Економічні погляди найвидатніших українських вчених. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Економічні погляди найвидатніших українських вчених.

Серед української наукової еліти найпомітнішою є постать Михайла Туган-Барановського (1865—1919) — видатного українського економіста, історика, міністра фінансів в уряді Центральної Ради. У 1818 р. вчений став організатором Української академії наук (очолив її соціально-економічне відділення), був керівником Інституту економічної кон'юнктури.

У 1905 р. у роботі "Теоретичні основи марксизму" М. Туган-Барановський, критикуючи теорії трудової вартості, додаткової вартості, зниження середньої норми прибутку К. Маркса, зробив спробу на основі філософії І. Канта про найвищу цінність людської особистості сформулювати етичну основу економічної науки. Критикуючи теорію трудової вартості, він водночас намагався синтезувати її позитивні надбання з концепцією граничної корисності австрійської школи. Він запровадив у науковий обіг поняття "вартість" (витрати на засоби виробництва і праці) і "трудова вартість" (витрати живої праці). Крім того, вчений розмежував категорії "вартість" і "цінність". Цінність має суб'єктивну сторону (психологічна оцінка корисності товару окремим споживачем) і об'єктивну (оцінка такої корисності суспільством). У другому разі цінність є ціною. Тому за правильного розуміння теорія граничної корисності, на думку вченого, не заперечує теорії трудової вартості. Більше того, перша є підтвердженням другої і така узгодженість посилюється з поглибленням та підпорядкуванням господарському принципу розподілу народної праці.

У такому контексті твердження про певну залежність цінності, вважав він, від суб'єктивної корисності перетворюється в догму. М. Туган-Барановський заклав лише основу майбутньої цілісної системної теорії, в якій поєднується теорія вартості в її раціональному вигляді та деякі позитивні аспекти концепції граничної корисності, збагачені західними вченими.

Причини економічних криз та циклів М. Туган-Барановський вбачав у диспропорції між інвестиціями і заощадженнями, у невідповідності між темпами розвитку капітальних товарів, тобто засобів виробництва і предметів споживання. Хоча такий висновок високо оцінив Й. Шумпетер, ці суперечності логічніше розглядати як форму вияву обґрунтованої К. Марксом основної суперечності. Розподіл, зокрема розмір заробітної плати, вчений розглядав як результат співвідношення сил найманих робітників і капіталістів та їх боротьби за частку суспільного продукту, акцентуючи лише на соціальних факторах, а економічним фактором вважав зростання продуктивності суспільної праці, яке, у свою чергу, позитивно впливає на загальну продуктивність.

Український економіст високо оцінював майбутнє соціалістичного суспільства як ладу, підпорядкованого інтересам особистості. Намагаючись удосконалити теорію соціалізму К.Маркса, він критикував її за всеохоплюючу централізацію виробництва, яка зміцнює бюрократизм і загрожує свободі особистості. Критерієм ефективності виробництва при соціалізмі вчений вважав одержання найбільшої цінності за найменших витрат. "Перед днем соціалізму" він називав державний капіталізм (або лад урегульованого капіталізму), який все більше наповнюватиметься соціалістичним змістом (таку думку обґрунтовував Ленін), особливу увагу приділяв теорії кооперативного соціалізму. Але його визначення предмета політекономії як суспільних відносин людей у межах їх господарської діяльності у сфері вільного мінового господарства, яке історично розвивається, було некоректним. Вагомим є внесок М. Туган-Барановського в теорію кооперації, ринків і прибутків, економічних циклів та ін.

Видатним українським економістом, математиком і статистиком став Євген Євгенович Слуцький (1880—1948). Методологічною новизною його праць є комплексна характеристика теорії витрат виробництва у поєднанні з концепцією попиту і пропозиції; дослідження логічної взаємозалежності методів економічної науки і методів психології. Є. Слуцький був одним із засновників нової науки, що вивчає принципи раціональної діяльності людей та їх використання в економічних дослідженнях; він комплексно обґрунтував взаємозалежність категорій "цінності" та "корисності", а розвиваючи теорію цінності, намагався звільнити її від залежності від психологічних тлумачень.

