Фіктивний капітал. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Фіктивний капітал.

У процесі руху акціонерного капіталу виникає фіктивний капітал, який не представляє реальні цінності і не функціонує у виробничому процесі. Його потреби відрізняються від потреб реального капіталу, внаслідок чого виникає контртенденція на шляху зростання стабільності економічної системи.

Фіктивний капітал — капітал, представлений у надлишкових цінних паперах, який дає право їх власникам регулярно привласнювати частину прибутків у формі дивіденду або відсотка, а отже, сприяти перерозподілу частини сукупного доходу.

Виникнення і розвиток фіктивного капіталу органічно пов'язані з появою позичкового капіталу. Так, коли купівельні і платіжні засоби перевищують власний капітал банку (а також розміри внесків), розвивається фіктивний капітал. Історично його першою формою, що давала право на привласнення постійного доходу, були облігації державних позик, які котирувалися на фондових біржах. Власники цих облігацій отримували в Італії, Нідерландах доходи (відсотки) ще у XV ст. З появою акціонерних товариств, акції яких котирувались на фондовій біржі, виникає форма фіктивного капіталу, за якої власники акцій отримують доходи у вигляді дивідендів (XVIII ст.).

У процесі масового виникнення акціонерних товариств (друга половина XIX ст.) випускаються цінні папери (акції та облігації), вартість яких значно перевищує вартість реально вкладеного в підприємство капіталу. Ця різниця становить засновницький прибуток, основним інструментом, який його формує, є курс акцій.

Масштаби фіктивного капіталу зростають на вищій стадії розвитку капіталізму. Це зумовлено ускладненням структури фінансово-кредитних інститутів, розширенням виконуваних ними функцій. Так, на ринку цінних паперів з'явились акції пенсійних фондів і страхових компаній, сертифікати інвестиційних товарів, урізноманітнились види акцій, зросла роль довірчих (трастових) операцій банків, виник ринок іпотеки (на якому здійснює кругообіг фіктивний капітал) та ін. Так, якщо у 30-ті роки фіктивний капітал становив до 50 %, то наприкінці 90-х років XX ст. — понад 90 %.

За державно-корпоративного капіталізму (починаючи з 30-х років XX ст.) прискорюється зростання державного боргу. Так, загальна сума державного боргу США (включаючи борги штатів, графств і муніципалітетів) за період 1040—1999 рр. збільшилась з 68,3 млрд дол. до понад 6 трлн дол., а виплати відсотків по ньому зросли з 4,7 до понад 300 млрд дол. З метою його покриття держава випускає облігації, які осідають у державному секторі (включаючи федеральну резервну систему), промислових корпораціях і фінансово-кредитних інститутах (інвестиційних банках, страхових компаніях, пенсійних фондах, кредитних асоціаціях та ін.). Значна частина облігацій звільняється від сплати податків, що служить вагомим стимулом до їх придбання.

Незважаючи на відособленість руху фіктивного капіталу від реального, їх деяка узгодженість спостерігається під час економічної кризи (фіктивний капітал зростає під час пожвавлення і підйому та скорочується під час кризи). Наближення між обсягами фіктивного і реального капіталів відбувається під час біржових криз, коли різко падає курс акцій.

Цінні папери за сучасного капіталізму — це основна форма національного багатства. Так, у США 10 % сімей, які отримують найвищі доходи, володіють понад 70 % усіх акцій і 85 % усіх облігацій, що не оподатковуються.

Фіктивний капітал розвивається і в Україні. Так, на початку 1992 р. вартість усіх видів цінних паперів (капіталізованого фондового ринку) становила 4277 млн крб., на початку 1994 р. — 396 390 млн крб., а у 1999 р. — майже 220 млн грн., певна частка яких є фіктивним капіталом. У 2002 р. на 3,5 млрд грн. зменшилися обсяги реально залучених інвестицій через емісію акцій. В Росії обсяг такого ринку в 2002 р. становив 110 млрд дол. Ринок корпоративних облігацій в Україні становить лише 0,35 % ВВП, тоді як в Росії — 0,74 %, Польщі — 1,8 %, у США — 80 %.

