну жінку" (Rubin, 1990).

Чоловіки почувають себе неадекватно? Хіба не суперечить це тому, чого можна було б сподіватися? Адже в сучасному суспільстві чоловіки й далі домінують у більшості сфер і загалом ставляться до жінок набагато брутальніше, аніж ті до них. Така брутальність має на меті утвердити й надалі свою владу і контроль над жінками. Проте багато авторів почали твердити, що маскулінність — це ще й тягар, а не тільки певна винагорода. Надмір чоловічої сексуальності, додають вони, це для них радше якийсь примус, а не джерело втіхи. Якби чоловіки перестали застосовувати свою сексуальність як засіб контролю, виграли б не тільки жінки, а й вони самі.

Нова вірність?

У 1994 р. група дослідників опублікувала матеріал під назвою "Соціальна організація сексуальності: сексуальна практика в Сполучених Штатах" — най вичерпніше, ніж у будь-якій країні, студіювання сексуальної поведінки від часів Кінсі. На подив багатьох, це дослідження зафіксувало наявність істотного сексуального консерватизму серед американців. Наприклад, 83 відсотки опитаних мали тільки одного партнера (або взагалі не мали жодного) за весь минулий рік, а серед людей одружених ця цифра зросла до 96 відсотків. Вірність дружині або чоловікові теж стала звичайним явищем: лише 10 відсотків жінок і менш як 25 відсотків чоловіків зізналися, що мали у своєму житті позашлюбну пригоду. Згідно з цим дослідженням, американці мають у середньому лише трьох партнерів за все своє життя. Та, на противагу явній стабілізації сексуальної поведінки, це дослідження зафіксувало й протилежні тенденції, найзначнішою з яких є прогресивне зростання рівня дошлюбного сексуального досвіду, зокрема серед жінок. Як з'ясувалося, понад 95 відсотків американців, які сьогодні беруть шлюб, уже мали статеві зносини (Laumann et аі., 1994).

Дослідникам сексуальної поведінки доводиться долати багато труднощів. Ми просто не знаємо, наскільки люди правдиві, коли відповідають на поставлені запитання про їхнє сексуальне життя. "Соціальна організація сексуальності" показує, що американці нібито стали значно менш авантюрними у своєму статевому житті, аніж були за часів Кінсі. Але статистика Кінсі могла бути не зовсім точною. А може, страх перед СНІДом змусив багатьох людей звузити коло своєї сексуальної активності. Або ж у загалом консервативному сучасному оточенні люди більше схильні приховувати подробиці свого сексуального життя. Ми цього не можемо знати напевне.

Істинність подібних опитувань нещодавно стала темою жвавих дискусій (Lewontin, 1995). Критики дослідження, про яке ми щойно говорили, запевняли, що такі опитування не дають надійної інформації про сексуальну практику. Значна увага приділялася відповідям, одержаним від людей старшого віку. Дослідники повідомляють, що 45 відсотків чоловіків віком від вісімдесяти до вісімдесяти п'яти років мають, за їхніми словами, статеві зносини зі своїм партнером. Критики вважають це такою очевидною неправдою, що це ставить під сумнів і всі інші результати даного дослідження. Дослідники захищалися від висунутих проти них звинувачень і дістали певну підтримку від фахівців, що вивчають людей старшого віку, які звинуватили критиків у тому, що ті склали собі негативні стереотипи про старість. Ці фахівці вказали на те, що за даними одного з досліджень, проведеного серед старших людей, які мешкають не в притулках для літніх людей, 74 відсотки виявилися сексуально активними. Ще одне таке дослідження показало, що більшість чоловіків, навіть переступивши поріг дев'яноста років, зберігають інтерес до сексу.