Основна ідея задуму Данилевського, "Природна система науки", Філософія історії Бібліотека українських підручників

4.2.2.3. Основна ідея задуму Данилевського

Більше того, основною метою своєї філософсько-історичної системи М.Я. Данилевський вважав саме подолання вузьколобого, передусім європоцентристського, підходу до вивчення всесвітньо-історичного процесу, який не враховував розмаїття історичних культур, що у своїй сукупності й сформують цей процес. Відповідно до цього свого задуму він виступив з критикою моністичного тлумачення історії, доводячи сумнівність цього напрямку щодо автентичного осмислення історичної дійсності. Натомість він обстоював і розробляв принципово інший, плюралістичний підхід до осмислення історичного процесу, заснований на визнанні не тільки можливості, а й необхідності співіснування як рівноправних багатьох трактувань історії.

Російський мислитель розглядає всесвітню історію не як єдиний, моністичний, глобальний і лінійний процес неухильного поступального розвитку людства в цілому. Навпаки, він сприймає її як процес співіснування, взаємопроникнення й водночас взаємовідокремлення, виокремлення, конституювання, утвердження, розвитку, розквіту, занепаду та зміни множини відносно самостійних соціокультурних утворень, які М.Я. Данилевський називає культурно-історичними типами.

4.2.2.4. "Природна система науки"

До типологічного аналізу всесвітньо-історичного процесу російський історик прямує, "відштовхуючись" від поняття "природна система". Він наголошує, що, тільки спираючись на це поняття, та чи інша галузь людських знань може конституюватися як наука. "Ступінь досконалості, досягнутої будь-якою наукою, — зазначав він, — ступінь розуміння предметів чи явищ, що входять в її коло, з точністю відображається в тому, що називається системою науки. Під системою розумію я тут аж ніяк не систему викладу, котра є не більш як мнемонічний засіб, щоб краще фіксувати у пам'яті факти науки або ясніше представити їх уму. Систематика, прийнята в цьому сенсі, вельми справедливо не користується великою повагою в теперішній час, тому що часто-густо вживалася на шкоду й своїми нескінченними поділами й підрозділами лише утруднювала справу, будучи більшою мірою залишком схоластичного педантизму. Ця система не більш, ніж риштування наукової будови, без котрих хоч і не можна обійтися, але котрі мали б обмежуватися справді необхідним, щоб не затуляти собою ліній самої будови. Я веду мову про внутрішню систему наук, тобто про розташування, погрупування предметів або явищ, що належать до кола відомої науки, відповідно до їх взаємної спорідненості і дійсним відношенням одне до одного"31 .

Таким чином, природна система в інтерпретації М.Я. Данилевського — це не та чи інша система, що входить до складу природи, яка оточує людину, у значенні певної частини. Характеристику "природна" для певної системи, властивої тій чи іншій науці, він вживає у значенні "відповідна єству". Інакше кажучи, "природна система науки — це система наукових знань, що належним чином відображає системний об'єкт науки, відповідає єству цього об'єкта. Саме тому російський мислитель, запроваджуючи поняття "природна система науки", наголошує, що під такою системою він розуміє зовсім не систему викладу, яка є не більше, ніж мнемонічний засіб фіксації фактів науки чи яснішого представлення їх уму. Природна ж система, за Данилевським, — це система змістова, тобто така, що розкриває об'єктивний зміст, говорить про розташування, погрупування предметів або явищ, які належать до кола відомої науки, відповідно до взаємної спорідненості цих предметів і явищ і дійсного відношення їх одне до одного.

Віднаходження, осягнення й адекватне відображення відповідної природної системи, утвореної реальними зв'язками й елементами, є не одноразовим актом, а процесом, як правило, тривалим. Данилевський демонструє це на прикладі астрономії, шлях якої до встановлення природної системи пролягав від геоцентричної до геліоцентричної системи, яка й сама зазнала пізніше ряду уточнень.

Хоча, як зазначає Данилевський, поняття природної системи і було розроблене передусім природничими науками, воно є необхідною й вкрай важливою умовою поступу також і для всіх інших наук, становить необхідну умову їх вдосконалення.