Позитивні та негативні властивості акціонерних компаній. Акціонерна власність може виконувати важливі позитивні функції:

1) розширення джерел нагромадження коштів за рахунок купівлі населенням акцій. В ощадних банках використання вкладів ізольоване від вкладників, а в акціонерних товариствах така ізоляція зменшується;

2) сприяння демократизації управління підприємствами, посилення зацікавленості трудящих у застосуванні придбаних засобів виробництва, поліпшенні використання робочого часу, функціонуванні живої праці, зростанні творчої ініціативи працівників, демократизації відносин власності на підприємстві дає змогу частково подолати відчуження трудящих від засобів виробництва та виробленого продукту, від економічної, а отже, й політичної влади;

3) послаблення диспропорцій в економіці: між попитом і пропозицією, між першими і другими підрозділами, групами "А" і "Б" тощо за допомогою акумулювання значної частини трудових заощаджень населення, будівництва на ці кошти підприємств, які випускають гостродефіцитні товари (наприклад, легкові автомобілі, малогабаритні трактори, вантажні машини та ін.);

4) регулювання кількості грошей: продаючи акції, держава зменшує їх кількість, а скуповуючи, — збільшує; сприяння розвитку товарно-грошових відносин, впровадженню госпрозрахунку, самоокупності, самофінансування, самоуправління;

5) поліпшення якості функціонування та розвитку техніко-економічних відносин, тобто відносин спеціалізації, кооперування, концентрації виробництва тощо шляхом продажу акцій підприємствам-суміжникам і посилення контролю за якістю комплектуючих деталей;

6) раціоналізація процесу управління підприємством вищими організаціями. Зокрема, право міністерств і відомств бути пайовиками акціонерних підприємств послабить відомчу монополію, адміністративні методи управління економікою, бюрократизацію, зробить їх зацікавленішими в активному розвитку підприємств та об'єднань, сприятиме скороченню управлінського апарату та ін.;

7) стимулювання переливання досягнень НТР з базових наукомістких галузей промисловості в АПК, легку промисловість, сферу послуг та ін.;

8) сприяння побудові досконалішої суспільно-економічної формації;

9) часткове сприяння збільшенню особистої власності (у деяких розвинутих країнах). Так, у США в 1999 р. вартість акцій, якими володіє населення, перевищила 13 трлн дол., що в середньому становило майже 32 % майна американських сімей.

Акціонерна власність та акціонерне підприємництво виконують і деструктивні функції: .

а) централізація заощаджень і посилення /економічного контролю над значною кількістю населення. Так, у США 1 % найзаможніших сімей володіє понад 50 % усіх акцій корпорацій, а у ФРН 0,9 % сімей належить 90 % усіх акцій;

б) погіршення економічної кон'юнктури, спричинене банкрутством акціонерних компаній, тобто вони позбавляються своїх заощаджень під час економічних криз. Наприклад, у США під час кризи 1974—1975 рр. кількість дрібних акціонерів скоротилася майже на 7 млн осіб, а під час кризи 2000—2002 рр. вони втратили приблизно 10 млрд дол.;

в) встановлення контролю над дрібними компаніями через придбання контрольного пакета їх акцій великими корпораціями, контролювання капіталів інших фірм через "систему участі" (багатоступінчасту систему залежності), а отже, посилення процесів централізації капіталу;

г) збагачення акціонерних компаній через фінансові махінації на фондових біржах. Так, Дж. Гетті протягом короткого часу довів вартість одержаного у спадок майна з 15 млн дол. до понад 2 млрд дол., скуповуючи акції за низькими цінами у роки депресії;

ґ) прихований підкуп вищих чиновників державного апарату, законодавців за допомогою акцій;

д) використання акціонерної форми підприємництва як засобу економічного примусу для викупу окремих нерентабельних філій великої монополії. Так, у 1982 р. американська компанія "Нейшнл стіл" з такою метою примусила 11 тис. осіб викупити один із своїх сталеплавильних заводів. У таких випадках нерентабельні, обтяжені боргами підприємства продаються, як правило, за ціну, що перевищує їх вартість. Щоб вижити, наймані робітники і службовці, які примусово стали акціонерами-власниками таких підприємств, змушені скорочувати рівень заробітної плати, пенсій, тривалість оплачуваної відпустки, подовжувати робочий день тощо;

е) зростання обсягів фіктивного капіталу, привласнюваних дивідендів, що посилює можливості фінансових криз.

На основі швидкого зростання кількості акціонерів виникла концепція демократизації капіталу.