Основні причини економічної кризи в Україні, Причини економічної кризи, успадковані від СРСР. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Основні причини економічної кризи в Україні

Причини економічної кризи, успадковані від СРСР.

Найважливішими ознаками економічної кризи 90-х років в Україні є:

1) різкий спад виробництва ВВП, обсяг якого скоротився у 3,5 рази, а відновлення рівня ВВП 1990 р., за оптимістичними прогнозами, відбудеться лише у 2015 р.;

2) бурхливі темпи інфляції передусім у першій половині 90-х років: у 1992 р. вони становили до 3000 %, у 1993 р. — понад 10 000 %;

3) масове безробіття, яке, за даними МВФ, охоплювало приблизно 35 % працездатного населення;

4) катастрофічне зниження життєвого рівня переважної більшості населення — за різними оцінками від 5 до 10 разів; найвірогідніше, що життєвий рівень знизився приблизно у 7 разів;

5) масова міграція робочої сили за кордон (майже 7 млн осіб);

6) стрибкоподібне зростання зовнішнього боргу: якщо у 1991 р. він становив майже 400 млн дол., то в 1999 — понад 12 млрд дол.;

7) різка поляризація суспільства;

8) значна депопуляція населення: з 1990 по 2003 рік чисельність населення скоротилась на 4,5 млн осіб.

На відміну від класичної кризи, в Україні, як і в інших країнах СНД, з кінця 1990 р. відбувається криза недовиробництва, яка за масштабами не має аналогів. Навіть у СРСР під час Другої світової війни падіння промислового виробництва становило 30 %.

Сукупність причин соціально-економічної кризи в Україні доцільно поділити на три основні групи:

1) успадковані від колишнього СРСР;

2) зумовлені непродуманістю реформаторських дій з часу проголошення незалежності України;

3) зумовлені перехідним періодом трансформації існуючої економічної системи в іншу.

Усі три групи (або підсистеми) причин органічно пов'язані між собою. До основних причин першої групи належать:

1. Тотальне одержавлення економіки, власності на засоби виробництва (92 % з них перебували в руках держави, загальносоюзних міністерствах і відомствах). Внаслідок цього в економіці майже повністю був відсутній плюралізм типів і форм власності (колгоспно-кооперативна власність також була значною мірою одержавленою) і відповідних форм господарювання, що виключало дію конкуренції і спричиняло надзвичайно низьку конкурентоспроможність промислової продукції СРСР на світових ринках (лише до 12 % її вважалося конкурентоспроможною), експорт на ці ринки переважно енергоносіїв (приблизно 70 % ), наявність затратної економіки.

За умов глибокої енергетичної кризи і зменшення державного сектору в 2003 р. до 20 % енерговитрати на одиницю продукції національного доходу загалом теоретично мали зменшитись, але цього не сталося. Енергомісткість національного доходу лише за період 1991—1993 рр. збільшилась на 25 %, а електроємність — на 41,1 % при зниженні обсягів виробництва в 1992—1993 рр. на 20,6 %. У наступні роки негативна тенденція наростала.

2. Глибокі диспропорції в економіці. За роки незалежності співвідношення між групами "А" і "Б" в Україні не поліпшилося. Це пояснюється насамперед більшою глибиною кризи в галузях легкої, харчової промисловості та інших галузях групи "Б", що є ознакою економіки, орієнтованої не на людину, а на виробництво заради виробництва.

3. Антидемократичний характер управління державною власністю, а отже, і державними підприємствами: панування адміністративно-командних важелів у народному господарстві, їх надмірна централізація в руках загальносоюзних міністерств і відомств.

4. Зосередження 95 % всієї власності, розташованої в Україні, в руках загальносоюзних міністерств і відомств. Воно зумовлювало створення "гнилих" морів, будівництво атомних станцій з недостатнім рівнем безпеки поблизу великих міст, надмірної кількості "брудних" виробництв тощо. Був відсутній регіональний міжреспубліканський госпрозрахунок, через що з України безоплатно вилучалось до 10 % створеного на її території національного доходу.

5. Відчуження трудящих від засобів виробництва і результатів праці, процесу праці (тобто переважання ручної та незмістовної праці, відсутність дійових стимулів до праці, панування "зрівнялівки"), управління власністю, економічної влади на підприємстві. Найбільше відчуження від власності виявлялося у масовому її розкраданні. Таке тотальне відчуження за роки незалежності значно посилилось і відбувається як у межах державного типу власності, так і різних типів капіталістичної.

6. Значна мілітаризація економіки. На воєнні цілі витрачалось до 35 % ВНП, або майже 300 млрд крб., на рік (хоч офіційні дані були в кілька разів нижчими). В Україні після розпаду Союзу залишилось приблизно ЗО % військово-промислового комплексу (ВПК) СРСР, до 80 % підприємств галузей машинобудування займалися виробництвом зброї. Оскільки економічна конверсія відбувається обвально і некеровано, тягар ВПК став вагомим негативним чинником руйнівних процесів у економіці.

7. Надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет. З республік вилучалося 70 % створеного національного доходу, значна частина якого згодом поверталася через механізм загальносоюзного фінансування розвитку освіти, охорони здоров'я, інвестицій тощо, але при цьому з України вилучалась частка цього доходу на користь інших республік. З проголошенням державної незалежності в окремі роки ще більше зріс централізм Києва щодо областей, який послабився лише у 2004р.

8. Політика пограбування села. Вона виявлялась у перекачуванні значної частини створеного сільськими працівниками національного доходу на користь промисловості через механізм цін і низький рівень продуктивності праці. Така політика ще більше посилилась за роки незалежності, внаслідок чого з села викачувалось щорічно до 10 млрд грн., але не стільки на користь промисловості, скільки посередників — представників кланово-номенклатурної еліти.

9. Значна монополізація економіки.

10. Величезне фізичне та моральне зношування основних фондів, низька продуктивність праці. Фізичне зношування у промисловості становило до 60 %, моральне — майже 90 %, а далі ситуація ще більше погіршилась.

Отже, недоліки попередньої економіки у процесі розбудови незалежної держави ще більше зросли. Але це не означає, що поглиблення соціально-економічної кризи закорінене в здобутті Україною незалежності. Воно спричинене некомпетентністю влади, гіпертрофованим прагненням до особистого збагачення осіб, які мали доступ до національних багатств, криміналізацією економічної сфери та іншими чинниками. За відсутності цих чинників кризи в Україні могло не бути.