Версія функціоналізму Мертона, Нещодавні здобутки, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

Версія функціоналізму Мертона

Функціоналізм "обернувся" до соціології завдяки творам Толкота Парсонса (1952, 1966) та Роберта К. Мертона, кожен з котрих розглядав функціональний аналіз як ключ до розвитку соціологічної теорії та досліджень. Особливо впливовою виявилася Мертонова версія функціоналізму, яка, зокрема, сприяла консолідації зусиль цілого покоління американських соціологів, але, крім того, широко застосовувалась і в інших країнах. Мертон запропонував більш ґрунтовний варіант функціонального аналізу, ніж пропоновані Редкліфом-Брауном або Малиновським. Водночас він адаптував його до дослідження індустріалізованих суспільств, які за певними базовими характеристиками відрізнялися від примітивніших культур, що їх вивчали антропологи.

Мертон розрізняє явні і латентні функції. Явні функції — це ті, які відомі і властиві учасникам конкретного виду соціальної діяльності. Латентні функції є наслідками діяльності, про яку учасники не знають (Merton, 1957). Щоб проілюструвати цю різницю, Мертон наводить приклад "танцю дощу", який виконують індіанці племені гопі в Нью-Мехіко. Гопі вірять, що такий ритуал принесе дощ, який так потрібен їхнім посівам (явна функція). Однак, веде далі Мертон, виходячи з Дюркгаймової теорії релігії, танець дощу, крім того, сприяє згуртуванню суспільства (прихована функція). Згідно з Мертоном, головна частина соціологічного тлумачення полягає у виявленні латентної функції соціальної діяльності та соціальних інституцій.

Мертон також розрізняє функції та дисфункції. Він зазначає, що антропологічні дослідження невеликих культур, як правило, виявляються більш інтегрованими та цілісними, ніж вивчення великомасштабних, індустріалізованих суспільств, котрі здебільшого перебувають у центрі уваги соціології. Редкліф-Браун і Малиновський змогли зосередитися виключно на ідентифікаційних функціях, оскільки проаналізовані ними культури були стабільними й інтеґрованими. Однак у дослідженні сучасного світу ми мусимо усвідомлювати дезінтеґраційні тенденції. Дисфункції стосуються аспектів соціальної діяльності, які зазвичай породжують зміни, оскільки загрожують цілісності суспільства.

Розглянути дисфункціональні аспекти соціальної поведінки означає зосередити увагу на характеристиках суспільного життя, які кидають виклик існуючому стану речей. Наприклад, помилкою буде припущення, що релігія завжди функціональна і сприяє тільки цілісності суспільства. Коли дві групи дотримуються різних релігій чи навіть різних течій однієї релігії, наслідком можуть бути великі соціальні конфлікти, що спричинять широкомасштабний соціальний вибух. Так, між релігійними громадами часто вибухали війни, наприклад, між протестантами й католиками в європейській історії.

Нещодавні здобутки

Тривалий час ідеї функціоналістів були, ймовірно, провідною теоретичною традицією в соціології, особливо в Сполучених Штатах. Останніми роками їх популярність почала падати, коли стали очевидними їх вади, хоча вони й досі мають численних прихильників (Alexander, 1985). Багато мислителів-функціоналістів, чого не можна сказати про Мертона, наприклад, Толкот і Парсонс, занадто наголошували на чинниках суспільної цілісності, применшуючи роль тих, що зумовлювали розмежування і конфлікти. Крім того, на думку багатьох критиків, функціональний аналіз наділяв суспільства не властивими їм якостями. Функціоналісти часто стверджують, що суспільство має "потреби" й "цілі", хоча ці поняття наповнюються змістом тільки тоді, коли їх застосовують до окремих осіб. Візьмімо, для прикладу, Мертонів аналіз танцю дощу індіанців гопі. Мертон подає це так: якби ми могли продемонструвати, що цей ритуал сприяє інтеграції культури гопі, ми б пояснили причину його "фактичного" існування, адже, врешті-решт, ми знаємо, що танець насправді не приносить дощу. Це не так, якщо ми не уявимо, що громада гопі "спонукає" своїх членів діяти в такі способи, які "потрібні" для єдності суспільства. Втім, це не відповідає дійсності, оскільки суспільства не наділені силою волі або певними цілями; ці якості мають лиш окремі особи.