Проблема найнижчого класу, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

Проблема найнижчого класу

Чи справді тенденції щодо формування найнижчого класу зайшли так далеко у Великій Британії та в Європі, як твердить Мерей, — питання залишається відкритим для дискусій. Лідія Моріс опублікувала результати дослідження, яке вона здійснила в Гартліпулі, на північному сході Англії. Це один з реґіонів у Британії, де відбувся значний спад у виробництві товарів широкого споживання і виникло широкомасштабне безробіття. Саме в таких зонах і має тенденцію утворюватися найнижчий клас.

Моріс вивчала три групи безробітних: до пертої вона включила подружжя, в яких чоловік був без роботи принаймні протягом року; до другої — подружжя, де чоловік протягом останнього року зміг утриматися на тій самій роботі; а до третьої — подружжя, в яких чоловік улаштувався на нову роботу в останні дванадцять місяців. Майже всі люди, яких опитувала Моріс, були білі. Вона зазначає, що безробіття у Британії не так безпосередньо пов'язане з "проблемою чорношкірих", як у Сполучених Штатах.

З погляду соціальної заанґажованості, тобто мають чи не мають індивіди та родини мережі підтримки, на які вони могли б розраховувати, Моріс виявила незначні відмінності між трьома групами. Ті, хто вже понад рік був без роботи, ще не втратили надії десь влаштуватися; вони не створили антиробочої культури. Ситуація цих чоловіків була спричинена довготривалим економічним занепадом регіону, відсутністю кваліфікації та відносним браком неформальних робочих контактів, які могли б допомогти їм знайти собі якесь заняття тут, на місці. Проте Моріс також виявила, що більшість давніх безробітних мали подруг, які теж були - безробітні, й що більшість їхніх друзів теж не мали роботи. І все-таки вона зробила висновок, що "моє дослідження не дає прямих доказів існування окремої специфічної культури "найнижчого класу" (Morris, 1993, р. 410).

Висновки Моріс аж ніяк не можна вважати остаточними. її дослідження було здійснене лише в одній частині країни, а саме там, де етнічні меншини представлені не дуже густо. Чоловіки вестіндського та азіатського походження більше схильні виконувати напівкваліфіковану працю, і рівень безробіття серед них нижчий, ніж серед білих чоловіків (Pilkington, 1992).

Тенденції до економічного поділу та соціальної дискримінації, властиві сьогодні для Америки, схоже, посилюються також у Британії і в Західній Європі. Расовий та етнічний елемент відіграє тут провідну роль. У таких містах, як Лондон, Манчестер, Роттердам,

Франкфурт, Париж і Неаполь, становище міської бідноти погіршується. Гамбург— найбагатше місто Європи, якщо вимірювати за середнім особистим доходом, де найвища пропорція мільйонерів у Німеччині. Але це ж таки місто має найбільшу частку безробітних та людей, які живуть із соціальної допомоги; ця частка перевищує середню національну на 40 відсотків. Кількість робочих місць у промисловому виробництві в місті та навколо нього зменшилася на третину за п'ятнадцять років, що передували 1994-му.

Більшість злидарів та безробітних у західноєвропейських країнах — це автохтонне населення, але там є також багато вбогих імміґрантів у першому та в другому поколіннях, що застрягли в нетрищах великих міст, і пропорція самітних матерів із дітьми серед них зростає. Для прикладу можна навести Мос-Сайд у Манчестері, Галюс-фіртель у Франкфурті та Ньюве-Вестерн у Роттердамі.

Група голландських соціологів опитала кількасот людей, що живуть у бідняцьких зонах великих міст Голландії. Вони виявили (всупереч висновкам Моріс), що 55 відсотків тих, хто давно втратив роботу, перестали її шукати. Дослідники дійшли висновку, що більшість із них вирішили взагалі не працювати й жити на соціальну допомогу (Еngbersen еі аі., 1993).