Архетипи, Загальна психологія - Максименко С.Д. Бібліотека українських підручників

Архетипи

Архетипи - природжені тенденції всередині колективного несвідомого. Вони є внутрішніми детермінантами психічного життя людини, оскільки спрямовують дії людини в певне русло, чимось схоже на те, як поводилися в подібних ситуаціях наші предки-тварини. Архетипи виявляють себе в свідомості у вигляді емоцій і деяких інших психічних явищ. Вони звичайно пов'язані з моментами життєвого досвіду (народження і смерть), життєвого шляху (дитинство, юність), а також з реакцією на смертельну небезпеку.

Архетипи - форми колективного несвідомого, що відіграють у культурі конструктивну роль. Завдяки їм можливий зв'язок епох і поколінь, збереження духовної цілісності культур.

Як би ми не тлумачили несвідоме - позитивно або негативно, воно є істотною складовою загальної системи свідомості.

Свідоме і несвідоме доповнюють одно одне. Так, свідоме - дискретне: сприймання, враження, думки ми можемо розрізняти. Несвідоме, навпаки, - континуальне. У ньому домінує безупинність потоку значень. Акти усвідомлення підлягають контролю, перевірці, повторенню, координації в часі. Несвідоме цих ознак позбавлене. Свідоме краще виявляється в усній формі, а неусвідомлене - мовою образів-символів.

Юнг досліджував міфологію і художню творчість найдавніших цивілізацій, відшукуючи в них архетипічні символи, і аналізував їх. Виявилося, що існують символи, властиві всім архаїчним культурам (спільні для них), причому навіть таким, які були настільки віддалені в часі і просторі, що прямий контакт між ними був неможливий. Йому також вдалося виявити у сновидіннях пацієнтів щось, що він визначив як сліди подібних символів. Це ще більше зміцнило ідеї Юнга про колективне несвідоме.

Чотири таких архетипи трапляються частіше, ніж інші - це Персона, Аніма і Анімус, Тінь і Самість.

Персона - це та маска, яку кожний з нас надягає, спілкуючись з іншими людьми. Вона представляє нас такими, якими ми хочемо, щоб нас сприймали в суспільстві. Персона може не відповідати справжній особистості індивіда. Поняття персони в Юнга аналогічне поняттю ролевої поведінки в соціології, коли ми чинимо так, як вважаємо за потрібне, а люди очікують від нас іншої поведінки в тих чи інших ситуаціях.

Архетипи Аніма і Анімус відбивають припущення Юнга, що кожна людина має певні психологічні риси, які є характерними для протилежної статі. Аніма відбиває жіночі (фемінні) риси в чоловічому характері, а анімус - чоловічі (маскулинні) характеристики в жіночому. Як і більшість архетипів, ця "пара" бере початок у найбільш глибинних шарах досвіду предків, коли чоловіки й жінки засвоювали емоційні і поведін-кові тенденції протилежної статі.

Архетип Тіні - це зворотний, темний бік "Я". Тінь найбільш глибоко укорінена в тваринному минулому людини.

Юнг вважав її своєрідною спадщиною нижчих форм життя. Тінь являє собою сукупність усіх наших 1) аморальних, 2) шалених, 3) пристрасних і 4) абсолютно неприйнятних поривань і вчинків. Юнг писав, що тінь підштовхує нас чинити щось таке, чого ми в нормальному стані ніколи собі не дозволимо.

Коли з нами трапляється щось подібне, ми схильні пояснювати сподіяне тим, що на нас щось найшло. Це "щось" і є Тінь найбільш примітивна частина нашої Природи. Однак Тінь має і свій позитивний бік. Вона джерело: а) спонтанності, б) творчого пориву, в) раптових осяянь і г) глибоких емоцій - без чого нормальне, повноцінне людське життя також неможливе.

Але найбільш важливим архетипом Юнг вважав Самість. Поєднуючи і гармонізуючи всі аспекти несвідомого, "Я" створює єдність і стабільність особистості. Завдання Самості — інтеграція різноманітних підсистем особистості. Юнг порівнював Самість із пориванням або прагненням до самоактуалізації, що визначає врівноваженість і цілісність, найбільш повне розкриття можливостей особистості.

За його переконанням, самоактуалізації можна досягти лише досягти середнього віку (між 35 і 40 роками).

Цей відрізок людського життя Юнг розглядав як критичний період особистого розвитку - межу, долаючи яку, особистість зазнає глибоких і позитивних перетворень.

Значний вплив на погляди Юнга справили факти автобіографії: в цьому віці сам Юнг зміг досягти цілісності свого "Я", подолавши невротичну кризу. Таким чином, для Юнга найбільш важливим етапом особистісного розвитку є зовсім не дитинство, як у Фрейда, а, навпаки, роки зрілості, час, коли він сам мав душевну кризу і зміг подолати її.