Грошово-кредитні кризи. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Грошово-кредитні кризи.

Вони є специфічною формою економічних криз.

Грошово-кредитні кризи — глибокий розлад грошово-кредитної системи, примусове і тимчасове вирішення її суперечностей.

Формою прояву таких криз є різке скорочення банківського і комерційного кредиту, швидке зростання норми відсотка, масове вилучення вкладів з банків та крах багатьох банків, падіння курсів цінних паперів, платоспроможності підприємств, а їх причинами — циклічні кризи перевиробництва і недовиробництва, загострення суперечностей процесу відтворення, серйозні порушення у грошово-кредитній сфері зумовлені впливом окремих урядів наймогутніших країн, війн, стихійного лиха, надмірних бюджетних дефіцитів, докорінної трансформації існуючої економічної системи (в тому числі грошової та кредитної підсистем) та ін. Розрізняють циклічні та грошово-кредитні кризи.

Циклічні кризи є провісниками і одночасно формою прояву промислових, торгових, фінансових криз, розвиваються на їх основі й поглиблюють їх. Так, за надвиробництва товарів загострюються проблеми їх реалізації, уповільнюється кругооборот капіталу (оскільки ускладнюється перетворення товарної форми капіталу в грошову). Це стримує потік грошей до промислових компаній, що, в свою чергу, унеможливлює своєчасні платежі за борговими зобов'язаннями, виплату заробітної плати та ін. Попит на грошовий капітал зростає, а банки припиняють надання кредитів, що зумовлює різке підвищення позичкового відсотка, кризу платоспроможності (масові неплатежі промислових компаній одна одній, а функціонуючих капіталістів — банкам). Банки стають неспроможними виплачувати відсотки за депозитами, що призводить до масового вилучення вкладів і банкрутства найслабших банків. Так, у США підчас кризи 1929—1933 рр. збанкрутувало до 10 тис. банків.

Криза банківської системи зумовлює кризу фінансів, фондових бірж. У свою чергу, криза на фондовій біржі, як правило, ініціює грошово-кредитну кризу. Так, у США під час кризи 1974—1975 рр. втратили акції внаслідок катастрофічного знецінення до 7 млн акціонерів, а під час кризи 2002 р. акціонери втратили майже 10 млрд дол. В Україні грошово-кредитна криза 90-х років XX ст. мала циклічний характер. Основними формами її вияву була криза неплатежів і масова заборгованість підприємств, грошовий голод, величезні відсотки за кредит, банкрутство багатьох банків тощо.

Грошово-кредитні кризи виникають незалежно від економічних, існують у сфері кругообороту грошового капіталу та відповідних фінансово-кредитних інститутів. їх причинами є надмірні дефіцити державних бюджетів, погіршення платіжного балансу, війни, стихійні лиха, порушення законів розвитку і функціонування цієї сфери, зумовлені нераціональним законодавством, неадекватні вимогам часу та дійсності методи державного грошово-кредитного регулювання. Тому глибокий розлад грошово-кредитної системи може відбуватися спочатку і за економічного підйому. Через певний час грошово-кредитні кризи загострюють суперечності процесу суспільного відтворення капіталу, поглиблюють циклічні кризи.

В умовах інтернаціоналізації господарського життя, економічної інтеграції грошово-кредитна криза в одній країні зумовлює кризові явища у грошово-кредитній сфері інших країн, погіршення платіжних балансів. Причинами цих явищ є неплатоспроможність іноземних позичальників, відмова банків та експортерів товарів і послуг надавати кредити іноземним компаніям та ін.

Особливість грошово-кредитної кризи в Україні полягає у тому, що вона проходить в умовах кризи недовиробництва. При цьому відбувалася емісія величезної маси грошей, що за скорочення товарної маси призвело до масштабного руйнування народного господарства. Крім того, у 1998 р. із 19 трлн крб. загальної маси випущених в обіг грошей тільки 9 трлн крб. повернулись у каси банків. У 1996 р. поза межами банківського обігу перебувало до 45 % грошової маси країни.

В Україні грошово-кредитні кризи виявилися у значному зниженні платоспроможності, гіперінфляції, погіршенні платіжного балансу, високих відсоткових ставках та ін. Так, наприкінці 1998 р. кредитна заборгованість підприємств України становила понад 127 трлн крб., що майже вдвічі більше від заборгованості дебіторів. На кожного працівника державні підприємства мали в середньому понад 5 млн крб. чистого боргу. На початку вересня 1995 р. дебіторська заборгованість між підприємствами становила до 1 квдрлн 700 трлн крб., а кредиторська — перевищила 2 квдрлн, що в кілька разів збільшило суму заборгованості на кожного працюючого.