Експлуатація та її форми. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Експлуатація та її форми.

Розрізняють форми експлуатації як особливі суспільні способи виробництва (рабовласницький, феодальний, капіталістичний) і деякі форми експлуатації, які не утворюють способів виробництва (воєнні грабежі, данина, контрибуція, домашнє рабство та інші форми привласнення чужої праці та її продукту).

Експлуатація (франц. exploitation — привласнення чужої праці) — безоплатне привласнення власниками засобів виробництва та інших об'єктів власності додаткового (а іноді частини необхідного) продукту, виготовленого безпосередніми працівниками шляхом економічного або позаекономічного примусу.

Історично експлуатація виникла з розпадом первісного суспільства, з появою додаткового продукту, який привласнювала верхівка общини. На пізніших етапах розвалу первісного суспільства, коли розпочалося формування класів (верхівка общини — з одного боку, переважна більшість жителів общини — з іншого), експлуатація стала більш явною і жорстокою, що зумовлено появою домашнього рабства, постійними грабіжницькими і загарбницькими війнами. Надалі перші форми експлуатації переростають у класові, пов'язані з рабовласницьким, феодальним та капіталістичним способами виробництва.

За рабовласництва експлуатувались не лише раби, а й вільні землероби, основною формою експлуатації яких був високий лихварський відсоток за позичене у земельних аристократів зерно, худобу. За феодального способу виробництва поєднувались позаекономічні та економічні форми експлуатації. Перші означали юридичну залежність селянина від феодала, сформовану внаслідок розорення селян через їх неспроможність сплачувати податки, стихійні лиха, насильницьке захоплення общинної землі, передавання права на землю разом із селянами приватним особам. Експлуатацію здійснювала також держава через механізм оподаткування. Якщо селянин звільнявся від сплати податків державі (так званий податковий імунітет), податки вилучались феодалом і залишались у його розпорядженні. За раннього феодалізму основною формою експлуатації була данина, за якої селяни виконували різні повинності. З розвитком феодального способу виробництва данина перетворилась на феодальну ренту (відробну, натуральну і грошову). На основі кріпацької праці створювались мануфактури у суконній, металургійній промисловості. Селяни перебували під гнітом дворянства, короля і церкви, відробляли і сплачували грошові та натуральні повинності, платили десятину церкві та великі податки державі. Основою їх залежності була монополізація земель дворянами, церквою та державою.

За капіталізму панують економічні методи примусу до праці. Юридично вільний найманий працівник, будучи позбавлений засобів виробництва і життєвих засобів, змушений продавати власну робочу силу, щоб прогодувати себе і свою сім'ю. Проте експлуатація здійснюється загалом у цивілізованих формах. Відносини експлуатації притаманні індивідуальному, монополістичному (в тому числі олігополістичному), державному, інтернаціональному капіталам. Виняток становлять підприємства, викуплені трудовими колективами, ферми і підприємства дрібнотоварного сектору економіки (дрібні торговці, фермери, які не залучають до праці найманих працівників, тощо). У межах кожної форми капіталу ступінь експлуатації різний, оскільки, наприклад, на працівників дрібних капіталістичних фірм не поширюється право на укладення колективних договорів, відсутні профспілки тощо.

Сучасні західні та деякі вітчизняні науковці активно заперечують існування експлуатації у розвинутих країнах. Водночас західні економісти нерідко визнають наявність економічної дискримінації, коли рівноцінні фактори виробництва отримують різну плату за однаковий внесок у продукт або коли відбувається дискримінація в оплаті праці жінок, мігрантів тощо. Прибічники теорії недосконалої конкуренції (коли на ситуацію на ринку може вплинути певний учасник економічного процесу: підприємець, фірма, споживач) хоча й визначають суть експлуатації як привласнення чужої неоплаченої праці, але пов'язують її з монополістичними позиціями компаній. На думку Дж.-К. Гелбрейта, експлуатація має місце лише за умов низької продуктивності праці у ринковій системі (тобто у немонополізованому секторі економіки), де відсутнє правове регулювання державою тривалості робочого дня, рівня зарплати, де немає профспілок. "Експлуатація, — стверджує він, — також існує між плановою (так вчений називає монополізований, або корпоративний, сектор економіки — авт.) і ринковою системами, оскільки перша має владу при встановленні цін і затрат виробництва, а друга такої влади не має". Англійський економіст Дж. Робінсон причину експлуатації вбачала в недостатній еластичності пропозиції праці або попиту на товари, тобто в існуванні монополій. Інші автори (Д. Белл, Л. Турроу) пов'язують процес експлуатації лише з новітніми явищами у розвитку індустріального та постіндустріального суспільства, зокрема з наявністю великої кількості кваліфікованих і низькооплачуваних працівників, з використанням праці мігрантів та ін.

Теорію факторів виробництва (відповідно до якої капітал, земля і праця створюють частину доходу та отримують свою частку у формі прибутку, земельної ренти, заробітної плати, внаслідок чого відсутня експлуатація), далеко не повністю поділяють навіть західні вчені. Так, К. Еклунд зазначав, що справжні фактори виробництва — це люди. Якщо навіть припустити правильність цієї теорії, зокрема факту, що кожен отримує залежно від свого внеску, то і в такому разі сумнівною є справедливість наявних систем оцінок внеску і винагороди, величезної диференціації у величині доходів, отримуваних персоніфікаторами певних факторів. Так, у США президент великої корпорації отримує у середньому в 110 разів більше, ніж службовець. Дж.-К. Гелбрейт та інші науковці визнають визначальну роль кваліфікованих кадрів у розвитку сучасного виробництва порівняно з капіталом, а президенти, віцепрезиденти компаній уособлюють капітал. Внесок їх підприємницької діяльності у виробництво не може у сто і більше разів перевищувати внесок кваліфікованого працівника.

Ця теорія також неспроможна пояснити гігантську диференціацію у розподілі національного багатства. Так, у США в 1986 р. на 0,26 % найбагатшої частини жителів припадало 82 % всього сукупного капіталу. У загальнопланетарному масштабі 225 найбагатших людей світу наприкінці 90-х років XX ст. володіли багатством на суму понад 1 трлн дол., що дорівнює річному доходу 47 % людства (тобто понад 2,8 млрд осіб).

Отже, цілком безпідставне заперечення наявності експлуатації у межах планової системи (за Гелбрейтом) і визнання її наявності лише у ринковій. Крім того, заперечення експлуатації рівнозначне твердженню, що найманий працівник привласнює всю величину створеного ним продукту. Водночас сфера капіталістичної експлуатації та її ступінь у деяких розвинутих країнах в останні десятиліття зменшуються.

Звуження відносин капіталістичної експлуатації можливе, якщо обсяг соціальних витрат держави і корпорацій перевищить величину вилучених податків із заробітної плати трудящих. Ступінь розвитку цього процесу засвідчує показник норми додаткової вартості. Фактором певного послаблення експлуатації є сила й організованість профспілок, оскільки на ринку робочої сили зараз переважає колективний продавець в особі профспілок.

Процеси послаблення та звуження відносин експлуатації обмежують дію основного економічного закону капіталістичного способу виробництва (виробництва і привласнення додаткової вартості) та основної суперечності способу виробництва (між суспільним характером виробництва і капіталістичною формою привласнення).