У теоретичному аспекті Є. Слуцький на підставі критичного аналізу концепцій граничної корисності на якісно вищому рівні відтворив їх у цілісній концепції граничної корисності; збагатив концепцію цінності благ вищих порядків і комплементарних благ; поглибив теорію поведінки споживачів, виявив її нові елементи і вдосконалив аналіз тимчасових рядів. Так, криві байдужості, на його думку, слід використовувати для вдосконалення теорії споживчої поведінки з використанням ординалістської концепції корисності і одночасною відмовою від концепції кардиналістської корисності (тобто можливості абсолютного кількісного вимірювання функції корисності). Зокрема, аналізуючи вплив динаміки цін і зміни доходу на рівень попиту, вчений виокремив дві взаємодоповнюючі складові, перша з яких відображає зміну попиту при зміні відносних цін, але при стабільному, реальному доході, що дало змогу обґрунтувати показник ефекту заміщення. Друга складова розкриває зміну попиту за умови зміни грошового доходу споживача, але за незмінних цін.

Якщо в першому разі споживач залишається на тій же кривій байдужості, то У другому — переходить на інший рівень байдужості. Це дало підставу Є. Слуцькому дослідити найважливішу умову рівноваги, яка передбачає рівність граничних норм заміщення відносно цін відповідних благ; він запровадив у науковий обіг поняття "рівноважний стан бюджету споживачів та його стійкість". Його ідеї розвинули англійські економісти Дж. Хікс та Р. Аллен. Дж. Хікс обґрунтовано стверджував, що Є. Слуцький зробив великий внесок у теорію споживацької поведінки і був одним із її фундаторів.

На економічну теорію вплинула теорія ноосфери Володимира Вернадського (1863—1945) — видатного вченого-природознавця, про якісно новий стан біосфери Землі (її перебудову) і навколишнього простору (нової оболонки Землі), що формується під впливом фізичної і передусім розумової діяльності людства. Поняття "ноосфера" нерозривно пов'язане з поняттям "жива речовина", яке означає сукупність усіх живих організмів біосфери, що переробляють і переміщують різні види речовини, акумулюють і перетворюють космічне випромінювання. Вирішальним чинником трансформації біосфери в ноосферу є перетворююча роль науки та соціально-організованої праці людства, внаслідок чого виникає якісно нова форма руху матерії — соціальна, яка породжує нове джерело і форму енергії — ноосферу і біо-соціальну енергію. Остання через механізм суспільного виробництва формує суспільну людину і суспільну культуру. Дотримуючись трудової теорії вартості, В. Вернадський вважав працю найвищою цінністю, яка повинна бути розумною, а отже, вільною і добровільною. Людина як загальнопланетарне явище продукує та реалізує у праці свою думку. Внаслідок її взаємодії з людською природою і людською працею виникає нова могутня продуктивна сила, яка акумулює і синтезує енергію цих трьох складових і формує ноосферу. Домінуючим елементом серед них є свідомість, наукова думка. Соціальну культуру вчений розглядав як важливу політико-економічну категорію, за допомогою якої визначають ступінь гуманізації та еколотізації економіки. У ноосфері найвищого рівня досягає розвиток особистості. Наукова, творча праця сприяє зростанню продуктивності праці, внаслідок чого послаблюється роль матеріального і посилюється роль духовного виробництва, а максимальний вияв розуму і свободи наукового пошуку є основним принципом ноосфери. Вона перебуває у повній співзвучності з основною ідеєю, яка пронизує "науковий соціалізм", зокрема передбачає планетарне планування.

За радянських часів вітчизняна економічна наука була відсторонена від основних тенденцій розвитку світової економічної думки. її головним завданням було обґрунтування правильності, неспростовності, абсолютної ефективності марксистсько-ленінського економічного вчення, переваг радянської системи господарювання, соціалістичної економіки, яка з часом повинна трансформуватися в економіку комуністичну. Будь-яке "вільнодумство" в економічній теорії було неможливе. Певну практичну цінність мають її напрацювання щодо створення й функціонування територіально-господарських комплексів, у сфері управління виробництвом і якістю продукції та ін.

Простір для розвитку українська економічна думка отримала в 90-ті роки XX ст. — на початку XXI ст. Розвиток економічної теорії не уникнув такої вади, як маргінальність, механічне запозичення спрощених концепцій, що нерідко супроводжує суспільну думку перехідного періоду, однак вітчизняні вчені активно почали освоювати надбання світової економічної теорії, послуговуватися ними, створювати на цій основі власні теоретико-методологічні моделі (парадигми) економічної теорії, зосереджуючись здебільшого на проблемах трансформації постсоціалістичної економіки, формування ринкового середовища, інтегрування вітчизняної економіки у світовий економічний простір.